неділя, 9 вересня, 2018, 10:17 Суспільство
Таємниця печери на горі
Печера Довбуша в Підзахаричах
Печера Довбуша в Підзахаричах

Погугліть печеру Довбуша в Підзахаричах, що у Чернівецькій області, і навряд, чи вам захочеться туди поїхати. Скарбів Довбуша вже давно ніхто не шукає, та й не було у нього ніяких скарбів. Але я знаю щось таке, від чого у навіть найбайдужішої людини стрепенеться серце, бо ніщо так не вабить, як містика і магія.

Десь рік тому я почула, що є печера біля містечка Кути, з якої веде підземний хід до Єрусалиму. Існує переказ, ніби розповів про це ватажок опришків Олекса Довбуш засновнику хасидизму Баал Шем Тову (Бешту). Ребе емігрував з Поділля в Карпати і провів там цілих сім років. Було це в першій половині 18 століття. Це не була вимушена міграція – Баал Шем Тов потребував самотності, перш ніж стати цілителем. Він мав хатинку в горах, копав глину для гончарів, а дружина продавала.

Печера Довбуша в Підзахаричах
Печера Довбуша в Підзахаричах

Так собі й жили: вбого, але чесно. Але доля послала єврейському провидцю знайомство з опришками, і якось Довбуш повів його на гору, на самім вершку якої була печера. Вони довго йшли нею і натрапили на підземне озеро, через яке було перекинуто місток. Щось було в тому озері таке страшне, що навіть Бешт відступив. Той Бешт, який хотів колись потрапити з одної гори на іншу, і зробив так що гори зійшлися докупи. Опришки тому були свідками і відтоді почали шанувати єврейського мольфара. До речі, Бешт лікував їх від ран. В одній з версій легенди про підземний хід до Єрусалиму є те, що треба було перейти через вогняні мечі. Але ребе, очевидно, не був готовий опинитись в Ерец Ізоаель.

Звісно, я хотіла побачити ту печеру і поїхала спершу в Кути, а звідти в село Підзахаричі над Черемошем. Гори там високі й суворі й відразу починаєш розуміти, що то непросте місце. Це не заяложений туристами пляц. Людина просто втрачає свою пиху серед велетенських вершин. Дядечко на зупинці показав мені найвищу гору, що ховалась в тумані. Його не здивувало, чому я туди хочу, може тому, що знав: мене нічого не зупинить. Гуцули – добрі психологи і визначають зразу: може людина щось зробити чи ні, і цінують одержимість. І поки я пила чудову каву в крамничці, поговорив з хлопцем, який мешкав поблизу гори, щоб той показав мені певну дорогу. Хлопець відпровадив мене навіть трохи далі. Він розповів мені, як у війну його дідо, ще зовсім малий, штовхнув німця і врятував від кулі снайпера, і як потім з ним німці носилися,обдаровуючи цукерками і шоколадом, бо куля просвистіла біля самого вуха того солдата.

Печера Довбуша в Підзахаричах
Печера Довбуша в Підзахаричах

Йти було важко, мокро і грузько, але дорога минала полонини, хати, розкидані на схилах гори, а потім з’явилась маркована стежка в густому лісі з поваленими бурею стовбурами. Самих скель не було видно, але чим вище я спиналась, тим більший мене охоплював азарт. Мене просто щось тягнуло туди, казало: швидше, швидше! В безлюдних місцях тільки й залишається, що покладатись на інтуїцію.

Як тільки я ступила на вершину з купами хаотичного каміння, почалась гроза зі зливою. Ребе Бешт подав мені знак, подумала я. Правда, там був кам’яний дашок, під яким я сховалась від дощу й вітру. До речі, ребе був ще й заклиначем дощу.Гроза швидко минулась, але на вершині було дуже холодно й непривітно. Я витягла книжку розповідей про Баал Шем Това і прочитала ще раз історію його життя в цих краях, тепер для духів ребе і Довбуша.

Печера – це вертикальна розколина, і спускатись туди самій було небезпечно. Пишуть, що зараз вона має довжину 20 м. Я розтягну собі втіху і повернуся сюди уже з відповідним спорядженням. Через рік. Бо вражень було аж занадто. Зараз я знала, що мені не відкриється печера, справжня її суть.

Назад я спускалась іншою стежкою до села Тюдів, по болоті, доки не побачила знову полонини і веселий вид на гуцульські оселі. Але оскільки я не пішла на бетонний міст, бо він був задалеко, то мені довелось шукати підвісний. І тут знову Бешт дав мені відчути, що таке екстрим, бо я всю дорогу думала, що перейшла б через оте озеро на його місці. Як тільки я дійшла до середини мосту, на протилежному боці Черемошу знявся вихор і полетів просто на мене. Міст почало розгойдувати так сильно, що я могла перелетіти через перила з дроту. Добре, з боків була натягнута сітка, але якби вітер був трохи сильніший, мене б підкинуло наче на батуті. Я повзла тією кладкою вперед, далеко внизу шаленів Черемош. Хто скорочує собі шлях, може вкоротити собі віку. Колись я вже мала напад гірської хвороби в Криму, але з роками переборола себе. Тут важливо не дивитись вниз, а лише вперед.

До речі, Баал Шем Тов колись вирішив помандрувати до Єрусалима, але, допливши до Стамбула, рік просидів там і не зумів перебороти свій страх. Чи то було щось інше. Бо пізніше він казав: « Якщо ти дуже хочеш до Єрусалима, не їдь, бо то диявол спокушає тебе. Якщо ти все ще хочеш туди потрапити, це означає, що місто в небезпеці і потребує твоєї молитви».

До села Підзахаричі можна дістатись не лише з Кутів, а й з Вижниці, то десь 10 км. В самих Підзахаричах є зелена садиба, де можна зупинитись. А довкола два заповідники з прокладеними маршрутами. На горі в печері прекрасний зв’язок не лише з духами, а й працює мобільний.

Галина Пагутяк,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-20 18:34 :06