середа, 12 вересня, 2018, 11:28 Суспільство
625-річчя магдебурзького права: місто і далеких королів, і близьких Калинців й Горинів
Залишки давньоруського городища, замку ХІІ-XIV ст. Жидачева. Фото: wikimedia.org
Залишки давньоруського городища, замку ХІІ-XIV ст. Жидачева. Фото: wikimedia.org

У Постанові Верховної Ради України від 8.02.2018 р. №2287-VIII про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2018 році зазначено, що у третю неділю вересня 625-річчя надання магдебурзького права (самоврядування) святкує Жидачів, що у Львівській області. Це невелике галицьке місто має дуже давню історію, адже перша згадка про нього майже на сто років давніша від згадки про Львів. Про цікаві історичні події та постаті, пов’язані з містом, розповів у інтерв’ю IA ZIK старший науковий співробітник відділу Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького – Музею гетьмана Івана Мазепи Володимир Пшик.

Град Удеч

Починати історію Жидачева можна і з дуже давніх часів, бо є вагомі результати досліджень, зокрема, у археологічній ділянці – найдавніші знахідки походять з давнього кам’яного віку. Дослідженням цього періоду займався доктор історичних наук Леонід Мацкевий та кандидат історичних наук Орест Корчинський. Останній знайшов у ріці Стрий, на якій розташований Жидачів, один з найцікавіших артефактів – меч ХІІ ст.

Реконструкція вигляду городища княжої доби Жидачева в урочищі Базиївка межі ХІІІ-XIV ст. Автор Качор І. В.
Реконструкція вигляду городища княжої доби Жидачева в урочищі Базиївка межі ХІІІ-XIV ст. Автор Качор І. В.

Перша згадка про Жидачів походить з Іпатіївського літопису, де під 1164 р. описана велика повінь на Дністрі. «Води було стільки, що потопила більше трьохсот чоловік, що пішли були з сіллю із Удеча (Жидачева). І багатьох людей знімали з дерев, і вози, що їх вода була повикидала, а багато інших потопилося», – зазначено у літописі. Це повідомлення літопису є точкою відліку історії міста. Історик Орест Корчинський дослідив городище княжої доби Жидачева в урочищі Базиївка (ХІІІ-XIV ст.), оточене водами Стрия. Ці дослідження не були повністю завершені і ще чекають на своє продовження. На жаль, не зберігся Львівський літопис, що вівся при дворі Лева Даниловича та Юрія Львовича, після походу польських військ на Галицько-Волинську державу у 1340 р., який, без сумніву, міг багато розповісти про історію міста у княжий період. Тоді було втрачено не лише князівські та королівські інсигнії, а й надзвичайно цінні архіви. Напевно вони б дали відповідь на питання, над яким до цього часу дискутують історики – чи Жидачів був центром удільного князівства. Багато уваги у своїх працях присвятив цій проблемі доктор історичних наук Леонтій Войтович. Якщо є сумніви щодо того, чи удільне князівство існувало у часи Галицько-Волинської держави, то безсумнівним є факт його існування у складі Польського королівства часів Владислава Ягайла (1386-1434). У цей період невеликий уділ, що історично включав південно-східну межу Перемишльщини (Жидачів, Долина, Болехів, Стрий), почергово отримували брати короля – Федір Ольгердович та Свидригайло. Згодом, у 1410-1435 рр., тут правив Федір Любартович. З іменем короля Владислава Ягайла пов’язані перші надання для місцевої боярської верхівки й польської шляхти, яка сюди ринула та почала колонізувати ці землі. У 1387 р. жидачівському костелу Успіня Богородиці король надав село Рогізно, а згодом – у 1393 р. місту отримало від нього право самоуправління – магдебурзьке право. Документ, написаний латинською мовою, зберігся до сьогоднішнього дня. Цей король кілька разів відвідував Жидачів. Довколишні землі були королівським доменом і часто їх використовували для надання членам королівської родини, особливо, коли йшлося про долю Литовської держави та те, хто стане верховним князем. Неугодних претендентів «засилали» чи на Новгород-Сіверщину, чи на Смоленщину, чи на Галичину. Тому тут і з’явився рідний брат Владислава Ягайла – Свидригайло, що надав кошти на оздоблення жидачівського костелу у 1415 р., а пізніше – двоюрідний брат короля Федір Любартович. Своїм осідком останній зробив дерев’яний оборонний замок, розташований на Замчищі – пагорбі, що знаходиться на північ від Ринкової площі й оточений озером та старим річищем Стрия. Пізніше – у XV ст. – цей двір розбудували намісники польського короля і він проіснував до XVІІІ ст. У пізніші століття місто розрослося – окрім костелу, тут існували чотири церкви. Зокрема, водній із них, можливо, первісно монастирській – Воскресіння Христового, зараз зберігається відома чудотворна ікона Богородиці «Воплочення». Це дуже цікавий і рідкісний тип ікони Богородиці-заступниці, що має аналоги у іконографії Софії Київської. Ще однією цінною пам’яткою, що зараз зберігається у експозиції Олеського замку, а має жидачівський родовід, є Розп’яття кінця XVІ ст. – поч. XVІІ ст., що походить з місцевого костела. З цього ж храму збереглися цінні пам’ятки скульптури XVI ст. – надгробки родини Даниловичів, що також зараз зберігаються у Олеську. На жаль, не збереглася ратуша на Ринковій площі. Цьогоріч у рамках 625-річчя надання магдебурзького права на її місці буде відкрито пам’ятну таблицю.

Чудотворна ікона Богоматері Воплочення, або як ще її називають Жидачівська Оранта. Фото: rbrechko.livejournal.com
Чудотворна ікона Богоматері Воплочення, або як ще її називають Жидачівська Оранта. Фото: rbrechko.livejournal.com

Музей, де можна довідатися про Петлюру, братів Горинів та Ігоря Калинця

Звичайно, що така багата історичними подіями та постатями земля заслуговує на музей. Перша музейна установа у Жидачеві була сформована ще у радянський період – на початку 80-их років. У її заснуванні брав участь відомий український історик, багаторічний директор Центрального державного історичного архіву України у Львові Орест Мацюк. Первісно музей знаходився у костелі, однак його у 1989 р. повернули вірним і експозицію звідтам забрали. Коли з ініціативи Львівської галереї мистецтв, яка зорганізувала кілька виставок, пов’язаних із постаттю гетьмана Івана Виговського, було створено музей гетьмана у с. Руда Жидачівського району, то постало питання відродження і музею у самому Жидачеві. У 2009 р. відповідно до наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області Львівській галереї мистецтв передали приміщення школи кінця XVIII ст. для створення «Музею історії та мистецтва Жидачівської землі». Починаючи з 2010 р. триває створення постійної експозиції музею. Зокрема, тут можна оглянути археологічні знахідки, документи, пов’язані з першою згадкою про місто і наданням магдебурзького права, матеріали, що розповідають про історію герба і прапора міста. Багатою є й експозиція пізніших періодів, адже Жидачівщина відіграла вагому роль у визвольних змаганнях українського народу у ХХ ст. Зокрема, під час українсько-польської війни у Ходорові на Жидачівщині певний період був штаб командування Української галицької армії, сюди на наради приїздив Симон Петлюра, тут на переговорах з українським командуванням перебувала місія Антанти. Тут жили і творили дисиденти-шістдесятники - брати Горині, Ігор Калинець.

Цьогоріч у музеї заплановане відкриття виставки «Урядники Жидачева: друга половина XIV-XVIII ст.», цікаві лекції. У рамках святкування 625-річчя магдебурзького права, 31 серпня, у Музеї мистецтва та історії Жидачівської землі відбулося відкриття виставки: «Анна Ходорівська. Повернення. Портрет на тлі епохи». Виставка розповідає про непересічну історичну постать пов’язану з Жидачівщиною, тітку короля Речі Посполитої Станіслава Лещинського та куму гетьмана Івана Мазепи, яка брала активну участь у перемовинах щодо переходу гетьмана на бік шведського короля Карла ХІІ.

Жінка, яка переманила Мазепу на бік Карла ХІІ

Анна Ходоровська – дуже цікава історична постать, добре відома з документів гетьманської доби. Найбільше про неї дізнаємося з листа державного і військового діяча Пилипа Орлика до митрополита Стефана Яворського, в якому йдеться про причини переходу гетьмана Івана Мазепи на бік Карла ХІІ. Зокрема, там порушене питання переписки гетьмана з княгинею Анною (Дольською) Ходоровською. Анна походила з древнього роду, початки якого сягають другої половини XІV ст. Його протопластом був Васько Волчкович, одружений з Барбарою – донькою генерального судді Русі Петра Бруна. Рід вигас у кінці XVII ст. Батько Анни – Христофор Ходоровський та його брат Олександр були останніми представниками цього славетного роду.

Анна Ходорівська. Фото: khodoriv.info
Анна Ходорівська. Фото: khodoriv.info

Анна Ходорівська народилася на початку 60-их років XVII ст. Її матір’ю була Катерина Яблоновська – сестра гетьмана Станіслава Яна Яблоновського – діда короля Речі Посполитої Станіслава Лещинського. У віці 14-15 років її видали за князя Костянтина Вишневецького, свояка відомого Єремії Вишневецького, який у свою чергу був батьком короля Речі Посполитої Михайла Корибута-Вишневецького. Чоловік Анни успадкував більшу частину володінь Вишневецьких, зокрема Збараж, Вишнівець, Білий Камінь. Від цього шлюбу у подружжя народилося троє дітей: двоє синів і донька. У 1686 році чоловік Анни – Костянтин помер і згодом вона вдруге вийшла заміж: цього разу за князя Яна-Кароля Дольського. У Анни народилася донька, котра, на жаль, незабаром відійшла у засвіти. Отже, доля розпорядилася так, що у віці близько тридцяти п’яти років Анна Ходорівська вдруге стала молодою вдовою. Будучи красивою та заможною жінкою, вона могла втретє знайти собі обранця, однак усе подальше життя присвятила дітям від першого шлюбу.

Існує багато документів, які засвідчують важливу роль Анни у перемовинах з гетьманом Іваном Мазепою з метою його переходу на бік Карла ХІІ. Починаючи з 1705 року, після особистої зустрічі з гетьманом Мазепою на Волині на хрестинах доньки її сина Януша, Анна Дольська (Ходоровська) підтримувала з ним постійні зв’язки, намовляючи до переходу на бік короля Станіслава Ліщинського, якого підтримував Карл ХІІ. І поставленої мети в кінцевому результаті Анна досягла. У той час навіть ходили чутки, що княгиня була не проти одружитися з гетьманом Мазепою. Однак доля розсудила все по-своєму. Крах Карла ХІІ і гетьмана Мазепи під Полтавою не дав змоги втілити ці плани в життя. Зневірений у собі гетьман помер у вигнанні восени 1709 року, а через два роки не стало і Анни Ходоровської.

Цікаво, що Анна Ходоровська залишила свій слід і в історії Львова. Зокрема, вона перебудувала родинну каплицю Вишневецьких у римо-католицькому кафедральному соборі Львова. Крім цього, разом з першим чоловіком спричинилася до будівництва костелу святого Антонія на вулиці Личаківській у Львові, де до нашого часу збереглися їхні портрети.

Історія Жидачева зберігає ще чимало таємниць, щоб ближче з ними познайомитися, запрошуємо відвідати древній Удеч, 15-16 вересня, коли відбудуться святкування з нагоди Дня міста та 625-річчя з часу надання Магдебурзького права.

Владислав Шумейко,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-18 11:46 :13