вівторок, 25 вересня, 2018, 11:31 Суспільство
Про трикляте «rebels» від BBC, деколонізацію України й повернення до пуританства, – відгомін Форуму видавців
Головний редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко, актор, телеведучий та письменник Антін Мухарський та художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко. Фото: bookforum.ua/Мазур Іванна
Головний редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко, актор, телеведучий та письменник Антін Мухарський та художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко. Фото: bookforum.ua/Мазур Іванна

Хто встановлює межі у журналістиці та мистецтві, чи потрібна цензура у ЗМІ та про проблеми сучасного мистецтва розповідали у рамках 25 Book Forum у Львові актор, телеведучий та письменник Антін Мухарський, головний редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко та художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко.

Кореспондент ІА ZIK відвідала дискусію і пропонує читачам найцікавіші думки вищезазначених мовців.
 

Антін Мухарський: Охлократія все спрощує…

Світ – багатогранний і неодноманітний. Він ділиться не тільки на світло і темряву, добро та зло, а й має безліч кольорів, відтінків, які, зрештою, і створюють загальну життєву гаму. І завжди знаходяться в житті людства інституції або персони, які намагаються узурпувати право на істину. Саме будь-які сучасні інституції, які намагаються впроваджувати певні форми соціальної цензури творів, є об’єктом наших мистецько-творчих суперечок.

Торкаючись теми «дозволенного у мистецтві», я скажу – у мистецтві дозволено все! На мою думку, якщо це спричиняє суспільну дискусію і акцентує увагу суспільства на проблемних зонах, які час від часу виникають з розвитком соціуму у демократичних суспільствах, то до чого обмеження?

Демократичне суспільство має свою глибоку проблематику, бо сучасна демократія перетворилася на охлократію – владу неосвічених, які складають основну кількість електорату політичних сил.

Проблематика сучасного мистецтва апелює, перш за все, до людини. Людини, яка розуміє, що світ не є простим, а навпаки – це надзвичайно складний механізм. А завдання охлократії – усе спрощувати. І ось, коли вона перетинається з проявами сучасного мистецтва, яке апелює до складних матерій (філософських, соціальних, політичних) – це у неї викликає як не відразу, то, принаймні, конфліктність. Вона починає кричати, що порушуються усі закони та канони.

Так і хочеться запитати: Які закони? Чиї канони порушуються?

Головний редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко, актор, телеведучий та письменник Антін Мухарський та художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко. Фото: ZIK
Головний редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко, актор, телеведучий та письменник Антін Мухарський та художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко. Фото: ZIK

Дмитро Крапивенко: Завдання колонізатора змусити поневолений народ говорити його мовою

Атмосфера постправди, тотального плюралізму на межі із вседозволеністю породжує шизофренії, і її виразники, на жаль, працюють у респектабельних ЗМІ і кажуть про те, що терористів ми не можемо називати терористами, ворогів ми не можемо називати ворогами, тому що це – мова ненависті.

Таким чином вони зміщують акценти, оскільки є мова війни, яка обґрунтована реальним ворогом, і потрібно писати, як є. Але й погоджуюсь, що поруч з нею існує мова ненависті («Лугандонія» і т.д.). Тобто, коли вийшла стаття шанованого українського профессора з використанням слів «мови ненависті», я не зрозумів навіщо. Це наша земля, шматок України і ми не можемо відгукуватись про неї, чи про людей, які там живуть, з такою неповагою.

Крім цього, завданням будь-якого колонізатора є змусити поневолений народ говорити мовою колонізатора. У нас, наприклад, деякі ЗМІ вважають прийнятним вживати слово «губернатор». Україна на губернії була поділена ще за Російської імперії, у Галичині ж взагалі такого не було! Теж саме із радянським терміном «ОУН-УПА», який для більшості росіян означає одне і теж – бандєровци, фашисти, тому й пишуть як одне.

Також, варто згадати і про більш авторитетні іноземні ЗМІ, багато з яких вживають неправильну термінологію щодо війни на сході України. Зокрема, це трикляте слово «rebels» (повстанці), яке використовували і ВВС, і CNN. Наприклад, Захарченка називали лідером проросійських повстанців. Для українців повстанець має принципово інше значення, тому коли у світових медіа створюються такі ляпи, то наше завдання – ці ляпи виправляти.

Ми – колишня колонія, хоча багато людей намагається це заперечувати, мовляв, яка ж колонія, колонія – це дика Гвінея чи країни Карибського басейну. Тут також буде доречний термін «реконкіста» – історично: звільнення іспанців від мусульманського панування, по-суті, можна характеризувати як звільнення розвиненішого народу від панування менш розвиненої нації. Ми, українці, повинні пройти деколонізацію, а це означає – не сліпо брати приклад з інших країн, у яких все добре, а виходити з особистого досвіду.

Ми – колишня колонія, якби це сумно не звучало, і ми повинні переграти цей досвід з власних позицій. І вже виходячи з цього, наприклад, встановлювати квоти – позитивну дискримінацію у мовному просторі. Я вважаю, це нашим своєрідним досягненням. Нарешті українські політики почали вживати термін «деколонізація», пояснюючи процеси, які відбуваються в нашій країні і чому це важливо. А це, варто зазначити, важливо не тільки для нас, а й для всіх інших, щоб світ розумів те, що відбувається в Україні.

Головний редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко та художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко. Фото: ZIK
Головний редактор журналу «Український тиждень» Дмитро Крапивенко та художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко. Фото: ZIK

Андрій Єрмоленко: Не потрібно каструвати художника! Художник робить так, як він вважає за потрібне

Для мене, як для творчої людини, у мистецтві має бути дозволено все. Але треба розуміти місце і час, коли це прийнятно. Наприклад, один з яскравих прикладів, коли під час теперішньої війни пройшла виставка, де автор зрівняв українських військових та російських загарбників, сказавши, що, в принципі, це одне і теж саме. Хіба це припустимо урівнювати людину, яка захищає свою землю, з людиною, яка нападає на чужу територію?

Так само і музиканти, які їздять виступати до країни-агресора і дивуються, що тут такого, адже це не їх війна. Ні, це наша війна, яку ми маємо виграти, і за її успіх повинні боротися всі українці, а не тільки військові на фронті.

Ми зараз повернулись у дуже пуританське суспільство. Сьогодні в Інтернеті тебе можуть забанити за будь-що. У абсолютно різноманітний час мистецтво створювало такі шедеври, які не зовсім вклалися б в сьогоднішні рамки, якби той чи інший митець творив зараз. Проте, створене колись – воно стало світовою класикою. Зараз же тебе можуть заклювати різноманітні активісти з різноманітних організацій: не можна, бо діти побачать, не можна – бо це сексизм, і ще сотні таких «не можна» з різних причин.

Насправді, ми стикаємося з тим, що дуже багато людей не розуміє, що їх оточує, а художник – рефлексує те, що бачить, документалізує це. І те, чому люди обурюються в мистецтві, насправді присутнє у їх повсякденному житті. Просто ніхто не хоче проводити паралелі.

Загалом, хочу сказати: не потрібно каструвати художника! Художник робить так, як він вважає за потрібне. Це і є справжній художник.

Підготувала Олена Водвуд,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-17 16:40 :00