неділя, 23 вересня, 2018, 10:02 Суспільство
Історії, коли лінь дуже навіть корисна
<nbsp;>

Вам знайомий момент, коли виникає сильне небажання виконувати якусь роботу, і робиш все, аби не братись за важливе? Прокрастинацію, а саме так називають відтягування справ до останнього, відволікаючи себе більш приємними, по-суті, вважають рисою негативною. Адже давайте будемо чесними, ми завжди заздрили людям, які можуть зробити все вчасно, і розуміли, що в них так само 24 години на добу, як і в нас, просто ми… лінивіші?

Прокрастинація – штука небезпечна для людей, які бояться ризику, адже в результаті вони не роблять все в останню ніч, а просто не роблять. «Навіщо мучити себе? Скажу чесно, що не зробив». Зате для тих, хто впевнений у своїх силах, така звичка, хоч і вибиває з колії і заважає правильно планувати час – усе ж дає позитивні результати.

Отож, чи може бути прокрастинація корисною, враховуючи, що вона відволікає нас від справді важливих справ? Може! Кореспондент ІА ZIK знайшов людей, які життєвим досвідом підтвердили – ця якість не така вже й погана. Отож, послухаймо їх історії.

* * *

Йшов час іспитів, диплому та іншої навчальної метушні. Усі розуміють, що для більшості диплом – клопіткий і неприємний процес – не стільки через саму роботу, скільки через розуміння, що треба його таки робити.

Ще тоді я знімала квартиру із студенткою, яка навчалась на англійській філології, і як тільки ми приходили з пар – я відкривала «вордівський документ», а вона вмикала або начальні відео з англійської, або фільми на цій же ж мові. І, звичайно, дивитись в екран сусідки було значно цікавіше, ніж на чистий лист. От так, кожен день, впродовж півроку, я вивчала з нею англійську, поки мій диплом залишався неораною цілиною.

Зрозуміло, що диплом я писала екстрашвидко та екстрастресово в останні тижні. Проте… Я настільки покращила свою англійську, що того ж літа вдалось відправитись на міжнародний обмін, який пов’язаний з моєю спеціальністю. Тому, я аж ніяк не шкодую, що стільки відтягувала з дипломом, відволікаючись на англійські фільми.

* * *

Їздив у тривале відрядження, після якого потрібно було написати велетенський звіт. Не знаю чому, але ця справа видавалась мені такою нудною, що в офісі я робив все, тільки б не виконувати своє. Я підходив до колег і цікавився, чим займаються вони, пропонував свою допомогу і давав поради, як зробити краще. Тим часом, мій звіт писався дуже повільно. Звичайно, у мене була робота, крім нього, але тільки я сідав робити звіт, як починались мої бродіння офісом у пошуках цікавішого заняття.

З часом, уже після написання звіту, я продовжував допомагати колегам за звичкою. Та й тепер вони вже самі звертались до мене, а мені було приємно і не важко. Через якийсь час шеф відзначив моє уважне ставлення до співробітників і безкорисливу допомогу колективу, тому запропонував значне підвищення. Ех, а знав би з чого починалось…

* * *

Мої батьки чудові недипломовані психологи або просто мають хорошу інтуїцію, як правильно виховувати дітей. Коли була ще зовсім маленьким дошкільням – вони примушували читати по кілька сторінок в день. Мушу зауважити, що тоді ще й не всі букви знала і просто вгадувала слова. Тому й виходило, що читання стало ще тою мукою.

Для мене було краще робити все, тільки б не читати: я підмітала коридор, бігала по кілька разів в магазин з маминим списком, витирала пил, збирала яблука на пироги (одного разу маленькими захОдами наносила стільки яблук, що батькам довелось роздавати їх всім сусідам). Більше того, я сама питала, чи потрібно ще щось зробити, в надії, що ця робота займе багато часу, а там вже і спати піду, і читати не буду.

Отож, моє небажання літератури дуже добре йшло на руку батькам, адже тільки треба було, щоб я щось робила – одразу ж казали «час читати». Жорстоко це було чи ні – не знаю, але тільки з часом мені вдалось зрозуміти суть цієї афери…

* * *

У мене вдома – прокрастинатор від Бога. Я думаю, багатьом знайома ситуація, коли в будинку чи квартирі є кілька деталей, які потрібно полагодити або щось доробити, або взагалі замінити на нове. Вони не дуже важливі, тому здається, що можна і так… Чоловікам здається.

Постійно просила свого чоловіка полагодити двері від шафки, чи замінити кран, але немає часу… Немає…

Якось захотіла відвідати батьків на вихідні. Після того як сказала чоловікові, щоб збирався, він нашукав у домі стільки поламок, про які я навіть не підозрювала, і заявив, що не буде «роз’їжджати по гостях», поки в домі стільки роботи.

До батьків ми так і не поїхали на тих вихідних, зате за одну суботу чоловік зробив в домі більше, ніж за останні пару місяців. Маю ще кілька завдань для нього, тож думаю, що наступних вихідних ми теж «будемо їхати до батьків».

Олена Водвуд,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-10-20 16:06 :00