четвер, 16 серпня, 2018, 10:09 Політика
Азовська криза: хто прогледів небезпеку і де шукати вихід?
Українські військові в Азовському морі. Фото: radiosvoboda.org
Українські військові в Азовському морі. Фото: radiosvoboda.org

У розпал літа і сезону відпусток багато хто не помітив, що Росія фактично відкрила другий фронт на Азовському морі. РФ блокує торгові судна, які йдуть через Керченську протоку. І якщо раніше росіяни затримували тільки українські судна, то зараз й іноземні. Це критично важливо для таких українських підприємств, як наприклад, «Азовсталь», які через порти продають свою продукцію на експорт. При цьому не варто виключати й загрози військового наступу з боку моря – усе це складові гібридної війни Росії проти України.

Таку небезпеку визнають і в РНБО. Секретар Ради національної безпеки й оборони України Олександр Турчинов заявив, що в районі проведення ООС одним із найбільш загрозливих напрямків залишається Маріупольський, «де не виключається проведення ворогом як сухопутних, так і морських десантних операцій уздовж Азовського узбережжя».

Президент України Петро Порошенко доручив міністру оборони, начальнику Генерального штабу та командуванню ВМС України «вжити достатніх заходів», щоб зупинити російські провокації щодо блокування входження суден в українські порти на Азовському морі. Ситуацію ускладнює підписана Україною в 2003 році угода з Росією про те, що Азовське море є внутрішнім морем двох країн. До того ж, в України немає потужного флоту, щоб переважити сили РФ в морі.

Навіщо Росії ескалація в Азовському морі?

Росія прагне досягнути переваги над Україною, використовуючи мінімум засобів та зусиль, каже голова правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини», політолог Станіслав Федорчук.

«Для російського політичного та військового керівництва не було таємницею, що Україна не має військово-морських сил в Азовському морі. Користуючись вигаданою російською пропагандою та озвученими Володимиром Путіним тезами про можливий наступ ЗСУ напередодні Чемпіонату світу з футболу, вони здійснили заходи, які варто вважати загостренням ситуації. По-перше, це збільшення кораблів за рахунок Каспійської флотилії, по-друге, це демонстративні заходи із зупинки або перешкоджання вільному судноплавству в Азовському морі, завданням яких є блокада Маріуполя та Бердянська як морських портів, а також імовірна десантна операція на березі Азова. Росія демонструє світу та Україні свою безкарність та продовжує загрожувати цілому ряду областей півдня України», – вважає він.

На думку політолога Володимира Цибулька, мета Росії – «остаточно підірвати довіру українських громадян до Президента і до правлячої коаліції в Україні, виставити українську владу як неповноцінну».

«Це важіль тиску на Україну і на українську владу. Кінцевою метою є, звичайно, те, щоб після виборів отримати в Україні проросійську владу. Військова ескалація – це теж один із механізмів досягнення політичних цілей. Але ставки робляться не стільки на військові наслідки, скільки на політичні», – переконаний він.

Натомість екс-нардеп, радник голови СБУ (2015-2016 рр.) Юрій Михальчишин вважає, що цю загрозу неможливо розділити на військовий, економічний чи психологічний компоненти. На його думку, ми маємо справу з реалізацією узгодженого задуму в рамках концепції гібридної війни, яка органічно поєднує і методи військового тиску, і створення економічної блокади, і нагнітання соціальної напруги у приморських українських містах, де вже на собі відчувають деструктивні наслідки тих процесів українські металурги, транспортники і рибалки.

«Мета дій в Азовському морі проглядається дуже чітко – це повний економічний параліч українського Приазов’я, інспірація соціальних бунтів і перетворення цього водного басейну у закритий російський водний простір. Військова загроза буде наступним етапом, коли росіянам доведеться хіба що підтримати просування по суходолу. Фактично вже сьогодні методи тиску, які Росія використовує, на жаль, достатньо переконливо доводять її перевагу на Азовському морі. І ця перевага обумовлена, зокрема, і тим, що чотири роки українське керівництво не здійснювало ніяких заходів протидії, окрім такого несистемного укріплення берегової оборони», – каже він.

Чи можна було передбачити такий розвиток подій, коли будувався Керченський міст? Звичайно, можна було, стверджує Юрій Михальчишин. Більше того, додає він, усі притомні експерти про це попереджали.

«На превеликий жаль, було створено потужну хвилю інформаційного білого шуму, в тому числі українськими мас-медіа, які переконували, що цей міст ніколи не буде побудований. Таким чином просто відволікалася увага від проблеми замість того, щоб її вирішувати. До речі, треба добре проаналізувати, хто які оцінки давав впродовж останніх чотирьох років і хто заколисував українську громадську думку, стверджуючи, що ніякої загрози немає», – наголошує він.

Що може зробити Україна в нинішній ситуації?

Опитані ІА ZIK експерти мають різні думки щодо цього, але погоджуються, що простого і швидкого виходу з цієї ситуації немає. Адже азовська криза – це частина більшої проблеми, якою є гібридна агресія Росія проти України.

Ситуація в акваторії Азову наразі контрольована, але необхідні важкі та тверді політичні рішення, вважає політолог Станіслав Федорчук. На його думку, українській владі треба зважитися та нарешті розірвати договори з РФ щодо спільного використання Азовського моря.

«Не варто чекати нічого доброго від російського угруповання кораблів там. Краще піти на важкий крок і зупинити судноплавство (в тому числі для російських суден), ніж далі очікувати нових викликів. ЗСУ провели ряд навчань на березі моря, однак без мінування моря, як на мене, ситуація не може розглядатися як безпечна для України», – вважає він.

На думку ж Юрія Михальчишина, зараз насправді вже дуже важко говорити про якісь симетричні заходи у відповідь. А закликати відкрито до проведення диверсійних дій – абсолютно не відповідає нормам міжнародного права.

«Зрозуміло, що, наприклад, перешкодити будівництву Керченського моста спроможність була. Чому цього не зробили – це велике питання до керівництва. Зараз залишається тільки мінімізувати деструктивні наслідки. Тобто спробувати переорієнтувати частину логістики українського Приазов’я на залізницю, щоб продукція українських металургів і аграріїв вивозилася на Одесу. Треба стабілізувати оперативну обстановку у містах півдня України, а крім того необхідно нарощувати хоч якісь військові потужності на Азовському узбережжі», – каже екс-радник глави СБУ.

Дипломат, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко сумнівається, що Росія за цих обставин може зважитися на новий виток військової агресії, адже це означатиме для неї перехід у стан справді тотальної ізоляції і дуже серйозного зростання запроваджених проти неї санкції. На його думку, зараз йдеться більше про створення вигідних позицій для чергового раунду переговорів, щоб вести їх «з позиції сили». Цьому питанню, зокрема, можуть бути присвячені заплановані на суботу переговори між Путіним і Меркель у Берліні.

В України, на переконання Огризка, є два варіанти відповідей на російські провокації – або політико-дипломатичні, або військові.

«Наразі, наскільки я розумію, другий варіант виключається. Тому ми мусимо вдаватися лише до політико-дипломатичних інструментів, серед яких мені найбільш дієвими видаються справді болючі санкції. Якщо це буде досягнуто, тоді російська сторона не зможе довго їх витримувати і поповзе назад. Тобто в ситуації з Азовським морем нам, безумовно, треба – і я думаю, що це відбувається – забезпечити надійну оборону цього регіону, щоб будь-які спроби військової провокації відразу отримали жорстку відсіч. Але паралельно слід наполягати на тому, що абсолютно протиправна діяльність Росії повинна бути ще більше покарана», – вважає він.

Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-20 21:42 :23