понеділок, 24 вересня, 2018, 16:49 Суспільство
Мужність, трагізм, гумор «Карателів» Влада Якушева: Справжній образ українських солдатів
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Презентація книги Влада Якушева «Карателі». Фото: Микола Тис/ZIK
  • Картина Івана Притули

Війна, яка стала частиною українського життя останні чотири роки, спонукала тих, хто її пережив і володіє даром слова, передати сутність та особливості цієї гібридної війни у літературі. Таких книг зараз з’явилося багато. Серед них вирізняється – не лише об’ємом і кольором – але і цікавим змістом книга талановитого львівського журналіста, учасника АТО Влада Якушева під назвою «Карателі». Презентація цієї книги, яка побачила світ у видавництві «ДІПА» (м. Київ), відбулася в рамках 25 Форуму видавців у Львові.

Книга складається з невеличких історій, які пережив, перепустив через себе сам автор, коли служив прес-секретарем 14-та ОМБР у 2015-2016 роках. В цих історіях описані реальні події, що відбувалися з реальними українськими чоловіками-воїнами, образи яких Влад виписав з великою симпатією – Сірий, Ураган, Валідол, Гном, Паштет, Ведмідь. Автор створив також образи тварин – собак, котів, лиса, їжака, – через які змалював життя як воно є на фронті, та показав людяність українських військових. Книга багатопланова, цікава, містить не одну сюжетну лінію, але читається легко, бо в ній багато гумору, незважаючи на те, що описане життя, яке пронизане болем і трагізмом, але водночас мужністю, відчайдушністю, відвагою та розумом.

Влад каже, що описав лише тисячну долю того, що там відбувалося – смішного і не дуже, – і вибачився перед людьми, які не потрапили в книгу. «Це просто було неможливо. Коли видавець побачив об’єм книги, то тихо сповз по стіні. Були видавництва, які казали, щоб я скоротив книгу наполовину. Київське видавництво «ДІПА», незважаючи на величезний об’єм, наважилося видати книгу. Редагувала її українка, яка живе в Німеччині, але долучається до української справи тим, що редагує українські книжки про війну. Спробував робити таку книгу, яку зможе читати кожен: у будь-якому місці її може відкрити і почати читати як підліток, так і не військова людина», – сказав Влад Якушев.

Влад пожартував з товщини книги, мовляв, якщо її скласти, як бронежилет, то не кожна куля такий проб’є, а якщо поцілити нею в голову, то буде однозначно ураження.

На запитання, чому назвав книгу «Карателі», Влад відповів, що на Донбасі не було українського телебачення. «Коли там включали телевізори, то звідти лилися потоки російської пропаганди про «украинских карателей». Ми це дивилися як Comedy Club. Були і приємні для нас моменти, коли показували пряму трансляцію, скажімо, похорону сепаратистського замкомбата з позивним Свая, який загинув під час бою, розпочатого їхньою ж атакою. Слово «карателі» не сходило з російських пропагандистських телеканалів. Назвавши так книгу, я хотів показати, якими є насправді наші бійці, що вони не схожі на карателів», – зазначив Влад.

Автор описував події зі сторони, тобто його самого у книжці нема, за винятком однієї історії про те, як у бригаді стригли прес-секретаря. «Машинка, якою мене стригли, працювала від генератора, який не давав потрібної напруги. Відтак, бідолашного прес-секретаря стригли чотири години, – коли починали стригти, то було ще світло, а як закінчували – двоє людей стояли вночі з мобільними телефонами, якими підсвічували», – розповів Влад.

За словами автора, більшість тварин, що фігурують як персонажі у книзі, – реальні. Так, собачка Ніка справді одного разу врятувала життя солдатам – гавкала і тягнула їх за рукав, аж поки вони не пішли за нею і не виявили, що «монки», які вони поставили на ворога, були розвернуті у їхній бік. Тобто, якщо б сепаратисти зімітували атаку і наші у відповідь натиснули, то були б знищені. Коти рятували солдатів від мишей, є в книзі особлива історія про кицьку, яка потрапила під обстріл, потім її врятували бійці, годували з піпетки.

Є і вигадані звірі, через яких автор показує, що відбувається на ворожому боці. «Ми мали камеру відеоспостереження, працювала розвідка, але якщо б я просто так про це розказував, це було б нудно. Тому я ввів кількох тваринок, наприклад, лис Цок-Цок, їжак Уфф», – сказав Влад.

Він розповів, що під час служби не робив жодних записів, нотував лише фрази, які й стали епіграфами в історіях. «Коли чув від людини якусь цікаву думку, то записував її, бо розумів, що забуду. Там не виходило писати, були постійні бої. У 2015 році бойовики намагалися взяти Мар’їнку і нас терміново зняли з Маріупольського напрямку і кинули туди. В лютому був серйозний бій, який тривав 9 годин. Тому писати там було неможливо. Тільки закінчився бій, зведення пішли, дзвонять журналісти, щоб приїхати і знімати сюжет. Вночі з 12.00 до 3.00 було нічне чергування, тож було не до писання. Коли демобілізувався, то зареєструвався в центрі зайнятості і поїхав до кума в село, де рік і два місяці писав книгу. Повільний Інтернет дозволяв лише переглядати пошту. Спішив написати, бо боявся, що все вивітриться з голови», – сказав Влад.

За його словами, найважче було писати про ті моменти, коли гинули люди. «За рік на передовій загинуло 22 людей - це бойові втрати, були і смерті з необережності, суїциди. В мене кожна людина, яка загинула в книжці, – загинула реально. Ці розділи було дуже важко писати. По кілька днів не міг розпочати. Я вважав, що коли пишу про людину в книжці, то вона жива до того моменту смерті. Коли ж вона загине в книжці, то вже загине остаточно. Тому я постійно відкладав ці моменти», – зазначив Влад.

Щоб розвіяти атмосферу суму, Влад розповів декілька веселих історій, яких теж немало в книзі: «Привезли нам волонтери каву, прибігає замполіт Сан Санич, хапає каву і починає її ховати в різних куточках кімнати. На запитання, що ти робиш, Сан Санич відповів, що я нічого не розумію, мовляв, це піхота, якщо я залишу все на столі, то за годину будуть відкриті всі три пачки і розсипані. Коли ми прокинулися вранці, – стояли відкриті три пачки кави, порозсипуваної по столі».

Із розділу «Ракета сортир воздух», в якому розповідається реальна історія: «Боєць пішов в туалет, але не дійшов, бо почався бій, всі побігли в окопи і він теж. Одноразові гранатомети, так звані «Мухи» були ще радянські, тож не кожен такий стріляв. Бій закінчився і в того солдата не спрацювала «Муха». Він з нею задуманий пішов в туалет, поставив її в куті, вийшов і пішов у своїх справах. Після цього в туалет зайшов інший солдат, присів, дивиться – в куті «Муха» стоїть, натискає на кнопку і вона спрацьовує. Добре, що туалет був дерев’яний, дах якого давно було знесено. Ми стоїмо на вулиці і бачимо: розкладається, як пускова установка, туалет, клуби вогню від ракети, солдат на карачках звідти вилітає без штанів – ґвалт, крик. Реактивний потік обпік йому сідниці. Викликаємо медиків, які приїхали і питають, що сталося – ніхто одразу не міг відповісти, всі душилися сміхом, а потім і медики також».

На вигаданого персонажа Юліка, якого не було в реальному житті, автор намагався вішати всілякі нестандартні, веселі історії. Навіть одну свою історію про те, як водив півночі собак додому по Мар’їнці.

Не любить Влад Якушев всілякі київські комісії, які могли винести людям мозок – люди воюють півроку на позиціях, а вони приходять і питають, де карточка ведення вогню, мовляв, ви не знаєте, куди стріляєте. Тому всі комісії Влад у книзі змалював з особливим сарказмом.

На презентацію автор приніс картину про АТО талановитого художника Івана Притули, який хоче кошти від продажу цієї картини передати у видавництво, закупити книжки і відвезти їх хлопцям на фронт.

Картина Івана Притули
Картина Івана Притули

Дехто вважає, що з появою «Карателів» в Україні з’явився український Ремарк. Як би там не було, але з упевненістю можна сказати, що майбутні покоління за цією книгою вивчатимуть реальну війну, яку Росія розпочалася проти України у 2014 році.

Як повідомлялося, перша презентація книги відбулась у Мар’їнці.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-01-17 21:51 :25