неділя, 26 серпня, 2018, 12:10 Суспільство
Марко Р. Стех: Коцюбинський є одним з чільних майстрів європейської імпресіоністичної прози
<nbsp;>

Михайло Коцюбинський написав один із своїх кращих творів, оповідання «Intermezzo», на основі автобіографічного епізоду: відвідин у 1908 р. маєтку одного з найвпливовіших українських діячів того часу Євгена Чикаленка – щедрого фундатора і мудрого менеджера багатьох українських проектів, чиї великі заслуги досі належно не оцінені його земляками.

Коцюбинський прибув до Чикаленкової посілості в Кононівці серед полтавських степів, фізично і душевно вичерпаний. Перевтомлений працею у статистичному бюрі в Чернігові, яку ненавидів, та якою мусив заробляти на утримання великої родини. Він був засмучений і виснажений громадською діяльністю, яку паралізувала царська поліція, та й яку доводили не раз до абсурду малокультурність і продажність рідних патріотів, які, зрештою, залюбки критикували його творчість, вимагаючи від неї лобової повчальної дидактики.

<nbsp;>

В «Intermezzo» Коцюбинський із властивою йому психологічною витонченістю описує процес душевного одужування в тиші та природній чистоті безлюдних степів від стресу і огиди, викликаних життям в бюрократизованій машині імперського суспільства. Самотній і мікроскопічно малий у просторі поміж блакитним небом і зеленими полями, герой твору знаходить цілющий спокій і відчуття єдності з природою. І це не викликає бажання утекти від життя, залишитися в цій ідилії, а, відновивши сили, спонукає повернутися до людей, праці і боротьби.

Великою мірою, цей твір віддзеркалює душевну дилему самого автора (та хіба лише його – ред): внутрішній розкол між життям обов’язку, існуванням суспільної істоти, яка журиться про матеріальний добробут, бореться за кращий суспільний лад, та життям глибин людської душі, націленим на вічні істини і взаємини з чимось незмірно більшим від буденної суєти суспільних мас.

 

З одного боку, Коцюбинський упродовж життя дисципліновано, із майже відчайдушною впертістю жив життям обов’язку. Не тільки виснажливою працею заради утримання численних родичів, а й невтомною громадською діяльністю. Між іншими, він належав до Братства Тарасівців, таємної організації, що мала за мету відродження України. Тарасівці зобов’язували себе служити цій меті навіть у подробицях. Вони маніфестували своє українство і принципово розмовляли українською мовою, щоб утвердити суспільний статус мови. Перебуваючи на селі, кожен мав навчити кількох дітей читати з української граматики тощо. А з часом організація взяла на себе тягар антиімперської терористичної боротьби, і Коцюбинський відобразив цю тему в майстерному нарисі «Невідомий».

І водночас, попри те життя громадського обов’язку, у літературній творчості (за малими винятками) він принципово відкинув службу суспільним доктринам, прийнявши обов’язок вищого порядку. В дусі імпресіонізму Коцюбинський прагнув зображувати в літературі не ілюзії масових ідеологій, а правду про людську психіку і глибинні спонуки наших дій та почуттів. Попри тиск з боку народників, він неодмінно виявляв у своїх текстах те, яким складним є внутрішній світ людини, і що правда не співпадає зі спрощеними і бажаними уявленнями про життя.

Особливо гостру критику викликали твори, в яких Коцюбинський демаскував народницькі політичні ілюзії. Як ось повість «Фата морґана», в якій, усупереч власним бажанням бачити речі по-іншому, він зобразив українське село не як ідеалізовану твердиню національних традицій, а як суміш роз’єднаних індивідів і груп, які становили, в суті, темну і деструктивну суспільну масу. А в творі «Лялечка» розвінчав ідеалізований образ «слуг народу» в особах сільської вчительки та священика, яких він без осуду, але з уважною об’єктивністю показав як осіб, наділених численними людськими слабкостями і складним емоційним життям.

Та й Коцюбинський з подібно прискіпливим ставленням писав про всіх своїх героїв. У знаменитій новелі «Цвіт яблуні» він, приміром, описав переживання письменника, схожого на нього самого, який спостерігає процес вмирання власної дитини, і який, попри агонію батьківського болю, водночас неспроможний перестати бути митцем, мимоволі зафіксовує в пам’яті всі події і почуття як матеріал для майбутнього твору.

Як герой «Intermezzo», який одужує душевно, бо, в тиші природи, подалі від щоденної суєти, він щиро стає віч-на-віч з своєю душею, так Коцюбинський у творчості не дозволив вимогам ідеологій і читацьких смаків вплинути на його взаємини з джерелами творчого натхнення і мистецького відчуття правди. Література була для нього священним дійством і щирим намаганням висловити істини глибші від тимчасових мод і потреб його епохи. Тому його твори досі зберегли актуальність та вселюдське значення. Із перспективи часу, Коцюбинський постає як один з чільних майстрів європейської імпресіоністичної прози, у якій він зміг висловити своє неповторне слово. На відміну від француза Ґі де Мопассана, австрійця Артура Шніцлера, норвежця Кнута Гамсуна, росіянина-українця Антона Чехова, вкорінений у рідну традицію українець Коцюбинський уникнув глибоко песимістичного світогляду, до якого привела західній інтелект матеріалістична філософія емпіризму. У його творах, таких як останній «На острові», є не лише відображення самотності індивіда, але й майстерно висловлене відчуття глибокого поєднання людини з невпинним потоком життя. Почавши із протилежної вихідної точки, агностик Коцюбинський дійшов до майже такої ж цілісної візії світу і людського життя, як і його земляк поет-ідеаліст Богдан-Ігор Антонич. Та й у малярстві і музиці теж український імпресіонізм розвинувся своєрідно, дещо інакше, ніж в інших європейських країнах.

<nbsp;>

Більше про імпресіонізм в українському малярстві можна прочитати тут. А про імпресіонізм в українській музиці – в тексті про Василя Барвінського.

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-13 23:09 :32