субота, 6 жовтня, 2018, 9:45 Суспільство
Минуле, що творить майбутнє: чим дивує Львівський історичний музей у своє 125-ліття
Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK
Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK

4-5 жовтня у Львівському історичному музей відбулися головні заходи із відзначення 125-річчя установи. Це не лише один із найдавніших і найбільших музеїв Львова чи України, а й усієї Центрально-Східної Європи. Безцінні колекції музею зберігаються в унікальних відділах, зокрема, єдиному в Україні Музеї зброї «Арсенал». Про історію музею, його сьогодення, грандіозні плани на майбутнє, а також цікаві несподіванки, які він приготував для мешканців та гостей міста Лева до ювілею, розповів у інтерв’ю IA ZIK директор ЛІМ Роман Чмелик.

Якими були початки музею?

– Львівський історичний музей є одним із найбільших і найдавніших музеїв не лише України, а й усієї Східної Європи. Своїм корінням він сягає початку ХІХ ст. Це був час, коли у Європі повсюди виникали музеї історії міст. Саме тоді виник музей у Львові, а згодом у Кракові та інших містах Австро-Угорської імперії. У Львові у 1893 р. було започатковано Музей історії міста Львова. Властиво з цього і бере свій початок Львівський історичний музей у сучасному розумінні, бо у такому вигляді, як він зараз існує, це поєднання Музею історії міста Львова (пл. Ринок, 4) та Національного музею ім. короля Яна ІІІ (пл. Ринок, 6), облаштованого коштом польської громади. У 1940 р. ці установи утворили Львівський історичний музей. Згодом до них долучили приватні збірки та колекції інших музеїв. Наприклад, сюди потрапила частина пам’яток із Підгорецького замку, з Музею Любомирських, що існував при розформованому у радянські часи Національному закладі ім. Оссолінських, частина пам’яток із колекції Музею Дідушицьких (сучасний Державний природознавчий музей НАН України).

Таким чином ми зараз маємо установу, що називається Львівський історичний музей із багатими колекціями, що налічують понад 360 тис. пам’яток. Рівно ж маємо багато відділів. За кількістю відділів це, напевно, найбільший музей Львова, бо тільки на площі Ринок маємо чотири кам’яниці: Бандінеллі (пл. Ринок, 2), Чорна кам’яниця (пл. Ринок, 4), кам’яниця Корнякта (пл. Ринок, 6) та постійна експозиція на пл. Ринок, 24. Також нашим відділом є єдиний музей зброї в Україні – музей «Арсенал», Музей визвольної боротьби на вул. М. Лисенка із двома відділами – Музей Романа Шухевича у Білогорщі та Музей Євгена Коновальця у Зашкові. Окрім того, маємо невеликий музей, що називається «Літературний Львів першої половини ХХ ст.», на вул. Героїв Небесної сотні. За кількістю працівників – понад 200, це один з найбільших музеїв не тільки України, але й Центрально-Східної Європи. Відповідно до відомої приказки «Від багатства голова болить» маємо і багато клопотів, починаючи від охорони, бо передовсім йдеться і про поліцейську охорону, що коштує нам багато бюджетних видатків. А з іншого боку, це обладнання приміщень, що абсолютно не пристосовані для зберігання пам’яток. Бо жодне з цих приміщень, про яке я згадував, не було збудоване, як приміщення для музею. Це звичайні житлові будинки, пристосовані для потреб музею. Але вимоги музею ХХІ ст. потребують більшої адаптації цих приміщень. Водночас ми підпорядковуємося чинному законодавству, і якщо це пам’ятка архітектури XVI-XVII ст., то її не можна перебудувати. Це також певна трудність, з якою ми стикаємося під час збереження пам’яток. Інша справа, окрім збереження, велику частину нашої роботи займає реставрація пам’яток. Бо маємо понад 300 тис. пам’яток, у тому числі 10 тис. треба підтримувати у належному стані, що потребує великих затрат фінансових та великих кадрових ресурсів.

Питання кадрів – це окреме питання, бо воно напряму пов’язане із заробітною платою і фінансуванням. Відомо, наприклад, що цього року підвищували зарплати лікарям, вчителям, але у системі культури зарплати не підвищували. Таким чином, кожен після університету чи Академії мистецтв, де ми в основному черпаємо свої кадри, охочіше йде влаштовуватися вчителем, аніж працювати у музеї, бо зарплати нижчі. Тому проблема кадрів залишається однією із найважливіших.

ЛІМ є унікальним явищем для України. Чи не думаєте про статус національного?

Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK
Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK

– Відповідно до стратегії розвитку музею, розробка якої розпочалася у 2016 році, ми здійснили внутрішнє реформування установи. Воно відбулося за рахунок скорочення кількості відділів, заміни кадрів – здебільшого на керівні посади прийшли молоді люди. Звичайно ж, у молодих людей у такому внутрішньо оновленому колективі з’являються амбіції, і ці амбіції виливаються у бажання отримати статус національного музею. Ми працюємо над цим питанням – це, так би мовити, наша мета. Не заради того, щоб його мати, але заради того, щоб підтвердити де-факто існуючий стан. Оскільки за кількістю пам’яток, за кількістю наукових видань, виставок, міжнародних проектів, ми направду далеко попереду багатьох установ, які в Україні мають цей статус. Ще інше питання – присвоювання національних статусів і критеріїв відбору. Але за всіма критеріями, нам здається, ми відповідаємо статусу національного музею. З цього приводу ми звернулися до Львівської обласної ради, і депутати підтримали наше прохання. Відповідно, сесія ЛОР звернулася до Кабінету Міністрів України з листом про надання національного статусу музею, мотивуючи це і значним доробком установи, а також святкуванням цьогоріч 125-ліття музею. І зараз листи від очільників ЛОДА і ЛОР перебувають на розгляді у Кабміні. Ми мали розмову з першим віце-прем’єром – у грудні минулого року Степан Кубів відвідав наш Музей визвольної боротьби і запевнив у підтримці. Тому сподіваємося, що при добрій волі нашої найвищої влади та при сприянні місцевої влади нам вдасться отримати цей статус. Але підкреслю – це статус не заради статусу, а лише для того, щоб де-юре затвердити те, що існує де-факто.

Яким, на Вашу думку, має бути музей ХХІ століття?

Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK
Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK

– Музей ХХІ століття відрізняється від музею ХХ ст., напевно, тим, що дуже великий акцент робиться на освітню функцію музею. Тобто є кілька напрямків, які є традиційним, стандартним пакетом: збирання, збереження та популяризація пам’яток. Але у ХХІ столітті музей на себе переймає важливу функцію установи, яка працює з дітьми в освітньому плані. І тут з’являються спеціальні програми у поєднанні зі школою. Тандем музей-школа відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні у наших дітей світогляду та певних естетичних засад та ціннісних орієнтацій. Дуже часто школа, із різних причин, не може цього дати дитині. Не можу сказати, що дуже багато у цьому напрямку зроблено, але ми намагаємося працювати.

Після реорганізації ми створили відділ, що займається, окрім просвітницьких проектів та промоції, також освітньою роботою. Практично у кожній нашій локації ми пропонуємо для учнів шкіл різні програми, пов’язані з навчанням на базі Історичного музею. Наприклад, є квест, пов’язаний з короною Данила Галицького. Під час нього діти отримують нові знання, а також за допомогою найпростіших інструментів виготовляють з паперу корону, яку можуть забрати додому. Це сприяє їх ознайомленню із нашою найдавнішою історією. І так можна розповідати про багато ініціатив щодо кожної локації нашого музею.

Особливо заслуговує на увагу робота із неповносправними. Багатий досвід у цій галузі має музей «Арсенал», на базі якого відбувалося навчання у рамках Вишеградської групи щодо забезпечення доступу до культурної спадщини неповносправних, зокрема, незрячих. У перспективі ми хочемо усі наші приміщення зробити максимально доступними для людей з особливими потребами. Інша справа, що кам’яниці, які колись були палацами на пл. Ринок, мають дуже вузький вхід і їх практично неможливо обладнати пандусами для людей, що не можуть пересуватися самостійно. Але ми над цим працюємо. Зараз здійснюємо реставрацію кам’яниці № 4 на пл. Ринок, де хочемо передбачити максимальну кількість сучасних механічних засобів для того, щоб обслуговувати ефективно людей з особливими потребами.

Нещодавно світ сколихнула новина про знищення пожежею Національного музею Бразилії. Як згодом зясувалося, основна причина полягала у недофінансуванні установи. Як у ЛІМ складаються взаємини із владою на різних рівнях? Чи вона розуміє проблеми музею?

– Я мав можливість відвідати Національний музей Бразилії у Ріо-де-Жанейро під час міжнародної конференції у 2013 році. Зараз усі говорять про невідворотність цієї трагічної події і влада не має аргументів, щоб заперечити. І музейні працівники, і міжнародні організації підкреслювали, що потрібно звертати більше уваги на збереження культурної спадщини, на стан музеїв.

Ситуація в Україні з музеями значною мірою є відображенням загальноекономічної ситуації у країні. Не може бути в країні економічна криза, а музеї процвітають. Однак варто зазначити, що Львівська обласна рада, яка нас фінансує, значною мірою виконує свої зобов’язання фінансування у тому обсязі, який ми просимо. Звичайно, є окремі статті витрат, які недофінансовані, одна з них – охорона. На 2018 р. ми провели тендер щодо охорони лише до вересня, бо на наступні місяці бракує грошей. Є обіцянки ЛОР, що при перегляді бюджету нам додадуть трохи грошей. Так само нам бракує фінансування на енергоносії. Ціни на них постійно зростають. Зрештою, як і зростає ціна охорони поліцією. Тобто на початку року ми закладаємо одну ціну, впродовж року вона зростає, а нас недофінансовують у цьому плані. Звичайно ми б хотіли мати більшу фінансову підтримку.

З іншого боку, аргументи влади полягають у тому, що потрібно більше заробляти. І ми йдемо тим шляхом, щоб більше заробляти. Якщо говорити про Львівський історичний музей, то тенденція дуже добра – ми одні з найкращих в Україні. Фактично у бюджеті маємо приблизно 18-19% власних надходжень – це дуже добрий показник, якщо говоримо про Україну. І тут ми наштовхуємося на парадоксальну ситуацію: чим більше заробляєш, тим менше грошей хочуть давати. Але це дуже неправильно, бо ті гроші, які ми заробляємо, ми хотіли б спрямовувати на свій розвиток. Якщо цими коштами маємо перекривати наші бюджетні витрати – такі, як охорона чи енергоносії, то дуже складно розвиватися. А очевидно, що усі – і влада, і суспільство – очікують, що музеї мають змінюватися, відповідати на виклики часу, бути сучасними, цікавими, інтерактивними. Однак якими засобами це втілювати? Це все складно.

Щодо влади є важливі й інші питання. Наприклад, як у контексті розвитку Львівського історичного музею, так і загалом ролі та місця історичних музеїв у сучасній Україні. Очевидно, що історичні музеї відіграють важливу роль у формуванні національної та культурної ідентичності сучасної України. Нам у Львівському історичному музеї здається, що музей має бути формою суспільного діалогу. Ми мусимо бути відкритими на усі виклики часу, відкритими до різних верств населення, а також різних етнічних та релігійних груп. Бо досліджуючи культуру інших народів, ми допомагаємо собі сформувати більш якісно власну ідентичність. Чи завжди наша влада до цього готова? Я маю на увазі не місцеву владу. Це питання розглядається в останні роки на багатьох конференціях як на українському, так і на міжнародному рівнях. Часто влада очікує від музеїв дещо іншого. Кожна влада хоче поставити музей, особливо історичний, собі на службу. Тобто використовувати музеї, як інструмент ідеологічного впливу. Якщо б музеї були, до певної міри, такими безхребетними чи не мали чітко сформованої програми розвитку, то важко було б уникати кон’юнктурності. У нас щокілька років змінюються партії при владі і кожна з них має своє бачення. І, відповідно, кожних два-три роки перебудовувати експозицію під «бажання» нової влади: радикалізувати чи, навпаки, лібералізувати – нереально і непотрібно. Тому наша влада мусить більше довіряти фахівцям і не намагатися йти шляхом, який обрав колись СРСР, коли музеї трактували винятково як ідеологічні установи. Ми зараз не хочемо бути ідеологічними установами. Тобто ми формуємо ідентичність населення, але це має бути всебічний процес, не спрямований на якусь одну політичну силу.

Як будете святкувати ювілей?

Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK
Роман Чмелик. Фото: Микола Тис/ZIK

– Ми вважаємо, що увесь цей рік живемо під знаком святкувань 125-річчя. У рамках святкувань вже відбулося кілька заходів. Ми намагаємося залучити до них якнайбільше наших друзів-музеїв – і з України і з-за кордону. Зокрема, на пл. Ринок, 24 відкрита археологічна виставка, яку ми привезли з палацу Великих князів Литовських у Вільнюсі. Вона залишається на час святкувань, і це своєрідний подарунок литовських музейників для Львівського історичного музею.

Також на пл. Ринок, 6 експонувалася виставка «Карконоші у графіці» із Єленьої Гури у Польщі. Це – Сілезія, прикордонний регіон на пограниччі Польщі, Чехії та Німеччини. Ця виставка є свідченням шани польських партнерів до нашого ювілею. У червні ми експонували виставку із замку Несвєж у Білорусі – колишнього маєтку князів Радзівілів. Вона розповідала про історію та сьогодення цієї перлини архітектури. Таким чином, до святкувань долучилися наші найближчі сусіди-партнери із Польщі, Литви та Білорусі.

Своєрідним подарунком до ювілею стала реставрація фасаду Чорної кам’яниці, яку ми проводимо завдяки гранту Посольства США в Україні. Американське посольство фінансує основну частину – 270 тис. доларів, а близько 30 тис. доларів – наш власний вклад. Цей грант розрахований на три роки – почався у 2016 і завершиться у 2019 році. Завдяки гранту проведено археологічні розкопки, укріплено фундаменти, замінено системи водопостачання і водовідведення, відбувається реставрація внутрішнього дворика та фасаду. Після реставрації у цьому будинку ми хочемо відкрити новий відділ – «Музей історії міста Львова».

Як це не сумно говорити, але майже мільйонне місто не має музею історії міста. Ми поставили собі за мету такий музей відкрити. Інша справа, що на його відкриття, на жаль, ми поки що не маємо грошей. Ми маємо мету, маємо амбіції, але не маємо коштів. А потрібно чимало, бо йдеться про ремонт усіх внутрішніх приміщень, на що не передбачені гроші американського гранту, гроші на обладнання, зокрема, аудіо-візуальне. Але ми ставимо собі таку мету і хочемо попросити підтримку у мешканців Львова, а також благодійників. При Львівському історичному музеї ми зареєстрували благодійний фонд «Друзі Львівського історичного музею». Фонд має свій рахунок, і хто б хотів підтримати створення Музею історії міста Львова – то запрошуємо.

Ще одним проектом-подарунком до ювілею є Музей науки і техніки, що розташований на вул. Вітовського, 57 у приміщенні старого трамвайного депо. Один із ангарів цього депо належить Львівському історичному музею. Там буде створено Музей історії науки і техніки. Довший час ми не могли зайнятися створенням там повноцінної експозиції через судову тяганину щодо приміщення. Хочемо у кінці жовтня відкрити там виставку вело-мото-автотехніки як з колекції Львівського історичного музею, так і залучаючи колекції приватних осіб. Це попередньо буде виставка на площі 600 кв. м – цікава і дуже видовищна. На цей проект теж немає коштів. Тому особлива подяка нашим партнерам – приватним колекціонерам, які нас підтримують. І власне завдяки їхній ініціативі та фінансовій підтримці, а також нашому вкладу ми намагаємося привести ангар до експозиційного стану.

Що ж стосується головних святкувань, то вони відбулися 4-5 жовтня: 4 жовтня – урочиста академія та концерт у Львівській філармонії, а 5 жовтня – наукова конференція, присвячена 125-річчю музею під назвою «Музей – платформа суспільного діалогу». Також, 5 жовтня, відкрилася виставка «Пригоди з музейними раритетами» присвячена ювілею. Звичайно, щиро запрошуємо на святкування усіх львів’ян та гостей міста – відвідати будь-який із наших відділів, зануритися у таємниці історії.

Розмовляв Андрій Павлишин,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-19 16:07 :13