п'ятниця, 14 вересня, 2018, 18:19 блоги Суспільство
Карателі. Люди з’їхали з глузду, а разом з людьми і весь світ
Влад Якушев
лейтенант, екс-начальник прес-служби
14-ї окремої механізованої бригади ОК «Захід»

Пропоную вашій увазі дванадцяту главу з моєї книги «Карателі», яка вийшла друком і видавництві «ДІПА».

12. Лиси та борсуки

Не рий іншому яму, рий собі, тому що це в тебе прилетить.

Лацио, командир роти «Борсуки» 2-го батальйону 14-ї ОМБр

Люди зійшли з розуму, а разом з людьми і весь інший світ. Коли на полях з’явились перші танки, Цок-цок думав, що це якісь нові трактори. Виходячи в поле, трактори руйнували багато мишачих нірок, і полювати на мишей було легко. Під час польових робіт вони з Шушею швидко набивали повні шлунки і потім лежали у чагарниках, гріючись на сонці.

Дивні трактори почали гудіти, і Чок-чок вийшов на горбик, щоб подивитись, яке поле вони будуть орати. Машини були значно гучніші за ті, що використовували люди дотепер, і труба в них була не вгору, а вперед. Ці машини нічого не прибирали, а просто повзли, давлячи соняхи гусеницями.

На іншому кінці поля з’явились інші машини. Одна з них загуркотіла, виплюнула полум’я, і машина-залізяка неподалік від Цок-цока раптом вибухнула, охоплена димом та вогнем.

Це був перший гарматний постріл, який молодий лис почув у своєму житті. Потім він чув їх дуже багато і навіть звик.

Залізні хвилі машин смерті спочатку поповзли на Захід, потім знову на Схід і знову на Захід, доки люди, що вбивали одні одних, не зупинились, поділивши поле навпіл.

Ті, зі Сходу, відразу почали зариватись у землю. Багато землерійних машин гризли схожу на камінь землю, крани накривали ями великими кам’яними плитами. Тих людей було дуже багато і виглядали вони дуже вже самовпевнено.

Цок-цок не любив їх, бо варто було комусь із зелених побачити лиса, як вони відразу стріляли у нього з рушниць, що викидали купу куль. Одна з куль навіть зачепила лису вухо, зрізавши самий кінчик.

Люди з Заходу поводили себе по-іншому. В них не було великих машин, що риють землю, і вони копали її руками. Якось до них приїхав трактор, але ті, зі Сходу зразу почали стріляти по ньому з гармат і розбили. Західняки не відповідали. Відтоді до них тільки зрідка приїжджала машина, з якої похапцем викидали харчі. Люди тут були якісь змучені, з сірими від пилу обличчями. І якщо східняки майже всі були молоді, то на західній околиці поля були і юні, і сиві, старі, зі спрацьованими руками, які вони, сідаючи, клали на коліна.

У злих людей зі Сходу було багато їжі. Вони викидали недоїдки в поле, і лиси часто ходили до них підхарчитись. Люди сліпі уночі, але ці лисиць якось бачили і починали стріляти. Постріляють і кричать у ніч: «Укропы сдавайтесь».

Потім люди довго лазили перед своїми канавами, щось закопували у землю, тягнули якісь нитки. Одного разу Рік-рік, що жив коло старого джерела, зачепив таку нитку, був вибух і його розірвало навпіл.

У західняків поживитись було нічим. Консервні банки, які вони скидали в яму за чагарником, були мало не вилизані.

Лис кілька разів ходив до ями перевірити, чи не стали західняки краще їсти, і вертався розчарованим. Пізніше перестав ходити, бо розтяжки та смертельні залізяки з’явились і з цієї сторони.

Східняки і вдень, і вночі засипали західняків великими та малими снарядами, але всі вони падали далеко і скоро перестали лякати лисиць. Вдень з рушниць майже не стріляли і полювати доводилось саме в цю пору, а вночі групи східняків виходили у поле і намагались несподівано заскочити людей на Заході. Починалась стрілянина з рушниць, і все живе ховалось у нори та щілини, рятуючи своє життя.

Полювати стало важко, а в Цок-цока та Шуши якраз народилося шестеро лисенят. Маленькі просили їсти, і Цок-цок, ризикуючи життям, нишпорив полем в пошуках їжі.

Два дні тому змучені західняки погрузились на свої машини і швидко поїхали, а замість них рови зайняли нові люди.

Східняки сильно розлютились і так били по окопах на Заході, що лиси два дні носа з нір не показували. Лисенята дрижали та плакали, зариваючись у хвіст Шуші. Лисиця теж тремтіла і заспокоювалась тільки, коли Цок-цок притискався до неї і починав вилизувати своїй супутниці вушка.

Коли громи вщухли, лиси вибрались нагору і побачили, що велика частина поля на Заході вигоріла на попіл.

Цієї ночі Цок-цок ідучи по сліду пораненого фазана, який, судячи зі слідів, тягнув за собою крило, підійшов мало не до самих окопів західників. Він йшов, доки не почув голоси:

– Рухається щось. На нічник, глянь. Прямо перед нами. Розібрати не можу.

– Дай.

Люди замовкли і Цок-цок, перехопивши фазана зубами, побіг назад.

– Лисиця, – чув він голос позаду.

– Точно не людина?

– Я десять років на полювання ходжу. Людина так рухатись не може.

– Зараз я по ній ввалю.

Почувся металічний звук – клац.

– Стій. Я тобі ввалю. Нащо? І так скільки життів на цьому полі забрано. Вона з нами не воює.

Вдень західняки ховались у посадці. Іноді навіть Цок-цок не чув звідти ні одного звуку, ніби нікого і не було, а як тільки потемніє, виходили на позиції і рили…рили. Скоро їх бліндажі стали глибокими, ніби їх рив екскаватор, замість однієї лінії окопів стало три, на деревах з’явилися замасковані дерев’яні щити, звідки люди лежачи спостерігали за ворогом.

«Як борсуки», – подумав Цок-цок.

Робота велась цілий тиждень. Потім західняки почали рити проходи вперед, у напрямку ворога. Поле було вкрите густим бур’яном, заввишки у людський зріст. Помітити нові окопи можна було тільки з повітря, але люди закривали їх маскувальними сітками, а подекуди і дерев’яними щитами, на які клали шар землі, зрізаний так, що будяки на ньому ще якийсь час продовжували рости.

Павутина тунелів, схованок та засідок розповзлася на сотні метрів вперед.

Якось вдень над позиціями західняків, високо, вище за птахів, довго гудів якийсь дивний людський апарат, а вночі за окопи вийшла група людей, які вміли ходити так само тихо, як лис. Вони приїхали на якомусь новому залізному чудовиську. Таких лис ще не бачив. Від людей віяло впевненістю та пахло новими речами.

Цок-цок розумів, що вони ідуть вбивати західняків. Тоді він заліз під великий кущ терену, в стороні від напрямку, який обрали люди, і став слухати, що буде далі.

Бачити лису було не обов’язково. Вночі вуха розповідали краще за очі.

Східняки обережно йшли вперед. Вони часто зупинялись, і тоді двоє з них сунули вперед, уважно оглядаючи дорогу через якісь штуки в руці. Іноді хтось з них присідав, запихаючи в землю залізну спицю.

До посадки, перед якими йшли старі окопи західників, було ще далеко. Лис понюхав повітря і відчув, що до запаху групи додався запах інших людей. Східняки ще не бачили їх, але західняки вже були коло них, ховаючись у своїх ходах.

«Вони вже разом», – зрозумів лис, втягнувши носом більше повітря.

У цей час східняк, що йшов першим, скрикнув від несподіванки. На рівні його колін з-під землі виникла людська голова. Блиски вогню, що виривались зі стволів, на секунду освітили здивовані обличчя східняків.

Тра-та, та. Тратата, та-та, пролунало вночі і знову стало тихо-тихо. Лис понюхав повітря і відчув, що до нічних запахів додалися запахи пороху та крові.

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-22 20:14 :22