вівторок, 21 серпня, 2018, 10:57 Львів
Дядько Параджанов у Львові
<nbsp;>

За останній час ім’я класика світового кінематографу Сергія Параджанова міцно поєдналося із львівською Левандівкою. Чому? Адже вже втретє тут відбувається Міжнародний фестиваль Параджанова, який свого часу добряче сколихнув культурне життя місцевої спільноти.

IA ZIK поговорив з одним із організаторів фестивалю та керівником культурно-мистецького центру «Супутник» Олександром Агашковим. Він розповів, що особливого приготували для львів’ян цього року та чому фестиваль вартує відвідати.
 

– Саш, от Левандівка асоціюється у людей з будь-якими речами. Але точно не з Сергієм Параджановим. Чому він? Як кінорежисер опинився на Левандівці?

– Перш за все, поясню за Левандівку. Якщо комусь не відомо, то ще з 18 століття Левандівка – колишня німецька колонія Löwendorf (село левів). У нас тут місто Лева, а поблизу було ще село левів. У двадцяті роки минулого століття поселення долучили до меж міста. Відтоді без Левандівки Львів – то не Львів.

Взагалі, Левандівка завжди була особливою місцевістю. Якраз на місці, де проводимо фестиваль, по суті, заснували польську авіацію, здійснили перший у Львові вдалий поштовий рейс, перший – пасажирський рейс. Тут працювали американські пілоти. Один з них – Меріан Купер – автор сценарію до «Кінг-Конга». Тож можна сказати, що без Левандівки і Кінг-Конга не було б, і сучасний кінематограф був би дещо іншим.

А з паном Сергієм Параджановим нам, по суті, пощастило. Ще в 90-х роках, коли починалися перші перейменування, вулицю Пальмову у нас назвали на честь кінорежисера Сергія Йосиповича Параджанова. І так це все збіглося. Випадково. А може й ні?

Олександр Агашков
Олександр Агашков

– Думаю, ви памятаєте той перший момент, коли виникла ідея організувати фестиваль на Левандівці. Як це сталося?

– Насправді це була велика і смілива робота. Але почалося все дещо раніше. Наша громада Левандівки, свого часу, у 2014 році рішуче зорганізувалася проти забудови місцевого парку. Паралельно ми працювали над переродженням нашого покинутого кінотеатру на культурно-мистецький центр «Супутник».

Тодішня будівля – просто катастрофа: гнилі стіни, які не опалювали років з десять, тонни сміття, безліч алкоголю. Але громада об’єдналася – і все потроху зарухалося.

Вже в 2015 році тодішній керівник Управління культури ЛМР Ірина Магдин скерувала до нас Вікторію Данелян, яка раніше провела експозицію у Національному музеї Параджанова в Грузії – «Сновидіння ХХІ століття». Чесно, вклоняюся їй. Мати настільки великий хист, фаховість, велику креативність; бути при тому жвавою і прекрасною людиною – це неймовірно. Вона погодилася, що місцем проведення фрагменту експозиції стане «Супутник». І з цього усе почалося.

Фото: Андрій Бондаренко/Варіанти
Фото: Андрій Бондаренко/Варіанти

– Як думаєте, не виборола б громада «Супутник» – не було б фестивалю?

– Громада – це все. Саме небайдужість людей до свого навколишнього середовища допомогла нам піднімати з руїн «Супутник», а паралельно – організувати фестиваль. Чесно, коли ще в 2014 році ми робили першу акцію біля майже зруйнованого кінотеатру «Квиток не на перший сеанс», то не знали точно, куди усе зайде.

Але час і витримка громади дала своє. Чисто прго фестиваль – мені не здавалося, що організувати такий захід на Левандівці є чимось неймовірним. Це можна втілювати і потрібно втілювати. Ясно, що не без підтримки.

Нам добре пощастило із людьми, які потроху приходили до самого фестивалю. Це – Ірина Магдиш, Вікторія Данелян, Ярина Боренько. Завдяки Ярині на Левандівку вперше приїхав вірменський театр – робив постановку із місцевими колегами. Після цього ми відвідали Вірменію, побували у музеї Параджанова. Сподіваюся, що ці стосунки розвиватимуться – колись спробуємо розмістити їхні експозиції у нас.

Хоч насправді за чотири роки певні речі так і не змінилися. Я не хочу про це мовчати, і мене турбує, чому хтось вважає, що висмикувати частину парку під стоянку – це нормально. До того ж, питання з його межами досі не вирішили. Плюс ще одна дивина – один з МАФів продовжує функціонувати на території парку. Власниця на різних узгоджувальних зустрічах була завжди дуже категоричною – адвокат радить зберігати право власності на об’єкт нерухомості у Левандівському парку. Сама побудова речення абсурдна, хіба ні?

Маємо перемогу над алкогольним МАФом, який перешкоджав відновити єдиний майновий комплекс кінотеатру. Крім того, у квітні виявилось, що в реєстрі речових прав адреса МАФу, на яку видали свідоцтво про право власності, має ту саму адресу, той самий номер, що й «Супутник». Словом, роботи ще багато. Але небайдужість людей – це те, що допомагає змінювати речі, які несправедливі, і творити нові. Це стосується як і «Супутника», так і Фестивалю Параджанова.

<nbsp;>

– За Фестиваль Параджанова. Хто ці люди, які прийдуть сюди? Якими ви їх бачите?

– За формою і змістом я бачу Фестиваль Параджанова таким – це майданчик для тих, хто перебуває в пошуку; тих, хто навчається; тих, хто бажає творити. Тут можна зустріти знаних та авторитетних митців поруч із людьми, які мають менше досвіду. Вони мають змогу доповнити власний світогляд.

Я був приємно здивований художниками, які нещодавно прийшли до «Супутника». Вони закохані в постать Параджанова – достеменно знають усі тонкощі його творчості, роблять присвяти йому. Це дуже дивний, але від того особливо приємний зв’язок між далеким у часі кінорежисером та сучасністю.

Взагалі, досвід Параджанова є просто колосальним. Він глибокий і, на жаль, негативні його моменти нікуди не діваються. Вони йдуть і переносяться з покоління в покоління. Можливо, прямого екстремізму ми зараз позбулися, але він набирає інші форми. Суспільство має бути відкрите для різних практик у мистецтві. І один з майданчиків для цього – Фестиваль Параджанова.

– Недавно розмовляв зі своїм другом. В принципі, він не особливо вникав у програму, але зауважив, що багато заходів є дещо далекими від зацікавлень звичайних людей.

– Мабуть, йому потрібно було таки краще вникнути у саму програму. Фестиваль Параджанова, як і сам кінорежисер, – це багатогранність. Ми маємо велику кількість автономних ліній, які поєднуємо на конкретному місці.

Недавно журналісти дивувалися, що в нас буде електронна музика на Фестивалі. Нібито це взагалі непоєднувані речі. Але ні, я так не думаю.

Хлопці, які відкривали наш Фестиваль, фахово розвивають драм енд бейс культуру. З ними ми провели кілька гарних заходів. І головне – це дозволило залучити сюди середовище, яке їм близьке. Така музика – один з елементів новітньої культури, яка органічно входить у фестиваль-колаж Параджанова. Його можна наповнювати різним. Таким несподіваним, яким був і сам Сергій Параджанов.

<nbsp;>

– Тоді розкажіть, що цікавого можна буде вгледіти на решті днів Фестивалю?

– Цікавого буде багато – Фестиваль триватиме до 24 серпня. Але ясно, що перераховувати усю програму можна дуже довго. Тому трошки коротко про кілька заходів.

Перш за все, рекомендую заглянути на презентацію книги «У вогняному кільці» від Анастасії та Сергія Глотових. Вони видали книгу, присвячену подіями у Луганському аеропорту. Відсторонюватися від нашої сучасності не можна – це найважливіше.

Цього разу ми будемо демонструвати фільми на плівках, чого вже просто не роблять. Це близьке тому періоду, коли творив Параджанов. Він неймовірно вдало застосовував техніки зйомки, які зараз здаються елементарними та зрозумілими завдяки 3D-технології. Але робив він це на натурних об’єктах, що було надзвичайно складно.

24 серпня В’ячеслав Бігун презентуватиме фільм «Серце матері», який присвячений мамі Георгія Гонгадзе. Цього року ми робимо тут місце правди. А це вимагає аналізу різнобічних і не завжди приємних речей.

Закінчимо усе великим гала-концертом до Дня Незалежності. Це найбільше свято для усіх нас, тому переконаний, що урочистості мають відбуватися. Це буде свідчення поваги до героїв, які віддали життя за Україну.

Зрештою, буде безліч всього. І кожен знайде собі найцікавіше у короткому зведенні програми заходів.

<nbsp;>

– Заходів справді багато і тем розкрито чимало. А-от як думаєте, яким буде Фестиваль Параджанова далі? Умовно, через два роки.

– Через два роки? Я бачу його в різних локаціях, щоб це охоплювало ціле місто. Реально, було б дуже добре, якби до команди фестивалю долучились організації з інших мікрорайонів. Кожен на своєму місці розкриває певні напрямки. А квінтесенція – гала-концерт на Левандівці. «Супутник» міг би стати тут чудовою об’єднавчою місциною.

А-от, що вам найбільше не подобається зараз у Фестивалі Параджанова?

– Хм. Ну тут все дуже просто. Найбільше мені не сподобалось те, що на першому Фестивалі не зміг добути до кінця через особисті причини. Все інше мені дуже сподобалось.

Підготував Петро Синєокий,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-20 09:30 :05