Новини » Суспільство 5 жовтня, 2018, 9:48
Олександра Коваль: Підтримую ембарго на російські книжки. Це неліберально, але в нас війна
Олександра Коваль з комадою Book Forum. Фото: ZIK
Олександра Коваль з комадою Book Forum. Фото: ZIK

Книжковий форум у Львові за чверть століття свого існування став знаковою подією для всієї України. У свій 25-й рік він отримав нову назву – BookForum, однак не позбувся тих проблем, яких він набув у процесі свого росту. Щоб захід такого масштабу розвивався і виходив на якісно новий рівень, потрібна підтримка, насамперед, міста, в якому він відбувається, вважає президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль. В інтерв’ю ІА ZIK вона розповіла, що саме Львів може зробити для Форуму і чому це важливо не тільки для Форуму, чим займатиметься Інститут книги під її керівництвом і що потрібно зробити для популяризації української літератури.

Зачароване коло Форуму і проблема дорогих книжок

– Насамперед, які у Вас враження від того, як пройшов Форум цього року?

– Важко дався 25-й Форум. Це, можливо, тому, що я вже якось одною ногою уявно стою в Інституті книги і трохи розривалася. До того ж були постійні проблеми з фінансуванням, якась така неясність і неможливість підготуватися заздалегідь, адже остаточна інформація про те, скільки нам виділяється коштів з бюджету, надійшла 6 вересня. Тоді як цикл підготовки до Форуму триває 12-14 місяців, оскільки дуже багатьох авторів треба запрошувати навіть раніше, ніж за рік до його початку.

Але, звичайно, 25 років – це важливий етап. В Україні немає жодного фестивалю, який існує так довго. І я хочу наголосити, що Форум – це була суто приватна і громадська ініціатива. І дуже багато років, а саме до 2007, він відбувався без жодної підтримки з боку органів місцевого самоврядування, не кажучи вже про державу. Тільки з 2007 почала Львівська міська рада підтримувати. Долучалися потрохи якісь партнери, спонсори. Але зовсім не в тих обсягах, яких потребує захід такого масштабу.

Олександра Коваль. Фото: ZIK
Олександра Коваль. Фото: ZIK

І основним інвестором, власне, фестивальної частини став книжковий ярмарок, який ми проводимо і з якого все починалось. Але оскільки всі зароблені гроші ми витрачали на проведення некомерційних заходів, це позбавило нас можливості для розвитку. Позбавило можливості залучати кваліфіковані кадри, які мусять бути добре оплачені. Тому ми щороку набираємо фактично нову команду. Це люди, яким можна платити менше, але які, відповідно, дуже мало що вміють робити. І ось ми потрапили в таке зачароване коло, з якого вже багато років не можемо вирватися. Не вдалося нам це зробити і цього року.

У світі існує багато книжкових ярмарків і літературних фестивалів. Переважно всі вони підтримуються за рахунок міста, де проводяться, тому що це є великою туристичною атракцією і великою культурною подією. Рівної за обсягом культурної події в Україні немає. Це говорю не я, а багато людей, які знають ситуацію з культурними івентами в нашій державі. У нас у Львові є прекрасні музичні фестивалі, і це дуже тішить. Музика – це дуже добре і престижно, це велика інтернаціональна культура, бо не потребує перекладу. Але література і книжка змушує думати, створює сенси. І якщо Львову вже вдалося завдяки Форуму стати таким осередком, де створюються сенси, куди тягнуться інтелектуали не тільки з України, а й з цілого світу, то варто, напевно, це якось плекати.

– На самому ярмарку видавці цьогоріч помітили зменшення кількості відвідувачів і падіння продажів книжок. На Вашу думку, з чим це повязано?

– Так, в нас у цьому році було зафіксовано приблизно на 3 тисячі менше відвідувачів, ніж у минулому. І ми навіть знаємо точний день, коли вони не прийшли – це була субота, коли лив дощ і було дуже холодно. Люди не прийшли, таке буває. Тим більше, знаючи, що нижчих цін на ярмарку вони не отримають.

Чия це проблема? Стала нашою, але створили її видавці, тому що вони за багато років звикли до ажіотажного попиту на Форумі і до часів, коли люди ще не мали можливості прямо біля стенду подивитися у свій смартфон і порівняти ціни в книгарнях, в інтернеті та на стенді у видавців. І о Боже, що вони бачать – на стенді видавців усе коштує на 25-30% дорожче, ніж в інтернеті.

Ми міняємося, ми готові до змін. Ми витратили безпрецедентну суму грошей на піар і рекламу в цьому році – близько 0,5 млн грн. Але нам потрібна солідарність видавців. Вони мають сказати: люди, приходьте, ми вас цінуємо.

До речі, видавці майже одноголосно говорять про те, що у Львові приходить зовсім інакша публіка, ніж в Києві. Що в Києві люди проходять біля стенду, зупинилися, погортали книжку або й не погортали, купили. А тут приходять, розглядають, питають, люди дуже вдумливі, знають, за чим ідуть. І видавці теж повинні цінувати цю публіку, тому що вона дає їм зворотній зв’язок. Вони бачать потреби свого читача і свого покупця. Таким чином, ярмарок перетворюється з місця продажу на місце маркетингу. Це місце, де видавці мають можливість формувати свої наступні видавничі програми. Це дуже цінно і це коштує скрізь у світі.

Також самі відвідувачі скаржаться на тисняву і задуху в приміщенні. Ви піднімали вже питання, що Форум дозрів до того, щоб мати іншу, більшу локацію?

– Я такого питання не піднімала. Я сказала, що Львів, який позиціонується як супермісто і є таким, повинен дбати про розвиток бізнес-туризму. А для того, щоб збільшувалася кількість бізнес-туристів, потрібно неодмінно мати сучасний, добре обладнаний виставковий центр, а також конгрес-хол і концертний зал – бажано поблизу або в єдиному комплексі. Звичайно, це дорого, це велика інвестиція.

Але є гарний приклад міста Ляйпцига, я дуже люблю їхній книжковий ярмарок. Там збудували виставковий центр фактично за містом, запросили найкращих архітекторів. Коли ти туди заходиш, тобі здається, що потрапляєш в якийсь чудовий фільм з прекрасними інтер’єрами. Величезний зал, розрахований на потреби будь-яких виставок.

При такому завантаженні цей експоцентр стає окупним. Але для цього місто щось повинно зробити. Має бути державно-бізнесове партнерство. Потрібно знайти зацікавлених інвесторів, виділити землю в хорошому місці.

Я думаю, що одночасно зі збільшенням кількості рейсів до Львівського аеропорту, це сприятиме тому, щоб тут проводилися потужні виставки – не тільки книжкові, а й багато інших, щоб відбувалися різні цікаві події, великі конференції і т. д. На жаль, наша громадська організація на це ніякого впливу не має. Це можуть зробити тільки великі бізнесмени разом з Львівською міською радою або, якщо це буде за межами Львова, то з обласною радою.

Ще один важливий момент. На початках з центру Ляйпцига до експоцентру ходив тільки один трамвай – треба було їхати десь 40 хвилин. Звичайно, на час ярмарку вони збільшували кількість рейсів, але все одно було дуже тісно і незручно. Але вони туди проклали колію для електрички, і тепер з центру їхати 8 хвилин. А місто компенсує вартість проїзду, рахуючи за кількістю проданих квитків. Але зауважу ще раз: не організатори ярмарку продаючи квитки компенсують, а місто Ляйпциг.

Також є ще одна цікава штука, яка пояснює, чому може відбуватися спад відвідуваності Форуму. Львів отримав статус Міста літератури ЮНЕСКО, і я дуже цим пишаюся. Отримав і через нашого першодрукаря Івана Федорова, і через свою інтернаціональну історію – відомо, що тут жили українські, польські, єврейські автори та інші. Але отримав він цей статус і через Форум видавців, через те, що ми на цьому Форумі приділяємо окрему увагу дитячому читанню і навіть маємо для цього окремий Дитячий форум у травні. Також приділяємо увагу інклюзії та людям літнього віку. Це були ті фактори, які посприяли Львову в отриманні цього статусу. Також у Львові непогано розвиваються бібліотеки, на них виділяється трохи більше грошей, ніж раніше, вони мають можливість модернізуватися.

Але водночас у нас дуже мало уваги приділяється читанню в системі освіти. А от в усій Німеччині і, зокрема, в місті Ляйпцигу, учні під час ярмарку отримують звільнення з занять повністю. У них завдання побувати на зустрічах з поетами і письменниками, переглянути книжки, написати есе. Те саме зі студентами університетів. І ось вони мають чудовий результат: у місті за величиною, як Львів, 195 тисяч відвідувачів. І одночасно з цим ярмарком в центрі самого Ляйпцига відбувається ще 4,5 тисячі подій літературного фестивалю, де завжди є люди. Для порівняння, у Львові цьогоріч було близько 34 тисяч відвідувачів книжкового форуму. Щоправда, ми не рахуємо потік по проспекту Свободи – думаю, що не менш як 25-30 тис. людей там теж пройшло.

Коли Ви перейдете на роботу в Інститут книги, на кого залишите Форум у Львові? Чи будете і надалі за ним приглядати?

– Я вам зараз їх покажу (Олександра Коваль представляє колектив, який готував 25 BookForum, – ред.). Ми є хорошою дружною і сильною командою. Я буду приглядати, але втручатися в організацію я не зможу. Я їм абсолютно довіряю.

Олександра Коваль з комадою Book Forum. Фото: ZIK
Олександра Коваль з комадою Book Forum. Фото: ZIK

Бюрократична система, що звязує по руках і ногах

Ви виграли конкурс на посаду директора Інституту книги, але чи відбулося вже офіційне призначення?

– Ні, тому я навіть не знаю, чи можу зараз вже щось коментувати стосовно Інституту.

Ви знаєте, чому призначення затягується?

– Насамперед, у мене була домовленість з міністром, що до закінчення Форуму я не можу приступити до виконання обов’язків. Але ще, крім того, триває спецперевірка. Я подала декларацію та інші документи. Що там перевірять і коли перевірка закінчиться, я не знаю.

Тим не менше, як переможець конкурсу, можете розповісти про своє бачення – чим мав би займатися Інститут книги?

– Усе, чим він має займатися, виписано в законі. Цей інститут був створений законом України – це дуже дивно, чому саме міністерство не може створювати ті інститути, які йому потрібні. І те, що я побачила зовсім скраєчку, для мене, як людини, яка все життя пропрацювала в громадському секторі, видається дуже дивним.

Ось у законі написано, що Інститут має займатися програмою підтримки перекладів, програмою «Українська книга» – це видання книжок для потреб бібліотек, промоцією української книги за кордоном і в Україні. І от фактично все, бо що можна написати законі? Там же не можна написати, що треба підтримувати черкаський, чернігівський, полтавський, львівський, київський книжкові ярмарки. Це нереально, тому що міняється життя і потреби. В один рік можна вибрати собі з міжнародних ярмарків Франкфурт і Болонью, в іншому році, можливо, Лондон і Париж і так далі. Але ні. Цього не можна робити, тому що кожного разу на таку зміну потрібні якісь окремі дозволи трьох чи чотирьох міністерств, Кабінету Міністрів і Верховної Ради. Розумієте? А я ні, бо я не знаю, як можна взагалі функціонувати в таких умовах. Це бюрократична система радянського і теперішнього російського типу, яка всіх зв’язує по руках і ногах, яка є системою тотальної недовіри одне до одного і бажання скрізь підстелити соломки, раптом щось десь трапиться.

Уявіть собі, що зараз на Інститут книги покладена функція закупівлі книжок для публічних бібліотек. У цьому році вперше, бо раніше цим займалося Міністерство культури. Почався жовтень, а ще нема дозволу на використання коштів. Тобто кошти виділені, а використовувати їх не можна. Не підписане у Мін’юсті положення про експертну раду, тому що вибрати ці книжки мають експерти. І от уже три тижні Мін’юст думає, чи підписувати це положення. Час іде, все гальмується.

Але припустимо, що це все буде підписано і почнеться відбір книжок. Спочатку експерти мають відібрати їх з великого списку, який подають видавництва з величезною купою документів до кожної книжки. Потім формуються рейтинги, і ці списки мають бути надіслані в бібліотеки, а бібліотеки мають підтвердити, що їм ці книжки потрібні, і написати, скільки умовно примірників вони хотіли би мати. А після цього список має затвердити Кабінет Міністрів. Мені пояснили, що нам же менше проблем – таким чином уряд бере на себе відповідальність за закупівлю. Але навіщо, скажіть мені, і як це робиться? Вони що, по одній книжці звіряють і думають, чи ця, чи от ця взагалі потрібна в бібліотеках? Сенсу цього затвердження я не розумію і не розумію, навіщо витрачати так багато цінного часу Кабінету Міністрів. Невже їм нема чого робити в нашій країні? Я про це говорила у своїй програмі. Розумію, що державні кошти повинні витрачатися помірковано і розсудливо. Але якщо в нас уже був сформований бюджет і виділені кошти, тоді дозвольте міністрові чи керівникові Інституту взяти на себе відповідальність за їх використання. Дайте людям свободу і все зробиться. Якщо буде допущено кілька помилок і вони не будуть фатальними, тоді добре – допоможіть усі разом і будемо рухатися далі. Якщо ці помилки будуть якимись трагічними, тоді тюрма, звільнення з роботи чи що там ще.

А яка ситуація з перекладами української літератури? Чи є якийсь механізм підтримки?

– Немає нічого, не затверджене ще положення, і дай Бог, щоб вдалося цю програму презентувати наступного року у Франкфурті. Це додасть авторитетності Україні, яка є однією з небагатьох європейських країн, що не турбуються про популяризацію своєї літератури за кордоном. Найкращий спосіб популяризації – це саме фінансування перекладів.

– Можете конкретизувати, що мало би бути в цій програмі перекладів?

– Це такий стандарт, який є в багатьох країнах. Дуже просто: іноземний видавець готовий взяти на себе витрати щодо видання книжки українського автора, але йому потрібна допомога на оплату перекладу і на оплату авторських прав українському видавництву чи автору, тобто правовласнику. І ось в інших країнах покривають саме це – оплату прав і перекладу. Відправляють гроші прямо за кордон видавництву, яке це хоче робити. Звичайно, все це відбувається через конкурс. У нас би мало це працювати так само. Але неможливо вислати грант з бюджетних грошей за кордон, бо це ж, напевно, може статися щось фатальне… Повна система недовіри… Тому шукається механізм, як це можна реалізувати.

Підтримка українських авторів і ембарго на російські книги

Щодо підтримки українських авторів і українських книг – на Вашу думку, які тут кроки потрібно робити? Чи мав би цим займатися Інститут книги?

– Авторів і книжок – це трохи різні речі. Авторів підтримувати, безсумнівно треба. Теж нема чого вигадувати велосипед – у світі є система стипендій, грантів, на які можна подаватися на конкурсних засадах. У нас це ще не працює. На все це теж потрібні механізми. Але ще раз підкреслю: для того, щоб запрацювали ці механізми, потрібна довіра і розуміння того, що на перших порах можливі якісь помилки. Але якщо ми будемо боятися рухатися далі, поприв’язуємо собі якісь гирі до рук і до ніг і ще приклеїмося скетчем до стіни, то взагалі нікуди не зможемо далі рухатися.

Що стосується підтримки книжок і видавництв, то я неодноразово висловлювала свою позицію, що я проти цього, за якимись невеликим винятками. Тобто це може стосуватися книжок, які є дуже дорогі у своїй підготовці – це багатотомні академічні видання класиків, переклади складних творів, наприклад, античної чи класичної філософії, які не були видані раніше українською. Можливо, це видання, які особливо потрібні зараз до 200-річчя Шевченка чи інших великих ювілеїв. Але це теж має відбуватися на конкурсних засадах.

Ви казали, що 25 років тому, коли тільки започаткували Форум видавців у Львові, була мета цивілізувати книжковий ринок в Україні. Станом на сьогодні як оцінюєте ситуацію – чи вдалося цієї мети досягти?

– Звичайно, ситуація зараз значно краща, ніж у ті роки. Дуже багато видавництв у той час піднялися на піратських перевиданнях того, що було видано колись у Радянському Союзі – переважно російською мовою. І книжки тоді продаватися скрізь, на вулицях було повно книжкових розкладок і всі вони були забиті цими піратськими виданнями. Але поступово книжкова торгівля перемістилася у книгарні, яких у нас, звичайно, не так багато, у супермаркети, що теж радує, і навіть трохи в онлайн. З онлайном гірше, тому що там піратство ще процвітає дуже сильно. Ну але там, де немає системи великих штрафів, люди завжди будуть радше брати щось безкоштовно, ніж платити за це.

Олександра Коваль з комадою Book Forum. Фото: ZIK
Олександра Коваль з комадою Book Forum. Фото: ZIK

Відомо, що після запровадження ліцензування книг з Росії кількість завезених звідти книг суттєво зменшилась. Але тепер, коли система вже налагодилась, кількість імпортованих книг з РФ знову зростає. Як ви дивитесь на цю ситуацію?

– Завозяться, тому що заборона стосувалася виключно тих книжок, які мали в собі якийсь антиукраїнський зміст. Спочатку було важко зрозуміти, як їх усіх можна оцінити, але тепер дійсно система налагодилась. Тут дехто вже говорить про падіння інтересу до української книжки українською мовою як такої, оскільки книгарні знову почали наповнюватися російськими книжками. Цього у Львові, можливо, не видно, але по решті території України це є помітним. Що з цим робити? Думаю, треба закривати.

Тобто ви підтримуєте ідею повного ембарго на російські книжки?

– Так, я підтримую ідею повного ембарго. Це, звичайно, суперечить всяким демократичним і ліберальним поглядам, яких я дотримуюся. Ну але війна, яка в нас триває, теж суперечить цим поглядам. Ми повинні просто ніколи не забувати, що живемо в умовах війни, і діяти відповідно.

Розмовляла Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-03-20 17:08 :24