понеділок, 20 серпня, 2018, 17:21 блоги Суспільство
АТО – ці три букви діяли на людей магічним чином
Влад Якушев
лейтенант, екс-начальник прес-служби
14-ї окремої механізованої бригади ОК «Захід»

Пропоную Вашій увазі сьому главу моєї книги «Карателі», яка вийде друком восени.

7. Тигр та залізний змій

Війна – то не штука. Штука – доїхати до війни!

Капітан Петро Нагайовський, позивний Тигр, командир 2-ї роти 1-го батальйону «Нічні тіні» 14-ї ОМБр

Відстань, яку пасажирський поїзд проходить за півтори доби, військовий ешелон долав майже тиждень. Збудження від новини, що бригада їде на фронт, випарувалось за два дні. Ще за два дні закінчились всі запаси горілки, по тихому пронесені мобілізованими у поїзд.

Хто не пив, встиг серйозно знудитись поїздкою, хто пив – протверезіти.

– Я думаю, то такий план, хлопаки, – казав своїм підлеглим ротний Петро Павлович з позивним Тигр. – От їхали б ми два дні, що б я з вами робив? Третина не в адекваті. Не пам’ятали б, як на фронт потрапили.

– Павлович, – виправдовувались хлопці. – Ми ж тільки у дорозі. Як приїдемо, то ні-ні.

– Хотілося б вірити. Але на полігоні було «ми ж тільки на полігоні».

– А хіба ми погано себе показали? На бригадних навчаннях у нас по стрільбах найкращий результат. 100 % попадань!

Під час бригадного злагодження рота Тигра дійсно показала найкращий результат у стрільбі з усіх видів озброєння. Але заслуга була сумнівною. Немає чого казати, завдяки тому, що Тигр правильно вибрав шлях для маршу, рота, непомічена керівниками навчань та умовним противником, вискочила з яру під самими мішенями і розстріляла їх практично впритул. Керівник навчань аж рота роззявив, коли мішені побачив.

– Коли є за що вас похвалити, я ж хвалю, а коли немає… Майте на увазі, зловлю п’яними в АТО, голови повідриваю.

Колишній борець та майданівець Тигр, не зважаючи на вік за п’ятдесят, зберіг силу у руках, і повідомлення про відірвану голову з його вуст звучало достатньо серйозно.

Рота в Павловича підібралась непогана. Дійсно запойних – один, ну два. Третина не пила взагалі, решта були звичайними нормальними мужиками від 30 до 50 років, які, хоч і опинились в армії, але все ще не навчились сприймати її серйозно і почувались, як у такому собі таборі суворого режиму, де, щоб не скучали, дають трохи постріляти.

По справжньому розуміли, куди їдуть, хіба що два «афганці».

Коли ешелон зупинився, рота Тигра, схоже, почала здогадуватись, що жарти закінчились. Вони ще були далеко від фронту, але вже в’їхали у зону АТО, а ці три букви діяли на людей просто таки магічним чином.

Всі стали якісь серйозніші, зосередженіші. Надійшла команда розібрати зброю, бронежилети, каски, гранати і боєкомплект по чотири ріжка, а на тягачі встановити великокаліберні кулемети – ДШК.

До лінії зіткнення було далеко, але в АТО тил – дуже відносне поняття.

Командування бригади крутнулося, роздобуло десь вантажівку з лафетою, і на неї рембатівці, матюкаючись та видзвонюючи ломами об метал, закатували мертвий бронетранспортер РЕМ.

Перед виходом, коли багатокілометрова колона була вишикувана, отримали команду висуватись на Маріуполь.

– Красота, в морі покупаємось, – потираючи руки, сказав Сем.

– Дасть Бог, покупаємось, – погодився Тигр. – По машинах!!!

Він заліз на свій тягач з припасованою зверху напівбаштою, звареною з кількох бронелистів, стукнув по броні долонею і крикнув механу:

– Заводь!

Колона йшла не по шосе, а польовими дорогами поміж населених пунктів. Жовтий пил піднімався над машинами на кілька метрів. Сонце палило, і піт, що сочився з-під касок та бронежилетів, змішувався з пилюкою та перетворювався на щоках та руках у ламку скоринку. Через кілька годин руху форма стала твердою, немов вимочена у бетоні.

Просувались повільно. Десь попереду зламалась машина, і колона зупинилась. Машину взяли на буксир і рушили далі.

Ще за кілька годин здохла одна із маталиг Павловича. Тигр причепив її до іншого тягача і так-сяк їхав ще годину, але МТЛБ, яка тягнула «змучену» колежанку, теж змучилась і застрайкувала. Механи обох машин зникли у черевах своїх підопічних, намагаючись поставити їх у стрій.

За якийсь час біля командирської машини Тигра зупинився штабний УАЗік.

– Что случилось? – запитав начальник штабу.

– Поламались. На усунення неполадок треба дві-три години. Потім, напевно, зможемо рухатись.

– Как 2–3 часа? – вилупив очі підполковник. – У нас приказ! Мы должны выйти в район базирования точно в определенное время!

– Я розумію, товариш підполковник. Але вона не розуміє, – відповів Тигр, показуючи на стареньку маталигу, яку намагались реанімувати механи. – Я перепрошую, товариш підполковник, але це ж металолом.

– Не валите на технику. Перед маршем вы докладывали, что машины на ходу. Значит, механики-водители плохо свою работу сделали. Стягивайте их с дороги, выставляйте боевое охранение. И продолжать движение. Потом рембат за ними приедет.

– Товариш підполковник, я своїх хлопців на дорозі не лишу. Маршрут я знаю. Рота прибуде у район призначення вчасно.

– Я вас сниму к чертовой матери с должности командира роты, – прошипів начальник штаба. – Где комбат? Комбата сюда.

Характером командир першого батальйону цілком відповідав своєму позивному – Граніт.

Начальник штабу відвів його у сторону і хвилин десять щось говорив на підвищених тонах. Тигру не було чути, що відповідає Граніт, але начштабу явно був злий та недобрий, коли залізав у свій УАЗ.

Начальство поїхало, і комбат Михайло Михайлович підійшов до Тигра:

– Лишаєтесь, приводите машини у порядок, наздоганяєте. Маршрут ви знаєте.

– Так точно, товариш підполковник.

– Хе, не проламав Петров нашого Граніта, – посміхнувся Ігор Смага з позивним Сем.

– Не проламав, – погодився Кажан. – Хрєн проламаєш. Комбат наш – бетон.

– Не бетон, – розсміявся Сем. – Граніт.

Поламані машини були поставлені у стрій, але наздогнала друга рота основну колону тільки вночі. Вогонь не можна було розводити. Бійці загнали машини у лісосмугу, проламавши бронею густий чагарник, дістали спальники і полягали на землю коло своєї «броні».

За кілька годин пролунала команда «по машинах», і сталевий змій знову прийшов у рух, тягнучи довжелезне тіло з допотопних машин по донецькій землі.

Покупатись у морі не вдалося. Перед самим Маріуполем був отриманий новий наказ, і колонна повернула у напрямку лінії зіткнення.

Першими від колони відділились тилові служби, які посунули поміж поля кудись вліво, потім «загубились» артилерія, танки, штаб бригади. Піхотні батальйони проїхали населений пункт із назвою Сартана. До фронту залишались лічені кілометри.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-17 00:35 :15