понеділок, 3 вересня, 2018, 16:25 блоги Суспільство
Ейфорія по Незалежності
Дмитро Якимець
тренер, психолог, експерт з організаційного розвитку

Вже встигли згаснути вогні святкувань та параду у Києві, тож можемо говорити відверто. Для більшості із нас Незалежність – є сумішшю неосяжної мрії, такого собі вказівника у світле майбутнє та, водночас, при її відсутності – оправданням власній бездіяльності.

Не розумно забувати факт сторічних поневолень та трагічного знищення українських еліт. Результатом стала перманентна жага до Незалежності – як державної, так і особистої. Багато з нас мріють про незалежність від обставин, фінансів, керівника на роботі тощо. Ці обставини часто сковують та обмежують, а, з іншого боку, можуть слугувати причиною бездіяльності. Такий собі запобіжник для збереження зони комфорту.

Є три етапи відносин: залежність, незалежність та взаємозалежність. Розвиваються вони саме в такій послідовності. Так, як дитина на початку свого життя залежить від батьків, згодом стає незалежною, в підлітковому віці показово бунтує, відвойовуючи незалежність. Згодом стає більш поміркованою, зазвичай сприймаючи цінність сім’ї та родини, стаючи, таким чином, співзалежною.

Україна, як держава, і ми, як громадяни, довший час були залежними. Можна дискутувати, наскільки глибокою була (чи є) ця залежність, коли вона завершилась і чи завершилась взагалі. У дев’яностих, після здобуття суверенітету, наш шлях почав дедалі більше нагадувати підлітка. Буремні 90-та, здається, тривають і до тепер. Масова вибірковість щодо виконання законів та правил, великий рівень суспільної недовіри та високий рівень напруження – ознаки перехідного періоду. Ми навчилися бути незалежними. Незалежними навіть від своєї держави, в особі її органів та установ, незалежні один від одного, через порушення суспільних норм. Приклади можна знайти повсюди: мажори на дорогах, хами на парковках, осудливі пенсіонери в чергах чи громадському транспорті, хабарники будь-де… Ми звикли виживати «кожен за себе», незалежно, відповідно до хати, котра з краю… Хата з краю – це перевага, що полегшує посідання незалежності.

Найвища форма продуктивності відносин – взаємозалежність. Нам потрібно повертатись до неї у найкращому розумінні моделі кооперації. Синергія можлива саме у співзалежності, через готовність допомогти і прийняти допомогу іншого. Через сміливість висловити прохання, що буде свідченням не лише власної неспроможності, але й надзвичайного рівня довіри. Ми приречені загинути, як підліток, що не встояв перед спокусами дорослого світу, або навчитися будувати зрілі відносини. Реальність цього світу така, що кожен із нас залежить від інших, і чим швидше ми це усвідомимо – тим скорше настане те майбутнє, якого так прагнемо.

Незалежність – це шлях, а не мета. Мета – добробут у взаємній залежності рівних та гідних. Зрештою, Євросоюз, до якого ми так прагнемо, є зразком співзалежних країн. А найщасливіші родини з тих, які ми зустрічали є спільнотами осіб, що добровільно стали співзалежними і, завдяки цьому, змогли отримати нову якість життя.

Взаємозалежність, як форма співпраці, є ключем до отримання благ, не бачених раніше і не можливих для досягнення в інший спосіб. Ми потрібні одне одному, ми вже тут, ми вже незалежні, наступний крок – добровільно і взаємно поступитися частиною власної свободи задля спільного добра. Якщо не навчимося йти на поступки одне одному, доведеться йти на поступки чужинцям.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-23 07:22 :56