вівторок, 4 вересня, 2018, 15:55 Політика
Курс у НАТО: що реально дадуть зміни до Конституції?
Фото: Соцмережі
Фото: Соцмережі

Президент Петро Порошенко пропонує закріпити у Конституції стратегічний курс України на повноправне членство в ЄС та НАТО. Відповідний законопроект уже з’явився на сайті Верховної Ради. Інформагенція ZIK зібрала думки дипломатів і міжнародних експертів про те, які шанси на проходження такої ініціативи в парламенті і чи можуть запропоновані зміни вплинути на реальні перспективи членства в цих об’єднаннях.

Зазначимо насамперед, що зміни будуть внесені до ст. 85, 102, 116, якими передбачено відповідальність ВРУ, Президента України, а також КМУ щодо закріплення євроатлантичного напрямку.

Також пропонується вилучити положення, яке передбачає використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди відповідно до міжнародних договорів.

«Мається на увазі перебування Чорноморського флоту Росії на території Кримського півострова», – заявила представник президента України у ВРУ Ірина Луценко, коментуючи цей законопроект.
 

Богдан Яременко, екс-генконсул України у Стамбулі, голова правління БФ «Майдан закордонних справ»:

– Пропоновані президентом зміни до Конституції – черговий зразок спотвореного гібридного мислення.

Власне пропозицій щодо змін – п’ять.

1. У преамбулі додати фразу «та підтверджуючи європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України».

Ну, європейська ідентичність – це, можливо, і приємно, але до справи не прикладеш. Її існування і в чому вона полягає – ці питання радше для диспуту, ніж для Конституції.

А що таке європейський та євроатлантичний курс України? Курс на наближення, на застосування стандартів, на повноправне членство в якихось європейських і євроатлантичних організаціях? Можливо. А можливо і ні. Хто ж знає?

А в яких організаціях? В деяких європейський і євроатлантичних організаціях, як Рада Європи і ОБСЄ, ми вже є членами. Чи може це ЄС і НАТО? То чому не написати «незворотність курсу на здобуття повноправного членства в ЄС і НАТО»?

Чи є сумнів, що Конституція має аж так обмежувати геополітичний вибір? То навіщо тоді уся ця гра?

А що, коли незабаром в Європі виникне якась оборонна організація, яку пропонує Макрон, де не буде США, але буде стратегічний партнер Росія, то нам теж у цю європейську організацію?

Запропоноване президентом формулювання преамбули породить більше нових питань, ніж надасть відповідей.

2. Це про повноваження Верховної Ради. Досі у частині зовнішньої політики було лише визначення її засад. Тепер пропонується додати «реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору».

Але відразу ж виникає питання, а звідки це береться? Що визначило стратегічність цього курсу? Ми ж пригадуємо, що в преамбулі таких дефініцій немає. Немає і в інших статтях Конституції констатації, що курс на повноправне членство в ЄС і НАТО є стратегічним. Про це йдеться в кількох державних документах, але їх юридична сила нижча за Конституцію.

Те саме з пропозиціями 3 і 4 стосовно повноважень Президента і Кабінету Міністрів. Один гарантує, а інші реалізують курс на повноправне членство, який невідомо звідки взявся.

Загалом пропозиції 2, 3 і 4 насправді є дуже декларативними. Наприклад, за всю історію повноважень визначати засади зовнішньої політики Верховна Рада скористалась ними двічі. Усі президенти мають гарантувати дотримання Конституції і прав людини, але усі ми знаємо, як це виглядає на практиці. Ну, а з Кабміном усе теж нелегко. Тому декларування таких речей в Конституції зовсім не означає, що усе саме так і відбуватиметься.

П’ята пропозиція скасовує п.14 Перехідних положень «Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України».

Йдеться про Росію? Історично знаємо, що так. Але ж Росія, якщо мені не зраджує пам’ять, в односторонньому порядку розірвала всі угоди про базування ЧФ РФ в Криму?

Чи можна це зрозуміти, наприклад, що йдеться про іноземні держави – члени НАТО? І якщо ми збираємось в НАТО і нам воно потрібно для боротьби з Росією, то, може, нам, навпаки, слід передбачити якийсь особливий спрощений порядок надання згоди на розміщення баз чи перебування військових підрозділів НАТО на своїй території?

Але цього в пропозиціях немає.

Як немає і тіні натяку на зобов’язання, які Україна нестиме в разі набуття членства в ЄС і НАТО, нічого не сказано про можливість делегування частини національних повноважень органам ЄС і НАТО. Можливо, тому, що автори розуміють туманність перспектив набуття членства в цих організаціях?

Президент вдруге намагається внести зміни до Конституції. Прогрес полягає в тому, що якщо перша спроба (пов’язана з реалізацією так званих Мінських домовленостей) була справді шкідливою, то друга, як у нас в дитинстві говорили «Оболонская вода – нет ни пользы, ни вреда».

Багато галасу даремно.

Михайло Пашков, співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова:

– Зараз складно говорити про якісь конкретні наслідки цієї ініціативи. Зрозуміло, що ідея європейської та євроатлантичної інтеграції достатньо популярна. Її підтримують різні політичні сили, тому шанси на проходження цього законопроекту у нинішній Верховній Раді є. З іншого боку, очевидно, що цей законопроект має певний передвиборчий характер.

Інша справа, що ухвалити такі пропоновані зміни можна було би і раніше, враховуючи ситуацію, яка склалася, і геополітичну динаміку. Але говорити, що таке рішення запізніле, теж, напевно не можна. Україна вже раніше окреслила курс на європейську і євроатлантичну інтеграцію, тому зафіксувати це в Конституції виглядає достатньо логічним.

Чи будуть якісь конкретні геополітичні дивіденди від ухвалення цього рішення? Можна говорити про те, що Україна чітко зафіксує свій курс на європейську і євроатлантичну інтеграцію і цей курс уже буде виглядати незворотнім. Це буде свідченням того, що Україна рухається в цьому напрямку і руху назад не передбачається. Це дійсно важливо.

Водночас навряд чи можна давати якісь райдужні прогнози про наближення перспектив членства в НАТО і в ЄС.

У випадку з ЄС це проблема не сьогоднішня і не завтрашня. Зараз ніхто не скаже з точністю до року, коли реальний вступ України до Євросоюзу. І для цього є багато причин. В Україні багато внутрішніх проблем, які гальмують рух. У той же час сам Європейський Союз змінюється і переживає доволі складні часи.

Ситуація з НАТО певною мірою схожа. Тому ухвалення змін до Конституції щодо курсу до ЄС та НАТО – це, скоріше за все, заділ на майбутнє, заява про наміри, які повинні підкріплятися дуже конкретною і щоденною роботою. Насамперед – внутрішніми реформами.

Щодо змін, які стосуються військових баз на території України, то це питання треба розглядати в комплексі. З одного боку ми декларуємо інтеграцію в НАТО, з іншого – забороняємо воєнні бази на нашій території. Тобто є рух на Захід і водночас спроба показати Росії, що ми не несемо їй ніякої загрози і що присутність баз НАТО на українській території не передбачається. Так цю формулу варто розглядати.

Хоча, я думаю, що це доволі складна і проблемна формула, тому що в майбутньому, коли Україна вступить до НАТО, на її території могли би розміщуватися бази Альянсу. Вони були би додатковою гарантією безпеки. Але це теж знову ж таки питання не цього дня, а дальша перспектива.

Володимир Огризко, екс-міністр закордонних справ України:

– Оскільки адекватні політичні сили – крім, звичайно, Опозиційного блоку – у своїх програмах і попередніх передвиборчих обіцянках говорили, що вони за і європейську, і євроатлантичну інтеграцію, то, скоріше за все, вони повинні були б підтримати ці зміни до Конституції. Але як це відбудеться – сказати важко. Наша Верховна Рада дуже непередбачувана і дуже важко в ній проводити навіть ті рішення, які об’єктивно потрібні.

Стосовно самих запропонованих змін, то мені видається, що це правильний крок. І контрпропозиції окремих політичних лідерок усе перевести у меморандум, який нікого і ні до чого не зобов’язує, думаю, свідчать лише про те, що ухвалювати такі зміни треба таки на рівні Конституції. Тоді будь-який уряд і будь-який президент буде зобов’язаний виконувати цю роботу і вести країну до вступу до ЄС і НАТО.

Можна було б, звичайно, провести це все і через всеукраїнський референдум. Але якщо вдасться закріпити ці зміни у Конституції, а згодом, можливо, і референдум провести, то це буде очевидний сигнал для всіх наших західних партнерів, що це серйозно, що це не залежить від прізвищ, а є визначеним загальнодержавним курсом.

Наші західні партнери нам інколи дорікали, що ми не можемо самі між собою розібратися, куди ми хочемо. Ющенко хотів у НАТО, Янукович не хотів. Тому нам треба справді нарешті чітко зафіксувати цей курс і тоді будь-які спроби під певними приводами – іноді зовсім необ’єктивними – відкласти цей процес з боку Заходу будіть відкинуті.

Якщо йдеться про іноземні бази країни-агресора, то про їх розміщення на території України взагалі не може бути й мови. До речі, договір про базування Чорноморського флоту Росією денонсований. Отже, після повернення Криму питання про ЧФ РФ узагалі не стоятиме на порядку денному. Але якщо йдеться про бази НАТО, то я особисто був би за те, щоб вони обов’язково були на території України, і для цього не треба міняти Конституцію.

Підготувала Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-25 22:20 :24