понеділок, 13 серпня, 2018, 12:07 Суспільство
150 днів голоду: як дисидент Валентин Мороз боровся за свої права у Володимирській тюрмі
ZIK
ZIK

У 70-х роках за долею ув’язненого українця Валентна Мороза слідкували не лише в СРСР, а й у всьому світі. Вимагаючи переведення із Володимирської тюрми до Мордовських таборів, дисидент оголосив безстрокову акцію голодування. Щоб привернути увагу до цієї події, його дружина наважилась на відчайдушний крок – дала інтерв’ю іноземним журналістам.

Про це йдеться у фільмі «Валентин Мороз» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

«Репортаж із заповідника імені Берії»

Вперше дисидента Валентина Мороза ув’язнили у вересні 1965-го.За «антирадянську агітацію і пропаганду» чоловіка присудили до 4 років Мордовських таборів. Саме там, у карцері, він і написав свій гострий твір «Репортаж із заповідника імені Берії», як у згодом передав на волю.

«Вона була серед таких речей як «Лихо з розуму» В’ячеслава Чорновола, або «Інтернаціоналізм чи русифікація» Івана Дзюби. Західні дослідники вважали, що на той час це була найгостріша річ проти КГБ», – зазначає колишня дружина Валентина Мороза Раїса Мороз.

Тож уже невдовзі після виходу з тюрми Мороза заарештовують удруге.

«Він вів достатньо активний спосіб життя, багато писав. Під час другого арешту вилучили багато записів, де були свідчення його виступів проти системи. Він не приховував своїх поглядів ще й поширював самвидав, який перебував під забороною. За це жорстоко карали», – зазначає кандидат історичних наук Руслан Сіромський.

Відтак, Валентинові Морозу оголосили цілих 14 років позбавлення волі. Вирок відправили відбувати у горезвісну Володимирську в’язницю. Порівняно із Мордовськими таборами тамтешні умови видались дисиденту нестерпними.

«Був такий совдепівський гумор: «поїхав він без чемодана рубати ліс в районі Магадану». Ніби, то найстрашніше, що може бути. Але у лісі грибочки можна знайти, зварити, там свіже повітря. А рік у Володимирській тюрмі – те саме, що в таборі 10 років», – каже Валентин Мороз.

До того ж там політв’язня утримували в одній камері із кримінальними злочинцями, із якими у того лише загострювались конфлікти. В «одиночку» Мороза перевели лише після того, як один із в’язнів накинувся на нього з кулаками та навіть прорізав.

Безстрокове голодування

Однак політв’язень вперто домагається, аби його перевели до табору. Відтак, 1 липня 1974-го Валентин Мороз приймає відчайдушне рішення і відмовляється від їжі. З цього дня політв’язень п’є тільки воду – він оголошує безтермінове голодування.

«Не було чим ризикувати. Кожного дня могли вбити, навіть без КДБ, навіть звичайні кримінальні, які завжди «з привітом». Там кожна людина могла загинути просто через якісь конфлікти. Тож найвигідніше, що я міг для себе зробити – оголосити голодування», – каже Мороз.

Міжнародний розголос

Колишня дружина ж політв’язня Раїса Мороз розповідає: голодування чоловіка стало справжнім випробуванням. Тоді радянські правозахисники дали їй цінну пораду: врятувати чоловіка допоможе лише міжнародний розголос. Відтак, у відчаї вона наважується на розмову з іноземними журналістами.

«Інтерв’ю відбулось нормально, я прочитала свою заяву, вони це зафіксували. Тож я думала, що все гаразд, але після того, як ми вже все закінчили і розходилися подивилася через вікно квартири вниз з восьмого поверху. Біля будинку було дуже багато чорних машин. Це були «кадебешники», – пригадує Раїса Мороз.

Адже до того часу жодна із дружин дисидентів на таке не наважувалася. Та з того дня Раїса Мороз зауважує, що за нею постійно стежать, а на допити у КДБ жінка ходить ледь не щодня. Та найгірше було, коли спецслужби добралися і до її неповнолітнього сина.

«Мене викликав до себе якийсь високий чин, почав розпитувати, наче ні про що. Я вже почала дивуватись, чого він мене кликав, аж нарешті той спитав «А скільки років вашому синові?». Ось тоді в мене аж тоді серце впало вниз. Вони його взяли на огляд міліції, нібито, син алкоголік, почали розповсюджувати про нього різні чутки», – розповідає жінка.

Тим часом ж розмова з іноземними журналістами приносить свої результати. Спочатку в Канаді та Америці, а згодом Австралії і, навіть, в Аргентині організовують цілі комітети за звільнення Валентина Мороза. Чи не увесь світ слідкує за кожним днем голодування українського політв’язня.

«Найпрестижніша газета «The New York Times» надрукувала моє звернення до світової громадськості, щоб допомогли звільнити Мороза, допомогти йому, бо він голодує до смерті», – наголошує Раїса Мороз.

Навіть відомий російський правозахисник Андрій Сахаров в червні 1974-го закликав Леоніда Брежнєва та президента США Річарда Ніксона визволити Мороза.

Та навіть, коли термін голодування Мороза дійшов до 145 днів, попри могутню хвилю протестів і заяв на його підтримку, як в СРСР, так і за кордоном, вимоги політв’язня ігнорують. До того ж у 1976-му Валентин Мороз опиняється у сумнозвісному інституті імені Сербського, куди запроторювали інакодумців. Однак завдяки міжнародному розголосу, українського політв’язня психічно хворим таки не визнають. 

Обмін і депортація до США

Лише після закінчення тюремного терміну Валентина Мороза переводять до табору особливо суворого режиму в Мордовію. Попереду у політв’язня ще цілих 5 років заслання. Однак наприкінці квітня 1979-го його життя перевертається з ніг на голову. Близько шостої ранку тюремники стягнули його з нар.

«Мені сказали, що за антирадянську діяльність в мене забирають радянське громадянство і виганяють з СРСР», – пригадує політв’язень.

Валентина Мороза та ще чотирьох відвезли до аеропорту. Тоді США обміняло їх на двох радянських шпигунів. Відтак, 5-місячне голодування чоловіка та тиск світової громадськості таки не були марними. У ніч на 28 квітня у Нью-Йоркському аеропорту імені Джона Кеннеді український політв’язень нарешті відчув себе вільним. На визволені Мороза наполіг сам радник з нацбезпеки президента США Збігнєв Бжезінський, який був родом з України.

«Для еміграції це був перший звільнений український політв’язень і з таким уже гучним прізвищем, що українська еміграція просто збожеволіла від ейфорії. Це були величезні мітинги, тисячі людей були на зустрічах і промовах», – розповідає Валентина Мороз.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-16 10:06 :20