вівторок, 11 вересня, 2018, 6:40 Суспільство
«Таємний щоденник Симона Петлюри»: історик висловив зауваження щодо фільму

Український фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри», прем’єра якого відбулася 6 вересня 2018 року, став об’єктом критики українського історика. На думку фахівця, Головного отамана військ і флоту, голову директорії УНР показали тужливим, зневіреним скиглієм. І сценаристи втратили можливість передати його справжню особистість.

Про це написав історик Андрій Руккас на своїй сторінці в соцмережі Facebook.

Колаж РБК-Україна

Він також висловився про парочку кіноляпів.

«Таємний щоденник Петлюри» або свіжі враження від хорошого, а головне потрібного фільму і критичні зауваження, які хоча може і гострі, проте мають на меті зробити фільм ще краще», – написав він.

За його словами, ключову фігуру фільму Симона Васильовича Петлюри добре зіграв актор Сергій Фролов, який, на думку історика, виглядав «досить схожим на свого героя».

«Правда, як завжди підвів одяг. Традиційно багато було «паризького шику», а капелюхи на актора були явно великі, тому виглядали дуже кумедно, насунутими глибоко на вуха. Однак, не це головне», – зазначив Руккас.

«У фільмі Петлюрі відчутно не вистачає позитиву. Крім того, «Арсеналу» інших його перемог не показано. Замість фантазійних епізодів можна було показати реальні моменти тріумфу і слави, які дійсно пережив Головний отаман – наприклад, вступ Петлюри разом зі своїми гайдамаками в Києві в березні 1918 (це суттєво б підірвало усталений міф про те, що першими в місто ввійшли німці); вступ Директорії в Київ у грудні 1918 р.; урочисте проголошення Акта Злуки у січні 1919 р. на Софійській площі; наступ українських військ наприкінці літа 1919 р.; парад українських військ перед своїм головнокомандувачем у Києві в травні 1920», – пояснив він.

«Петлюра у виконанні Сергія Фролова постійно сумує і кається, в очах у нього вічний сум. Такий песимізм суперечить оптимістичним характером Петлюри. Мемуаристи одностайно згадують, що навіть незважаючи на трагічну ситуацію на фронті, Петлюра завжди справляв на всіх бадьоре враження, надихав упевненістю і оптимізмом, піднімав віру, надавав надію», – підкреслив Руккас.

«Так, наприклад, в «трикутнику смерті» наприкінці листопада 1919 р., коли українська армія опинилася в самій трагічної ситуації звідусіль оточена ворогами, Петлюра, звертаючись до воїнів говорив: «Дивлячись на вас тут, пам’ятаю і пізнаю не одне ім’я й обличчя тих людей, з ким мені пощастило починати роботу й боротьбу за волю України. У тому важкому стані, в якому перебуває українська армія в цю хвилину, може кому в серце закрадеться думка – не пора, мовляв, нам сказати: «Не витрачайте, куме, сили, спускайтеся на дно». Немає більшої помилки, якщо б хтось із нас так думав. Чи ми своєю боротьбою здобули для України-що небуть? Так, наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами. Ми вступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів визнавати її як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю. Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісною, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свою свободу і державну незалежність! Ті, що зневажали нашим рухом, побачивши, що ми така сила, якої не можна не брати до уваги...» – процитував історик Петлюру.

«Зізнаємося без гордощів і без зайвої скромности, що за час нашої... боротьби ми створили Українську Націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі!» – одного разу сказав Петлюра.

«Такі полум’яні слова Петлюри надихнули воїнів, які незабаром пішли у Перший Зимовий похід по тилах білих» і «червоних», і зберегли ядро армії для наступного етапу боротьби. Що ж ми бачимо у фільмі?» – запитує історик.

«Куди йде колона солдатів, до неї підходить Петлюра і запитує про отамана Волосі. Йому відповідають, що той пограбував казначейство і перейшов до більшовиків. Петлюра наказує солдатам йти в іншому напрямку, наздоганяти Волоха. Всі. Нединамічний епізод, який мало що дає глядачеві і викликає додаткові запитання хто такий той Волох і чому він вкрав казну. Зате нараду з командирами корпусів, обговорення катастрофічної ситуації і пошук виходу з неї напередодні Першого Зимового походу, який врятував армію від остаточного розгрому, мала б значно більший ефект», – вважає експерт.

Руккас нагадує, що Петлюра залишив українцям велику публіцистичну та епістолярну спадщину.

«Сьогодні вже опубліковано п’ять томів написаних ним документів, листів і статей. Сценарист міг би, спираючись на оригінальні твори, вловити петлюрівський стиль і зробити мову актора максимально наближеною до мови самого Головного отамана», – зазначив історик.

«Інакше кажучи, Петлюра кіношний міг не заговорити мовою Петлюри реального. У фільмі він говорить дуже по-сучасному, відповідно до норм літературної мови початку 21 століття, позбавленого будь-яких індивідуальних рис. До того ж, постійна смуток і трагізм, який весь час випромінює актор, підводять глядача до омани про те, що Петлюра розчарувався, опустив руки, зневірився», – вважає історик.

«Однак це було не так. На відміну від інших, показаних у фільмі, лідерів Української революції – Грушевського і Винниченка – Петлюра, незважаючи на поразку і важкі умови емігрантського буття, не відійшов від активної політики, продовжував активно і невпинно працювати для української справи. Ось, що писав Петлюра тоді:

«Перемагають організовані й не розпорошені. Ця істина, оправдана і віковим досвідом, повинна й нам за вказівку та memento на чужині стати. Вагу організації ми особливо повинні відчути перед тим завданнями, що стоять перед нами, і іменно на чужині, як частиною нації, що розпочала організацію своїх сил для осягнення державного ідеалу. Не роз’єднаним, не розпорошеними ми їх можемо здійснити, а збитими докупи, зв’язаними єдністю зусиль і підпорядкованими вищим вимогам національної справи», – процитував історик слова за 1 листопада 1925 року.

Руккас додав ще кілька цитат видатного отамана:

- «Не забуваймо про меч; учімося міцніше тримати його в руках, а одночасно дбаймо про підживлення нацією моральних елементів її буття – творчої любові до батьківщини, сторожкости до ворога та помсти за кривди, заподіяні ним, – в симбіозі яких знайдемо і вірних шлях до звільнення і програму для будівництва!» (22 січня 1926);

- «Існує за кордоном уряд УНР на чолі з Симоном Петлюрою. Позбавлений території, уряд цей проте не припиняє боротьби за визволення України» (18 квітня 1926);

«Так, тільки обличчям до заходу! Тільки національна, ні від кого незалежна українська держава! Це ми ісповідуємо твердо і непохитно. За це ми боролися, боремося і боротимемося до краю. І в цій боротьбі за визволення нашої отчизни, за відбудування людського життя на Вкраїні, за відновлення нашої державности, нам, що ведемо ту працю на чужині, велику моральну допомогу дає те, що так думають і до того ж ідуть і свідомі сини свого народу і там, на поневоленій батьківщині» (18 квітня 1926).

«Погодьтеся, ці слова Петлюри не втратили своєї актуальності для нас і сьогодні!» – вважає історик.

«Вони могли б стати прекрасним завершенням для всього фільму, стати тим «мостом», який зв’язав б Петлюру із сучасною незалежною Україною (однієї фрази в титрах про те, що через 65 років після смерті Головного отамана Україна здобула незалежність, для цього замало)», – вважає фахівець.

«Зневірений і тужливий Петлюра, що кинув справу, для Кремля жодної безпеки не становив. Натомість ось такий Петлюра, що не склав зброї, що випромінював непохитну віру, що надихав на продовження боротьби, якого слухали і слухались українці не тільки в еміграції, але й на поневоленій батьківщині, був небезпечним для більшовиків. Саме такого Петлюру борця, а не нитика, й було вбито в Парижі у травні 1926 р. Саме такого Петлюру ми потребуємо й сьогодні», – підкреслив історик.

«P. S. Я майже нічого не сказав про військову уніформу у фільмі. Це може бути тема для окремого тексту, однак все ж висловлю кілька головних, на мою думку, зауваг. Перше, чому на маршальських погонах Пілсудського немає схрещених булав? Забули?! Завдяки вікіпедії цього прикрого кіноляпу можна було легко уникнути. Друге, чому на касках Адріана, які носять українські вояки у 1919 р. (вони показані у кількох епізодах крупним планом) був двоголовий царський орел, а не український тризуб? Добре відомо, що на місце російського гербу, козаки і старшини кріпили українські кокарди, або за їх відсутності малювали тризуб фарбою», – обурився історик.

 

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-20 16:23 :52