середа, 15 серпня, 2018, 10:45 блоги Суспільство
Лишіть мантію на вішаку
Оксана Думанська
письменниця, перекладач

Не раз доводиться чути нарікання, що ми не виконуємо «домашніх завдань» з історії, яка нібито нас навчає уникати помилок. Ні, історія – це просто сюжет життя якогось народу (чи багатьох народів), який ми нині інтерпретуємо з огляду на історичні пам’ятки та літописи, на згадки в листуванні дипломатів чи на подорожні враження мандрівників.

І все це суб’єктивно, і тлумачення істориків XIX ст. відрізняються від сучасних версій та гіпотез дослідників певної епохи. Бо тепер людина може пірнути в значно глибші джерела, щоб усвідомити-уявити-пізнати минуле і його наслідки.

У роботі з одним рукописом мені трапився епізод запровадження Берестейської унії 1596 року. Якщо аналізувати сам замисел, то він мав сенс: утворити єдину церкву, а коли церква єдина – і суспільство тісніше об’єднане, одностайніше, бо під всіма склепіннями ксьондзи-парохи-панотці кажуть об’єднавчі казання. Ідея унії сформувалася в найближчих королівських колах не без експансивного впливу Риму через отців-єзуїтів, які вбачали загрозу римо-католицькій церкві від протестантизму, і Сигізмунд III вважав, що він «протисне» унію суспільству наказовим способом.

А це не спрацювало – збунтувалися православні, їх підтримали… протестанти, які в ті часи доволі міцно вкорінилися в литовсько-польських краях. Уже було запізно домовлятися на з’їздах – ніхто нікого не чув, ніхто не був готовий на поступки: православна шляхта збиралася окремо й бряжчала зброєю, ображена, що не спитали її думки.

Вигулькнули полемісти на захист православ’я, козацтво постало за віру дідів-прадідів, десь уніатів не пустили в храм, а десь уніати привласнили землі православного монастиря. Одне слово, зчинилися сутички, часом і криваві – дійшло діло й до рокоша. Магнати повстали проти короля. І серед рокошан важливу роль відгравав Ян Гербурт, до слова…

Менше всього хотілося би повчати мертвих королів не зловживати владою – їм уже не допоможеш. Проте є потреба наголосити нинішнім «королям», що всі їхні заходи, оперті на силу, приречені на поразку. Сигізмунд не мав стільки каналів для спілкування, скільки мають нинішні правителі. Він не мав як переконувати всі прошарки суспільства, обмежився тією часткою еліти, яка була зачарована чи загіпнотизована його харизмою і не завдавала собі труду поміркувати над можливими наслідками, а може, просто казала королю те, чого йому хотілося почути…

Комунікаційний бар’єр між владою, уособленою в одному імені, і тими людьми, що цю владу тримали на своїх плечах, призвів до розбрату на конфесійній підставі. Хотіли одну церкву, а стало три.

А зараз не про церковне минуле – про світське сучасне.

На мою скромну думку, сучасні «королі», яких ми посадили на маленькі й більші трони, з вповні королівською зневагою ставляться до нас, силоміць «протискаючи» свої повеління, уникаючи прямого спілкування, хоч, у порівнянні із Сигізмундом, мають в сто разів більше можливостей. Розмова з «посполитими» через гасла на бордах – це гроші, розвіяні вітром.

Надіслані привітання чи безкоштовні газети в кожну скриньку – у відрі для сміття. Контрольована і зрежисована зустріч демонструє фальш. Тому слід використовувати комунікаційні канали і йти до народу з розмовою, полишивши мантію на вішаку. Бо обурення – «нас мають за біомасу» – споріднене з обуренням трьохсотлітньої давнини – «чому нас не спитали?».

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-21 05:26 :56