Новини » Політика 26 вересня, 2018, 15:30 блоги
Трамп похвалив Польщу. Що це значить для України?
Тарас Чорновіл
журналіст, політичний діяч

Трохи відстежую перебіг подій на Генасамблеї ООН та аналізую різні тенденції, які там засвічуються. Головна подія – виступ Трампа. Не через знаковість чи епохальність сказаного (тут скоріше навпаки), а з огляду на впливовість посади. На жаль, моє бажання в кожній людині розгледіти щось добре, мудре, вічне черговий раз зазнає фіаско. Але це зовсім не привід для якихось негативних емоцій та очікувань.

Америка – країна-інституція. І чим більше президент впадає в якісь крайності та психічні зсуви, тим сильніше мобілізуються інститути влади, політичні та бізнеселіти, щоб це компенсувати. Через маргінальність та підвішеність самого Трампа протидія все частіше переважує негативну дію. Особливо в питаннях, які хвилюють Україну.

От був такий собі правильний і дуже політкоректний президент Обама. Із тих, «которії не проти». Він ніби й обурювався російською агресією в Україні, наче й співчував нам та заявляв про своє бажання в чомусь допомогти. Але при тому заблокував саму можливість так званого Женевського формату за участі США, сприяв тому, що Америка повністю усунулася від впливу на події на сході Європи (як, зрештою, й у Сирії), блокував надання українській армії летальних озброєнь тощо. Адже плив він загалом за течією, яка існувала в політичних колах США, говорив ті самі речі, що й звучали в Конгресі та Сенаті... Просто все те, з чим був ніби співзвучний, трошки гальмував. Чи багато ми з того здобули для своєї безпеки? Та якби не титанічні зусилля Порошенка, який усе ж зумів розбурхати сонну Європу, росіяни робили б на нашій землі все, що їм заманеться. А заманулося їм, вочевидь, щось більше, ніж лише управління кількома депресивними районами на Донбасі.

Трамп ще своєю виборчою кампанією кинув виклик як порядності, так і здоровому глузду. І тепер усі еліти США (хоч демократичні, хоч республіканські) змобілізовані та дуже активні. А протидіяти течії в американській політиці – річ надто безперспективна. Ні, можна звісно, якщо ти людина масштабів Лінкольна. Але Трамп не Лінкольн, не Вашингтон і не Рейган. А тому зараз він навіть сам змушений робити на противагу агресивній Росії в рази більше, ніж десяток Обам.

А щодо виступу його на Генасамблеї, то там було багато амбіційності, яка сподобається його консервативним виборцям і лягає в русло партійної ідеології республіканців. Позитив у тому, що він підштовхує партнерів США, що за свою безпеку повинні платити всі. На фоні повзучої експансії Росії це дуже добре, бо ліберальна й незахищена Європа стала б набагато легшою жертвою російського тиску. Згадайте давнішу ганебну заяву польської екс-прем’єрки Беати Ґшидло, що Польща така маленька й слабенька, що їй ніяк не протиставитися російському напору, тому, як слабкій жінці, що боїться бути побитою та зґвалтованою, їй краще тихенько й дуже слухняно поводитися й не провокувати потенційного ґвалтівника. Сильна жінка, навчена прийомів самооборони та ще й озброєна електрошокером поводитися буде інакше, а московський хам 10 разів подумає, чи лізти до неї. На жаль, заяви, як у пані Беати, дуже часто звучать у різних європейських колах. Тому ця традиційна складова позиція Трампа більш корисна.

Переключення уваги на Іран. Так, ця країна залишається клубком загроз і викликів усьому світу. Але схоже, що Трамп свідомо вибрав для себе на роль основного ворога не надто значимий режим, щоб утекти від прямого протиставлення Росії. А ще ця політика сильно зашкодила стратегічній єдності західного світу.

Самовихваляння Трампа небувалими досягненнями в зовнішній політиці викликали лише іронію у наступних доповідачів, у того ж Макрона, який під час останніх переговорів з Трампом жорстко обмежив вияви фамільярності. А у виступі відчитував Трампа як поганого школяра. Гірше те, що Трамп не оминає жодної нагоди, щоб чимось насолити традиційним партнерам США, чим дійсно завдає шкоди єдиній позиції цивілізованого світу у протистоянні будь-якому злу, а Путін там під номером один. І це для нас уже серйозна проблема.

Не згадав Трамп про російську агресію, про злочини проти людяності, про підривну роботу Росії в цілому світі. Це, звісно, погано, але лише погіршить політичне та юридичне становище Трампа в США, де тривають розслідування. Зараз на слово «імпічмент» у демократів накладене цілковите табу. Але після виборів до Конгресу все може й помінятися. Однак не думаю, що Трамп не досидить свого терміну, навіть не виключаю, що він матиме шанс на повторне обрання, але він стає в питаннях, що хоч якось опосередковано пов’язані з російсько-українською війною, все більше залежним від більш жорстких американських еліт. У США нема такого прецизійного конституційного розподілу повноважень між гілками влади. Тому випадки, коли так званими санкційними законами законодавці обмежуватимуть його повноваження, тільки почастішають.

З явно позитивних аспектів виступу точно вартує відзначити удар по Північному потоку-2. Тут РФ зачепила болісну струну – вдарила по перспективах американського бізнесу в Європі. Винесення цієї теми в знаковий виступ на Генасамблеї не залишиться непоміченим європейськими діловими колами. Там мають розуміти, що ризики для капіталовкладень у цей російський проект катастрофічно зростають. Зрештою, Путіну вже довелося робити заяву, що він готовий протягнути трубопровід і власним коштом. А це вже суперечить європейській енергетичній хартії. Та й реальних коштів у Росії на такий проект нема. Їх можна мобілізувати, але за рахунок інших дуже болісних програм. Недавно ж Газпром отримав відмову в кредиті на суму, адекватну одному трильйону рублів, яких якраз бракує на цей проект. Недвозначна заява Трампа мала б тільки погіршити ситуацію щодо пропагандистського путінопроводу.

Трамп покритикувавши Німеччину раптом висловив комплімент Польщі та її президенту Анджею Дуді. Польща, може, й не дуже правильним шляхом, але відновлює особливе місце в інтересах США в Європі. Тріумфальний приїзд Трампа до Варшави не був правильно використаний правлячим ПіСом. Незабаром Польща, яка ідіотським законом про Інститут національної пам’яті збурила Ізраїль та всі світові єврейські організації, дістала і від США жовту картку. Але зараз Дуда відновлює свої позиції. І це вигідно для України. Вчорашня розмова Порошенка й Дуди – лише один невеликий фрагмент співпраці та постійних консультацій обох президентів. Нинішня Польща не може більше виконувати роль головного постпреда (мені не подобається в цьому контексті звичне визначення про «адвоката») в Європі. Але там маємо заміну. А у Вашингтоні нам додаткові лобісти ще й як потрібні.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-07-18 07:55 :42