п'ятниця, 17 серпня, 2018, 9:57 блоги Суспільство
Колись час мав забарвлення веселки. Зараз він камуфльований
Анничка Королишин
письменниця, пластова виховниця

Іноді думаю, що було й що буде. Речі мандрують світом поруч з людьми, непомітно пишуть чергову життєву історію, покидають мандрівника, потрапляють у інші руки, зникають.

Іноді думаю. Але частіше думки мандрують самі собою, поки хтось, зовні схожий на мене, спостерігає, як минає життя. Мікроскопічними часточками інформації осідають на речі наші історії. Міняється мізансцена, зникають звичні герої, приходять молодші.

Руки звикли до шорсткої поверхні інструмента. Ніж, сокира, пила, молоток, викрутка. Іноді ще гребінка. Хтось колись так само звикав до цих прохолодних відшліфованих поверхонь, фактурних держаків, вигнутих зубців.

Гори плачуть.

Казали колись: поки грім не лусне – гуцул не перехреститься. Зараз громи луплять з небесної бані чи не щодня, люди хрестяться широко, розмашисто б’ють кулаком у груди. А біда все не дівається ніҐде.

Може, то таке насланнє на ці гори?

Колись час мав забарвлення веселки. Зараз він камуфльований.

Ми також минемо, а світові до цього, направду, байдуже. Аби по собі залишили бодай якісь речі, необхідні іншим.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-20 03:46 :03