п'ятниця, 24 серпня, 2018, 17:33 блоги Суспільство
Карателі. Крик, що назавжди розділив життя на «до війни» і «під час війни»
Влад Якушев
лейтенант, екс-начальник прес-служби
14-ї окремої механізованої бригади ОК «Захід»

Пропоную Вашій увазі восьму главу з моєї книги «Карателі», яка вийде друком у вересні.

8. Мальовнича дупа

Під час артобстрілу горить усе, навіть те, що в принципі не горить.

Сергій Сірко, позивний Панда, командир 3-ї роти 1-го батальйону «Нічні тіні» 14-ї ОМБр

Неширока річка повільно текла поміж високих берегів. Вода пливла прохолодною стрічкою під розпеченим небом. Надісланий нею посланець – прохолодний вітер, шепотів, запрошував зняти просякнутий потом та пилом одяг, зануритись у сонний Кальміус і плисти разом з водою аж до самого моря.

– Ох, тут, напевно, плотва хороша, – зітхнув Сан Санич, визираючи з недокопаного окопу, що йшов по гребню нашого, вищого берега. – Є плотва, хлопці?

Чорний від загару, бруду та втоми ротний 56-ї бригади сплюнув пил:

– Це наш берег, тамтой їхній. Позицій не видно, вони за горбом, але у тих домах завжди є спостерігачі. Там мирних жителів немає. Будете когось бачити – валіть, не думаючи. З цього боку міст, він зірваний. У тій стороні заміновано все. З іншого боку Орловське. Воно нічиє. Сєпарів там немає, але ДРГ заходять. Карту мінних полів я передав. Ви що всі на МТЛБ? БМП-хи ні одної немає?

Ротний третьої роти Панда сплюнув і промовчав.

– Ви що, якийсь супер-пупер спецназ?

– Батальйон «Нічні тіні», – зло відповів Панда.

– Ну-ну…

– Гарно тут, мальовничо! – сказав Сан Санич, оглядаючи місцевість.

За рікою потопали у зелені будиночки, частина з яких, на жаль, була розбита, позаду тягнулися безкраї степи, зарослі квітучими і пахучими будяками у людський зріст.

– Жопа тут, – відповів на це ротний 56-ї. – Ну, ми чекаємо годину і на педалі. Як тільки вискочимо, залітаєте ви. Заскакуєте, техніку відразу в укриття, як у нас стояла, ну а далі, най ся діє Божа воля. Тільки не затупіть. Як тільки ми на дорозі – зразу!!!

Повернувшись до своїх, Панда зібрав взводних і кілька разів пояснив завдання. Як тільки пройде колонна 56-ї, треба було відразу, на максимальній швидкості йти вперед і займати позиції. По першому року війни Сергій Сірко знав, що таке артилерійський обстріл, і добре пам’ятав, як пахне горіла людська плоть. Він дивився, як браво посміхаються мобілізовані, мовляв, «не бійся, не підведемо».

А чого не посміхатись? Сонце, тиша, краса навкруги… Люди, які не були на війні, ще не уявляли собі, що це таке.

Весело підморгуючи один одному, хлопці розсілись на броні, чекаючи на команду.

За півгодини попереду почувся рев техніки, ще за якийсь час повз третю роту промчали БМП-хи 56-ї.

Ожили рації і взводні почули команду Сірка:

– Ггг-а-йй-дда!!!

Крик Панди – «ггг-а-йй-дда» назавжди розділив життя цих людей на «до війни» і «під час війни», відкинувши кудись у неосяжну далину мирне буття.

Високо над головою просвистіли снаряди ворожих самохідних установок, наздоганяючи 56-ту бригаду, що відходила. У небо, далеко позаду, піднялись фонтани землі, а до виїжджаючих на позиції маталиг третьої роти, насвистуючи, вже летіли міни 120-го калібру.

Перший обстріл Сан Санич бачив ніби зі сторони, як у сповільненому кіно. Розрив жбурнув у нього грудки сухої, наче камінь, землі, і звук у правому вусі пропав.

Злетіли у повітря будяки зліва від машини Ярого, гарячим повітрям перекинуло на спину довготелесого Москаля.

Щось кричали взводні, жестами вказував напрямок Панда.

Якимось дивом машини вдалося заховати майже неушкодженими. Закривши голову руками, люди падали коло гусениць своїх маталиг, притискались до стін дачних будиночків, перед якими мали бути позиції роти.

Що робити? Залишатись там, де є? Бігти шукати надійніше укриття? Переповзти до іншої стіни? Вгадати, що на цей момент краще, було неможливо. Ураган розумів, що всі вони грають у страшну лотерею з долею. Який камінь випаде зараз? Куди приземлиться чергова міна? Санич привалився плечем до стіни будиночка. Правим вухом він чув свист і вибухи, у лівому гуділо, ніби звук радіоточки, що пробивається через шум ефіру.

Зліва почала горіти трава, але наступний вибух погасив її. Смерть йшла поміж людьми, вириваючи з корінням польові квіти і жбурляючи їх у небо на честь тих, хто не побоявся вдягнути військову форму, а Сан Санич чомусь уявляв свою маленьку внучку у віночку саме таких пахучих і яскравих квіточок.

Тиша, яка настала після обстрілу, була дзвінкою і здавалась матеріальною, такою, що можна торкнутись рукою. Командир відділення з позивним Бізон підняв руку і доторкнувся до краю діри, яку проробив у матализі осколок, пройшовши за кілька сантиметрів від його голови. Сталь, трохи товстіша за картонку, не зчинила ворожому металу жодного опору. Краї пробоїни були гострі, як бритва і Бізон похапцем сунув порізаний палець до рота. Палець був в землі… Бізон сплюнув, матюкнувся, і запхав руку у кишеню.

– Втрати! – почувся з рацій голос Панди. – Загиблі, поранені є?

– Панда, я Гео. Погибших и раненых нет.

– Панда, я Ярий, загиблих та поранених немає.

– Панда, я Честер, загиблих та поранених немає.

– Я Панда, прийняв. З бойовим хрещенням вас, хлопаки!

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-14 11:54 :50