четвер, 23 серпня, 2018, 10:41 блоги Суспільство
«Я цінності оті марні давно перецінила»: сьогодні – День народження Софії Караффи-Корбут
Оксана Думанська
письменниця, перекладач
Софія Петрівна Караффа-Корбут. Фото: uk.wikipedia.org
Софія Петрівна Караффа-Корбут. Фото: uk.wikipedia.org

23 серпня 1924 року народилася знаменита художниця Софія Караффа-Корбут, похресниця Івана Тиктора, вихованка гімназії сестер-василіянок, одна з тих, ким опікувався Митрополит Шептицький, художниця-ілюстраторка, жінка виняткової долі й хисту. Тож сьогодні хочу нагадати про музей її пам’яті.

Історія проста. Софія-Караффа-Корбут померла 1996 року. Вона не мала прямих нащадків, тому заповіт склала на користь Василя Валька, який майже тридцять літ опікувався мамою, тіткою і самою Софією Петрівною. Правонаступник просив усіх, від кого це залежало, не забирати майстерню, а створити в ній меморіальний музей, і обіцяв сплачувати оренду. У відповідь чув різне, навіть таке: у Львові стільки художників, що багатьом бракує майстерень; якщо ж по смерті засновувати кожному меморіальний музей… Кожному… Караффа-Корбут мала великі творчі заслуги перш за все як невтомна трудівниця, а не як людина з відзнаками та урядовими нагородами, за якими часом не видно хисту, зате пошанована висока ідеологічна активність. Отож, Василь Валько мусив зібрати бібліотеку, особисті речі, роботи і зберігати їх в непристосованому приміщенні, наданому друзями-колегами. І весь цей час не припиняв клопотатися про музей, одночасно організовуючи виставки робіт художниці та пропам’ятні акції. Так минуло двадцять два роки. Нарешті…

<nbsp;>

Із січня 2018 року в селі Куткір Бузького району Львівщини діє на громадських засадах комунальний заклад – «Музей Софії Караффи-Корбут». Він постав завдяки тому ж таки Василеві Вальку, його колезі художнику Богдану Сікотовському та голові сільської ради Роману Желізку, який вповні скористався законом України «Про місцеве самоврядування». Музей займає три кімнати площею 74 кв. м.; фонди налічують 335 одиниць збереження; свідоцтво надано департаментом з питань культури, національностей та релігій ЛОДА.

<nbsp;>

Куткір – місце сили для Софії Петрівни: тут вона зростала, приятелюючи із сусідською дівчиною Марією, донькою куткірського війта, звідси її та двоюрідну сестру Володимиру тітка відвезла до Львова, в гімназію сестер-василіянок; сюди Софія поверталася в батьківський дім студенткою вишу… Тут спочиває на місцевому цвинтарі її рідня, тут вона, з притаманною їй любов’ю до рідних країв, заповіла поховати й себе.

Музей - село Куткір, вул. Львівська, 3.
Музей - село Куткір, вул. Львівська, 3.
Музей - село Куткір, вул. Львівська, 3.
Музей - село Куткір, вул. Львівська, 3.
В останні роки життя Софія Петрівна мало виходила на люди, навіть могла не прийти на персональну виставку, а написати друзям листа, в якому висловити своє ставлення до мистецтва і до життя в мистецтві. «Марними цінностями» вона називала офіційні відзнаки, наполягаючи на тому, що не їх мають цінувати люди, а працю, віру й честь… Праця – на першому місці.

Не знаю, чи ще є десь в українських селах подібні музеї, але певна – ініціатива куткірської громади і зокрема голови сільської ради Романа Желізка спонукає людей облагороджувати свої місця проживання різноманітними культурними закладами, через які прийдешні покоління пізнаватимуть минуле не з коротких повідомлень електронних енциклопедій, а з дбайливо зібраних експонатів, за якими саме праця, віра й честь.

І на завершення: минулої осені в Пекіні експонувалися роботи українських митців. Там були і три ілюстрації-гравюри С.Караффи-Корбут до «Кобзаря». Василь Валько через офіційну делегацію подарував їх китайським художнім музеям.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-16 09:34 :41