понеділок, 20 серпня, 2018, 14:59 Суспільство
Фотограф Аліна Рудя: Чорнобильська аварія наклала на моє життя величезний відбиток
Фото: Аліна Рудя
Фото: Аліна Рудя

Українські медіа заговорили про українського фотографа Аліну Рудю, яка живе у Берліні, після того, як її фото Києва з висоти пташиного польоту з’явилося на офіційній сторінці в Instagram.

Великий філософ Сковорода про таких, як Аліна, писав – щасливі ті люди, які займаються природовідповідною працею. Аліна зробила зі своєї давньої, ще дитячої пристрасті улюблену професію, яка приносить їй задоволення і дозволяє заробити на життя.

Як так сталося, що молода дівчина, яка народилася у Прип’яті, підкорила відомі світові фірми та міністерства різних країн, які пропонують їй різні проекти і подорожі по цілому світі? Почалося все з фотографій, які Аліна робила і виставляла в Інстаграмі.

Більше про це, а також про свої проекти Аліна розповіла в інтерв’ю IA ZIK.

Аліно, яким був ваш шлях професійного становлення?

Фото: Аліна Рудя
Фото: Аліна Рудя

– У Києві я вивчала політологію у Києво-Могилянській академії. Після цього магістерський диплом захищала у Центрально-Європейському університеті в Будапешті. Мене цікавило фотографування, любила робити фото ще з дитинства. Мій тато був фізиком-ядерником, працював у Чорнобилі, також захоплювався фотографією, тож у нас вдома було все необхідне обладнання для того, щоб робити фото. Після Будапешта навчалася ще у Берліні та Нью-Йорку. Активно співпрацювала з різними журналами. У мене з’явився Інстаграм, який став популярним. Це удача, адже є багато талановитих фотографів, але якщо нема шансу чи можливості ним скористатися, доволі складно зробити кар’єру.

Аліно, вам це вдалося, ви стали відомим фотографом.

Аліна Рудя
Аліна Рудя

– Це пов’язано з тим, що у мене доволі популярний інстаграм. Я не блогер, а професійний фотограф, тому, власне, багато фірм, серед них – Samsung, Nikon – хочуть зі мною співпрацювати. Я багато подорожую, роблячи фото.

Подорожі в які країни принесли вам найбільше яскравих вражень та позитивних емоцій?

– Вперше я поїхала в Ісландію у 2012 році і після цього була там ще п’ять разів. Можу сказати, що це країна, яка мені дуже подобається. Вона досить маленька, там не треба їхати 10 годин, щоб приїхати, скажімо, до водоспаду чи красивого пляжу. Ще мене вразила Болівія. Туди доволі важко потрапити, це небагата економічно країна, але природа там надзвичайно красива. Ще люблю Америку – це країна, де є все: гори, море, тропіки, субтропіки, прерії, каньйони тощо. Мене вразило, що люди, які там живуть, не подорожують власною країною, хоча для цього мають всі можливості.

Наскільки знають в країнах, де ви були, про Україну?

– В Південній Америці, можливо, і не дуже знають. В Америці люди, з яким я спілкувалася, знали про Україну. Це залежить від кола спілкування. У мене це коло буває дуже різним.

Фото: Аліна Рудя
Фото: Аліна Рудя

З тих жанрів, у яких ви працюєте, який вам ближчий до душі?

– Люблю працювати з людьми, мені подобається розповідати історії. Моя книга, яка вийшла два роки тому – «Prypyat mon amour», – про людей, які жили у Прип’яті до Чорнобильської аварії. Я багато подорожую, відтак часто фотографую ландшафти, роблю вуличні фото і не можу сказати, що це мені не подобається. Мені подобається документальна фотографія, портретна, а також фото у так званій поетичній розповіді.

Розкажіть більше про ваш проект «Prypyat mon amour». Як виник задум його створити?

– Мій батько працював на Чорнобильській атомній станції на другому реакторі. Він чергував у ніч, коли сталася аварія. Йому тоді було лише 28 років, мамі було 23. Тоді середній вік мешканців Прип’яті був 24 роки. Я мала всього рік, тож не пам’ятаю, що там відбулося, але Чорнобильська аварія наклала на моє життя величезний відбиток, особливо після того, як тато помер. Це сталося 12 років тому. Навіть те, що я живу зараз у Німеччині, є результатом цієї катастрофи. Як дитина Чорнобиля в дитинстві їздила до Німеччини, почала вивчати німецьку мову. Сім років тому, до 25-ої річниці Чорнобильської аварії, мені запропонували зробити репортаж для однієї португальської газети. До того я була в Чорнобилі лише один раз. Так вдруге я поїхала у Чорнобиль, побувала у своїй колишній квартирі, знайшла своє з мамою фото на стіні, яке колись тато повісив. Для мене це було дуже емоційне повернення. Тоді зрозуміла, що такий проект був би цікавим для людей, які колись жили у Прип’яті. Знайшла їх через знайомих, соцмережі. Серед них були і такі, які відмовилися їхати, мотивуючи це великим емоційним навантаженням. Робота над цим проектом тривала декілька місяців, я збирала історії людей. Мені не хотілося писати про негатив, а показати ностальгію колишніх мешканців Прип’яті за їхньою молодістю, яка залишилася у Прип’яті. Це було дуже красиве, молодіжне місто.

Як звичайні німці сприймають Україну? Наскільки впливає на їхню думку путінська пропаганда?

– Не думаю, що на німців сильно впливає путінська пропаганда. Можу сказати, що для них більшою «загрозою» є Америка. Про Трампа там говорять набагато більше, ніж про Путіна. Люди чіпляються за факти, новини, які для них самих є близькими. Скажімо, вони дуже чутливі до будь-якої інформації про нацистів, відтак для них великою новиною є, для прикладу, коли в Україні щось зробили праворадикали. Хоча ми розуміємо, що це насправді перебільшено і праві сили не мають особливого впливу. Але для німців це важливо, у них прийшла до влади консервативна расистська партія, і коли вони думають про Україну, то проводять певні паралелі. Не можна сказати, що я зустрічалася з якимось стереотипами щодо України, люди там вже менше говорять, що українці та росіяни це один народ. Зараз більшість європейців розуміють, що це різні країни, що в Україні політичні негаразди. В більшості випадків пересічним німцям байдуже, що відбувається в Україні.

Ви приїжджаєте в Київ час від часу, чи помічаєте якісь позитивні зміни?

– Останнім часом приїжджаю в Київ частіше. Минулого року разом з подругами ми зробили англомовний путівник по Києву «Kyiv by Locals». Зараз працюємо над перевиданням, займаємося цим поза основною своєю роботою. Багато наших друзів-іноземців, коли приїжджають в Україну, одразу питають, куди можна піти поїсти, відпочити. Останнім часом у Києві спостерігається бум креативності, гастрономії, музики. Тому ми захотіли зробити книжечку-путівник, яка б розказала очима місцевих людей про найкращі атракції міста Києва. Друге видання має вийти в кінці вересні, на початку жовтня.

Фото: Аліна Рудя
Фото: Аліна Рудя

Ще хочу більше поїздити Україною. У вересні буду у Львові та Івано-Франківську. А у Києві бачу великі зміни за останні кілька років. Після Майдану люди зрозуміли, що може статися все, що завгодно, і жити, наче у тебе є в запасі кілька життів, не годиться. Зараз, мені здається, стали легшими умови для ведення малого бізнесу, з’явилося багато дизайнерів. Взагалі, у культурному плані Україна вирізняється самобутністю, і в нас є більше таких можливостей для розвитку, яких нема на Заході, де вже усталені напрямки. В Україні спостерігається сплеск, можливо нерегульований, але дуже приємний у цьому плані. Люди думають вже більше по-західному, хоча є ще залишки старого, і є певні речі, які не викорінюються.

Що для вас, як для фотографа, є найважливішим?

– Для будь-якого митця, одна справа – мати ідею, інша – вміти цю ідею втілити. Мені здається, що це важлива комбінація. Є люди, які технічно дуже підковані, оснащені сучасними камерами, але це не означає, що їхні фото стануть шедеврами. З іншого боку, я не можу говорити, що таке талант, адже це поняття суб’єктивне. Розумію, що інколи фото, зроблене на телефон, викликає якісь почуття у великої кількості людей. Здається, що зараз завдяки соціальним медіа стати відомим дуже легко, але багато людей не розуміють, що за цим стоїть велика праця. Фотографування – це дуже конкурентна галузь.

Розмовляла Галина Палажій,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-24 02:29 :17