понеділок, 3 вересня, 2018, 9:37 блоги Суспільство
Про справжніх читачів та імітаторів
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Не все, що називають книжкою, є нею. Так само не кожна людина, яка читає, насправді є читачем. У радянські часи продавались меблеві стінки, в яких були книжкові полиці. Зараз можна замовити собі меблі без цих осоружних полиць і жити щасливо з сервізами і «хрусталем». Тому вимерла когорта псевдо-читачів з повними зібраннями творів Пушкіна і Дюма. Але порожнеча мусить чимось заповнитись. Та й книговидавці з усього світу не в тім’я биті й створили собі псевдо-читача, мисливця за бестселерами.

Розкрутити можна будь-яку книжку. Як це робиться у нас, ви, мабуть, знаєте і невдовзі побачите, хто найгаласливіший на Форумі і вклав у промоцію книжки великі гроші. Промоція робиться через експлуатацію автора. І більшості це подобається, авторам, я маю на увазі. Вони швидко до цього звикають. Через брак коштів чи жадібність видавця експлуатація може затягтися на десятки років. Чим більше розкручуватимуть авторів, тим швидше вони зникатимуть з літературних п’єдесталів. Бізнес завше потребує свіжої крові. Падати з п’єдесталу боляче, бо автор звик уже більше говорити, ніж писати. Перейшов у розряд псевдо-експертів, бо не уявляє собі літературного процесу, вважаючи, як той французький монарх, «література – це я».

Але читач теж уже й не зовсім читач. Він – читач-імітатор. У нього є селфі з автором і ніхто не стане питати, чи він прочитав його нову книжку. Зрештою, пару речень з реклами він годен завчити і повторювати як папуга у соцмережах. Правда, найчастіше це звучить: а мені подобається! Його «стінка з книжковими полицями» має увесь стандартний набір модних, прочитаних по діагоналі книг. Зрештою, не мені судити це невинне марнославство і плебейську претензійність. За ними прозирають самотність і беззахисність, а з-під подушки визирає добрий старий детектив чи зачитана до дірок улюблена дитяча книжка.

Мене турбує, чи ці хлопці й дівчата, пані та панове збагатили свій внутрішній світ, чи просто приєднались до стада книжкового шоу-бізу? Чи усвідомлюють себе особистостями, які постійно розвиваються, а чи жертвами маніпуляції і шахрайства? Бо не лише політики маніпулюють суспільною думкою, а й видавці натискають на різні цікаві місця, не лише основні інстинкти, а й не основні також – кон’юнктуру, наприклад, чи патріотизм. Отже, вони роблять одне й те саме в розрахунку на нерозвинутий розум. Читання – це мистецтво, і навіть вроджений хист потрібно розвивати.

Є ще категорія читачів, які читають лише своїх знайомих. Це, здебільшого, письменники і критики. У них просто немає часу. Весь книжковий обшир довкола них – темний страшний ліс, звідки може вискочити монстр. Тому треба збитись докупи і огризатись.

І є ще читачі, які так бояться реальності, що шукають лише казок, які завше добре закінчуються. Вони зупиняються у своєму розвитку і те, що трохи складніше, викликає в них агресивну захисну реакцію. Це найбільш вдячний покупець і на нього працює майже весь видавничий бізнес. Я б назвала їх поглиначами макулатури. Мені шкода паперу і дерев, бо бестселери – це насамперед екологічна проблема. Не тільки довкілля, а й особистості. На тлі інших проблем сучасності це видається несуттєвим. Але масова істерія породжує паради зомбі, якими командують новітні Крихітки Цахеси. А хто в нас добрі феї, поміркуйте самі.

А справжній читач наче бджілка, невтомно збирає нектар мудрості з різних квіток. Одні приваблюють до себе кольором, інші запахом або формою. Не буде квітів – не буде бджіл. Не стане бджіл – зникнуть квіти.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-26 01:45 :13