середа, 26 вересня, 2018, 15:30 блоги Політика
Трамп похвалив Польщу. Що це значить для України?
Тарас Чорновіл
журналіст, політичний діяч

Трохи відстежую перебіг подій на Генасамблеї ООН та аналізую різні тенденції, які там засвічуються. Головна подія – виступ Трампа. Не через знаковість чи епохальність сказаного (тут скоріше навпаки), а з огляду на впливовість посади. На жаль, моє бажання в кожній людині розгледіти щось добре, мудре, вічне черговий раз зазнає фіаско. Але це зовсім не привід для якихось негативних емоцій та очікувань.

Америка – країна-інституція. І чим більше президент впадає в якісь крайності та психічні зсуви, тим сильніше мобілізуються інститути влади, політичні та бізнеселіти, щоб це компенсувати. Через маргінальність та підвішеність самого Трампа протидія все частіше переважує негативну дію. Особливо в питаннях, які хвилюють Україну.

От був такий собі правильний і дуже політкоректний президент Обама. Із тих, «которії не проти». Він ніби й обурювався російською агресією в Україні, наче й співчував нам та заявляв про своє бажання в чомусь допомогти. Але при тому заблокував саму можливість так званого Женевського формату за участі США, сприяв тому, що Америка повністю усунулася від впливу на події на сході Європи (як, зрештою, й у Сирії), блокував надання українській армії летальних озброєнь тощо. Адже плив він загалом за течією, яка існувала в політичних колах США, говорив ті самі речі, що й звучали в Конгресі та Сенаті... Просто все те, з чим був ніби співзвучний, трошки гальмував. Чи багато ми з того здобули для своєї безпеки? Та якби не титанічні зусилля Порошенка, який усе ж зумів розбурхати сонну Європу, росіяни робили б на нашій землі все, що їм заманеться. А заманулося їм, вочевидь, щось більше, ніж лише управління кількома депресивними районами на Донбасі.

Трамп ще своєю виборчою кампанією кинув виклик як порядності, так і здоровому глузду. І тепер усі еліти США (хоч демократичні, хоч республіканські) змобілізовані та дуже активні. А протидіяти течії в американській політиці – річ надто безперспективна. Ні, можна звісно, якщо ти людина масштабів Лінкольна. Але Трамп не Лінкольн, не Вашингтон і не Рейган. А тому зараз він навіть сам змушений робити на противагу агресивній Росії в рази більше, ніж десяток Обам.

А щодо виступу його на Генасамблеї, то там було багато амбіційності, яка сподобається його консервативним виборцям і лягає в русло партійної ідеології республіканців. Позитив у тому, що він підштовхує партнерів США, що за свою безпеку повинні платити всі. На фоні повзучої експансії Росії це дуже добре, бо ліберальна й незахищена Європа стала б набагато легшою жертвою російського тиску. Згадайте давнішу ганебну заяву польської екс-прем’єрки Беати Ґшидло, що Польща така маленька й слабенька, що їй ніяк не протиставитися російському напору, тому, як слабкій жінці, що боїться бути побитою та зґвалтованою, їй краще тихенько й дуже слухняно поводитися й не провокувати потенційного ґвалтівника. Сильна жінка, навчена прийомів самооборони та ще й озброєна електрошокером поводитися буде інакше, а московський хам 10 разів подумає, чи лізти до неї. На жаль, заяви, як у пані Беати, дуже часто звучать у різних європейських колах. Тому ця традиційна складова позиція Трампа більш корисна.

Переключення уваги на Іран. Так, ця країна залишається клубком загроз і викликів усьому світу. Але схоже, що Трамп свідомо вибрав для себе на роль основного ворога не надто значимий режим, щоб утекти від прямого протиставлення Росії. А ще ця політика сильно зашкодила стратегічній єдності західного світу.

Самовихваляння Трампа небувалими досягненнями в зовнішній політиці викликали лише іронію у наступних доповідачів, у того ж Макрона, який під час останніх переговорів з Трампом жорстко обмежив вияви фамільярності. А у виступі відчитував Трампа як поганого школяра. Гірше те, що Трамп не оминає жодної нагоди, щоб чимось насолити традиційним партнерам США, чим дійсно завдає шкоди єдиній позиції цивілізованого світу у протистоянні будь-якому злу, а Путін там під номером один. І це для нас уже серйозна проблема.

Не згадав Трамп про російську агресію, про злочини проти людяності, про підривну роботу Росії в цілому світі. Це, звісно, погано, але лише погіршить політичне та юридичне становище Трампа в США, де тривають розслідування. Зараз на слово «імпічмент» у демократів накладене цілковите табу. Але після виборів до Конгресу все може й помінятися. Однак не думаю, що Трамп не досидить свого терміну, навіть не виключаю, що він матиме шанс на повторне обрання, але він стає в питаннях, що хоч якось опосередковано пов’язані з російсько-українською війною, все більше залежним від більш жорстких американських еліт. У США нема такого прецизійного конституційного розподілу повноважень між гілками влади. Тому випадки, коли так званими санкційними законами законодавці обмежуватимуть його повноваження, тільки почастішають.

З явно позитивних аспектів виступу точно вартує відзначити удар по Північному потоку-2. Тут РФ зачепила болісну струну – вдарила по перспективах американського бізнесу в Європі. Винесення цієї теми в знаковий виступ на Генасамблеї не залишиться непоміченим європейськими діловими колами. Там мають розуміти, що ризики для капіталовкладень у цей російський проект катастрофічно зростають. Зрештою, Путіну вже довелося робити заяву, що він готовий протягнути трубопровід і власним коштом. А це вже суперечить європейській енергетичній хартії. Та й реальних коштів у Росії на такий проект нема. Їх можна мобілізувати, але за рахунок інших дуже болісних програм. Недавно ж Газпром отримав відмову в кредиті на суму, адекватну одному трильйону рублів, яких якраз бракує на цей проект. Недвозначна заява Трампа мала б тільки погіршити ситуацію щодо пропагандистського путінопроводу.

Трамп покритикувавши Німеччину раптом висловив комплімент Польщі та її президенту Анджею Дуді. Польща, може, й не дуже правильним шляхом, але відновлює особливе місце в інтересах США в Європі. Тріумфальний приїзд Трампа до Варшави не був правильно використаний правлячим ПіСом. Незабаром Польща, яка ідіотським законом про Інститут національної пам’яті збурила Ізраїль та всі світові єврейські організації, дістала і від США жовту картку. Але зараз Дуда відновлює свої позиції. І це вигідно для України. Вчорашня розмова Порошенка й Дуди – лише один невеликий фрагмент співпраці та постійних консультацій обох президентів. Нинішня Польща не може більше виконувати роль головного постпреда (мені не подобається в цьому контексті звичне визначення про «адвоката») в Європі. Але там маємо заміну. А у Вашингтоні нам додаткові лобісти ще й як потрібні.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-23 09:28 :37