вівторок, 14 серпня, 2018, 12:25 Суспільство
Любов Голота: Степан Пушик любив Україну в собі
Степан Пушик. Фото: gk-press.if.ua
Степан Пушик. Фото: gk-press.if.ua

Смерть Степана Пушика вдарила мені в серце гостро і несподівано. Побачила його ім’я в переліку літніх смертей від Євген Баран і перехопило подих. Знаю, що Степан Григорович хворів, але щоб померти...Як би тяжко не боліло серце, а мусив би жити, бо хто доведе до ладу сотні зошитів з його записами, його безкрайньою історією рідного краю? Він бо й сам був наче Писаний Камінь. Несподіваний. Гострий. Пишний. Загадковий. Тяжкий. Він був Пушик.

Так про письменника Степана Пушика написала на своїй сторінці у Фейсбуці Любов Голота – українська письменниця (поетеса, публіцистка, прозаїк), журналістка, лауреатка Шевченківської премії 2008 року, заслужена працівниця культури України.

Подаємо її допис у повному обсязі:

«Познайомилися з ним давним-давно, в літературному автобусі. Серед нас, молодих поетів з різних країв, він почувався класиком. Він вже був майже класиком: радіо заливалося його піснями, Павло Загребельний виокремив його з літературної маси рішуче і безповоротно, а тим часом Пушик сидів поруч з серйозною Галею Турелик, дивився у вікно і дражнив Рекубрацького Толю безкінечними коломийками.

Так, часом Пушик нагадував мені коломийку – то смішну, то трагічну.

Якось в Піцунді Петро Скунць розповідав мені про свого друга Пушика і в розповіді фігурував Вічний Зошит в його руці, скручений трубкою.

Із Зошитом Пушик не розставався, він був очевидцем і літописцем. Самому собі – теж.

Він був Вічним Зошитом і Вічним Пером.

Тепер, в часи некрологів, згадають і назвуть всі його пісні, його книжки, його томи і його рукописи. А я посмію назвати його Нестором Карпатського краю. Бо все – від язицьких капищ до літописних персоналій Пушик знаходив у рідному краю.

Хоче хтось чи ні, але Пушик є знаковим, чільним карпатським Чоловіком. І залишиться ним.

Згадки про зустрічі й розмови з Пушиком, не такі вже й часті, раптом згрупувалися в пам’яті до одного епізоду, що мав місце в Івано-Франківському театрі. Тривали якісь дні літератури. Йшов концерт. Народний хор почав «Реве та стогне»...Пушик підхопився на рівні,за ним встала зала. Обласні партійці крутили головами до другої шевченкової строфи, але мусили теж розправити тремтячі коліна...

Пушик любив Україну в собі, бо Українець із Західної України – не «инчий», а справжній, для нього й Дніпро, й Шевченко починаються в Карпатах.

Ох Пушик, з його грубуватою увагою до дівчат і молодиць, його вразливими жартами і вразливою душею, його вмінням розповідати неймовірні історії і самому бути героєм таких історій...Хіба Ти можеш померти?! Кинь ту стару каністру Смерть!Стань капищем. Стань Писаним Каменем. Стань Коломийкою. Живи в Карпатах, бо Карпати – це теж Пушик. І хай карпатські трембіти голосять за Пушиком, і Дніпро хай реве та стогне...»


Нагадаємо, сьогодні вночі в Івано-Франківську помер відомий письменник, громадський діяч і політик періоду здобуття незалежності України Степан Пушик.

Народився письменник 26 січня 1944, в селі Вікторів Галицького району Івано-Франківської області. Степан Пушик – український письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.

Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Стефаника, П. Чубинського, Мирослава Ірчана, О. Копиленка, Міжнародної літературної премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу.

Заслужений діяч мистецтв України. Степан Пушик – автор одного з найбільших щоденників у світі. Цей щоденник налічує близько 300 томів, у кожному з яких є до 200 сторінок.

Був депутатом Верховної ради України та Івано-Франківської обласної ради.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-20 07:37 :43