понеділок, 24 вересня, 2018, 10:27 блоги Суспільство
Мої придбанки на Форумі видавців
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Звісно, мені цікаво, хто що придбав на Форумі видавців у Львові, бо зразу видно, у кого понти, а хто відірвав від себе останню копійку. Бо українські мільйонери не купують книжки. І бідні люди – також. А середній клас знищено ще в зародку.

Книги були б дешевші, якби з малих видавництв не дерли страшні гроші за участь у Форумі. Саме невеликі видавництва тягнуть на собі віз національної культури і вічно перебувають в зоні ризику. Про корупцію у видавничому бізнесі говорити зайве – вона всюди. Від продукції деяких видавництв я просто відверталася з цієї причини. Як і від укрсучліту і всього російського. Від дорогих альбомів і від зарубіжних бестселерів (у нас воно все бестселери), хай з претензією на інтелектуальність. Дивлячись на світлини придбаних іншими книг, я переконана, що на 90 відсотків їх купівля продиктована намаганням не відставати від… Власне, від чого? У нас нема сформованої інтелектуальної еліти, а лише наслідування і мода. Український зміст і українська мова могли б стати об’єднавчим чинником для інтелектуалів, але в нас ці процеси лише з зародковому стані.

Маючи обмаль коштів, я не шукала дешевих книг, а лише ті, які потрібні для мого розвитку і роботи. І ось нарешті перша книжка – коментарі до Книги Йони, видавництво УКУ. Я не сказала «беру», бо то було б не шляхетно. Я сказала: «Мені потрібна ця книжка» і дала зрозуміти, що це не оборудка, а ніби священний акт обміну. Наступна книга була тією, яку я сподівалася знайти на Форумі без скаженої націнки. «Руська шляхта Перемишльської землі 14-18 ст.». Ігоря Смутка. Я взагалі не розумію, як може бути націнка в книгарні 100 гр. Я обміняла свої кровно зароблені 300 гривень на чудову книгу, яка служитиме мені не один рік. Стільки я колись віддала за «Шематизм Перемиської єпархії» о. Дмитра Блажійовського і кілька місяців ця книга не сповзала з мого письмового столу, я й досі нею тішуся і благословляю працівницю книгарні «Місіонер», яка її мені порекомендувала. Вона для мене не має ціни. А романи за 300 гривень – я без них обійдуся. Романи треба видавати у двох варіантах, дешевому і подарунковому. Те, що у нас такого не відбувається, свідчить про психологію злидаря наших видавців.

І не могла втриматися, бо ця книжка також мені дуже потрібна для роботи і, видана у 2006 році, мене дочекалася – про звичаї та обряди українських пасічників Уляни Мовної. Інститут народознавства дуже часто мене тішить фантастичними книгами. Вони видаються такими мізерними накладами, що доводиться полювати. Їх «Монастирські сади Галичини» – окраса моєї бібліотеки.

А від Василя Габора маю подорожні нотатки Степана Левинського, які буду читати невдовзі. І ще: я ніколи не шкодую грошей на книги французьких істориків школи Анналів, але, на жаль, нічого нового видавництво Олега Жупанського не видало. Бо це – зразок того, як треба писати на теми історії.

У підсумку – мої придбання україноцентричні і україномовні. І саме ті, яких я потребую як письменниця і дослідниця. А добрі старі детективи я волію купити в букіністів,бо їм теж несолодко стояти цілий день на вітрі.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-17 16:01 :00