вівторок, 25 вересня, 2018, 12:07 блоги Суспільство
Наркомани і дух Де Местра
Юра Мартинович
репортер, оператор, письменник

Симетричний салатовий листочок прилип до синьої машини. Автомобіль, маленький жигулі, їхав собі, а осінній листочок не хотів сповзати на мокру землю. Керувала цим радянським чудом техніки молода блондинка у жовтому пальті. Вона раз за разом поглядала на себе у дзеркало, певно, їхала на якусь важливу зустріч. Вона «дала газу» і зникла. А я все повз у своїй маршрутці. Я стояв і споглядав на світ, який то блимав за вікном, то світився у телефонах пасажирів.

Темніло. Старий буркун водій шукав емоційної близькості.

– Пані, не світіть телефоном, бо у дзеркалі мигає, я не бачу, що там! – сказав він скромній дівчині, яка сиділа біля нього у навушниках і тішилася своїм телефоном.

Ця дивна настанова з уст водія її здивувала. Спочатку дівчина зменшила яскравість екрану, а потім взагалі запхала у кишеню телефон. Її очам явно було некомфортно споглядати на цей світ поза екраном. Добре, що хоч вуха були у безпеці, у полоні улюбленої музики.

– Нє, ну, хіба я неправий? Ще й очі рятую, – сказав водій до того, хто стояв ближче, бо все шукав хоч якої словесної розради.

Та поруч стояв такий же телефонозалежний.

– Ех, всюди наркомани… – тихо так, по-філософськи, підсумував старий водій.

А наркомани все світили своїми мигалками у руках. Бо нудно їм, бо вони вже тисячний раз їдуть тою маршруткою, тисячний раз бачать і чують, здавалося, те саме… Але, як писав видатний французький мандрівник Ксавє Де Местра, навіть своєю кімнатою можна подорожувати знову і знову, щоб знаходити у ній щось нове – дух пригод і мандрів. Напевно, тому він і написав цілу книжку про це – «Подорож моєю спальнею» та її продовження – «Нічна експедиція моєю спальнею». Так і мені здається, що я все подорожую своєю спальнею, маршруткою, і бачу там щось нове і цікаве. Бо хіба не є цікавим хлопець, який забіг у маршрутку із пачкою ароматних сухариків? Звісно, що є. Адже у цій пачці хімії була не лише вся таблиця Менделєєва, але також приз. Хлопець, який мав талант, бо примудрявся і встояти, і їсти, і терти копійкою білетик, що був в упаковці сухариків, – він щось виграв! Його очі зблиснули, вони втішилися. Фортуна на його боці, навіть, якщо він отримає всього лише ще одну пачку приправи до пива. Це не суттєво, бо суттєво те, що мало хто побачив його радісні очі. А я побачив, таки щось нове побачив у моїй спальні, маршрутці.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-15 19:59 :05