четвер, 9 серпня, 2018, 15:27 Політика
Кучмі – 80. Згадуємо народження олігархії, багатовекторність і «Україна – не Росія»
Леонід Кучма
Леонід Кучма

Сьогодні другому президентові України Леоніду Кучмі виповнюється 80 років. Як українцям ставитися до цієї дати і до постаті колишнього очільника держави, який наразі єдиний протримався на посаді два терміни? Вітати, ігнорувати, нагадати про всі його помилки? Або, можливо, це нагода для переосмислення його президентства з перспективи років, які минули, і з огляду на події, які сталися опісля, і зробити висновки для сьогоднішньої України.

Політолог та історик Кость Бондаренко, автор книги «Леонід Кучма: портрет на фоні епохи»:

– Вітати чи не вітати екс-президента – це особиста справа кожного. На сьогодні він є приватною особою. Я думаю, що, в принципі, не потрібно створювати культ Кучми, культ Кравчука чи культ когось іншого. До речі, ювілей Леоніда Кравчука пройшов доволі спокійно і майже непомітно. Його теж мало хто вітав.

Що стосується Кучми як політика, я вважаю, що це насправді був найяскравіший і найуспішніший Президент, який фактично створив Україну таку, як вона є. Жодної постаті, гідної стати поруч з ним, серед наших президентів не виявилось. Кучма пішов – прийшли розбрат, руїна і різного роду майдани, тобто негативні процеси.

А період Кучми – це був золотий вік за часи української незалежності. Відбувався ріст економіки, підвищення добробуту населення. Саме в часи Кучми люди почали займатися бізнесом, почала розвиватися приватна ініціатива громадян. Саме в цей час люди почали дуже активно вкладати у житло.

Окрім усього іншого, це був період становлення інститутів держави, створення Конституції був, а також це був період первісного накопичення капіталу. Олігархат якраз є продуктом цього, це був логічний процес на той час.

Це був час багатовекторності у зовнішній політиці, яка забезпечила крані стійкий розвиток, аж доки ця багатовекторність не була порушена Ющенком і Майданом.

Україна мала одне непорозуміння з Росією щодо острова Тузла, але його вдалося вирішити полюбовно. Я не вірю, що агресія Росії готувалася дуже довго. Вважаю, що Путні діяв спонтанно у 2014 році.

Насправді за Кучми ми мали добросусідські відносини з РФ, була повна взаємодія, була відновлена частина виробничих циклів, існували дуже взаємовигідні контракти. Але в той же час саме Кучма написав відому книгу «Україна – не Росія». Тобто треба було розуміти, що повернення до попереднього імперського формату не може бути.

Політолог Тарас Березовець:

– Згідно з соціологічними опитуванням, діяльність Леоніда Кучми як президента оцінюється одним з найвищих показників, серед усіх українських президентів він має найвищий рівень схвалення.

Великою мірою ті історичні уроки, які Україна вивчила у 2014 році, мають пряму паралель з тим, що Кучма робив стосовно Тузли. У 2003 році був складний період, коли Російська Федерація спробувала захопити український острів. Це була перша спроба анексії Криму. І дії президента Кучми на той момент були абсолютно адекватними. Тоді вдалося уникнути збройного конфлікту. Це були перші роки, коли російський президент Володимир Путін прийшов до влади, намагався знайти межі, можливо, перевіряв на міцність і Україну, і інші країни-сусіди.

Діяльність Кучми історики зможуть оцінювати з перспективи кількох десятиліть. Значна частина кроків, які на той момент були ухвалені – як от рішення про стратегічний курс на зближення з НАТО – показують, що він зміг передбачити велику кількість загроз, які були перед Україною, і шукав відповіді у складний час.

Кучма, звичайно, не зміг уникнути багатьох помилок. На його совісті поява такого явища як олігархи. Українська олігархія зародилася саме за нього. Але в тих історичних умовах, в яких він діяв, очевидно, що знайти інший шлях для країни було дуже складно.

Стосовно багатовекторності, то ми розуміємо, що це помилковий шлях для країни. І єдиний шлях, який сьогодні перед Україною є, – європейська і євроатлантична інтеграція. Кучма зробив кілька кроків у цьому напрямку, проте його політика була непослідовною. Він продовжував орієнтуватися на політику Російської Федерації, не розривав відносини з СНД. Можливості переорієнтувати зовнішню політику у Леоніда Кучми були, але він цими можливостями не скористався – не в останню чергу тому, що тоді не було до цього готове українське суспільство. Ми вже зараз не пам’ятаємо, але тоді рівень підтримки, наприклад, членства в НАТО і ЄС був дуже і дуже низьким – близько 20% і 30% відповідно.

Народний депутат I-IV і VI скликань Тарас Стецьків:

– Свій слід в історій Леонід Кучма залишив, але слід цей неоднозначний. З одного боку, він справді збудував державні інститути. Включаючи і формування економічної системи олігархату. Його президентство запам’яталося трагічними подіями, які пов’язані з убивством Гондгадзе, і потужним скандалом. Тепер ми вже знаємо, що це була спецоперація Кремля для того, щоб не допустити розвороту України на Захід.

І в кінцевому підсумку в 2004 році Кучма самоусунувся від контролю над державою, надіючись, що Ющенко і Янукович взаємознищать одне одного в конкурентній боротьбі і він залишиться на третій термін.

Цей президент був на посаді два терміни, а це багато про що говорить. І зараз переосмислення цього періоду й аналіз всього позитивного і негативного, що він зробив – це корисно є для процесу державотворення в Україні.

Чи можна говорити про те, що створення олігархату було на той момент природній процесом? Будь-які природні процеси здійснюють люди. Якби Кучма хотів, то він би розбудовував економіку середнього класу. Але він не знав, як це робити. Йому було зручно мати справу з крупними олігархами, яким він фактично за безцінь роздав власність. Він вважав, що в такий спосіб можна управляти державою.

У цьому була його обмеженість, але це було його політичне рішення. Він не шукав інших варіантів. А країни Європи пішли іншим шляхом – у Польщі, Чехії олігархів не було. В Угорщині чи Словаччині – не в такій мірі. Кожен президент у кожній країні достатньо свідомо обирав, яку економічну модель йому будувати. Кучма сам чи під впливом своїх радників вибрав олігархічну модель.

Багатовекторність Кучми у зовнішній політиці на той час була неминучою, а необхідного стратегічного бачення Кучмі просто не вистачило. Тому що в 90-х роках в Україні була унікальна можливість спробувати швидше постукати до Європи, а не займатися багатовекторністю. Для цього була потрібне політичне лідерство і політична воля, чого у Кучми, на жаль, не виявилося.

Він цілком об’єктивно оперся на те, що Україна повинна балансувати між Сходом і Заходом. Тоді це було зручно. Але якщо би він був справжнім політичним лідером, міг би піти наперекір обставинам і швидше завести Україну в ЄС і в НАТО. Він цього не зробив, бо було комфортніше і зручніше залишися в сірій зоні і прикриватися багатовекторністю.

У той час Росія була слабка. Це була Росія Єльцина. А після Кучми вона зміцнилася. Після 2007 року це вже була Росія Путіна. Просто Кучмі пощастило, що в нас його президентства РФ була зайнята Чечнею і своїми внутрішніми проблемами. Тому за Кучми небезпеки російської агресії не було. А коли Росія зміцніла, вона почала агресію. Це не від Кучми залежало, а від зовнішніх обставин.

Політолог Петро Жук:

– У кожен час керівником країни стає людина, яка відповідає тому часу. Кучма своєму періоду відповідав. Тоді існували великі побоювання, тому що Кучма був поставлений або, принаймні, нав’язаний Росією, бо якби не було специфічного підбору кандидатів на виборах, то він би не став президентом.

Але в основному Кучма діяв в інтересах України. Згадаймо, що він, можна сказати, переміг у першій війні з Росією, коли була спроба російської агресії в Керченській протоці (Конфлікт навколо Тузли 2003р., – ред.). І тоді під керівництвом Кучми Україна відбила цю атаку.

Також за Кучми ми мали економічне піднесення. Тут, звичайно, заслуга не тільки його, а й прем’єр-міністрів. Тоді з економічно найтяжчих бандитських 90-х країна прийшла до більш-менш благополучних 2000-х.

Але, з другого боку, наслідком діяльності Кучми є олігархічна система, яка фактично була створена за активного сприяння тодішнього президента. Йому це було зручно. Свого часу ця система мала позитиви, але зараз вона є одним із найбільших чинників, які гальмують подальший розвиток України.

Тому можна не можна сказати, що в той час Кучма був цілком добрим, але був нормальним, задовільним керівником України.

Щодо історії з Гонгадзе і акцій «Україна без Кучми», то вважаю, що ці акції були цілком зовнішні. Це було спроба помсти з боку тих зовнішніх сил, які сприяли обранню Кучми. Він їх не надто слухався або зовсім не слухався. Робив політику, яка йому була вигідна і яка в багатьох випадках збігалася з інтересами України.

Багатовекторність – це реально була якщо не єдина можлива зовнішня політика, то, принаймні, один із небагатьох можливих варіантів. Урешті-решт ця багатовекторність обернулася опорою на власні сили – тобто всерйоз не сподіватися ні на кого допомоги. Що ми й побачили, коли почалася російська агресія проти України в 2014 році. Тоді нам допомоги не надійшло, зокрема, такої, яка би мала були за Будапештським меморандумом. І тепер, виходячи з нинішньої ситуації, можна сказати, що у зовнішній політиці Кучми було більше правильного, ніж неправильного.

Довідка.

Леонід Кучма народився 9 серпня 1938 року в с. Чайкине Чернігівської області. У 1992-1993 роках – прем’єр-міністр України. Президент Української держави в 1994-2005 роках.

Підготувала Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-10-16 06:38 :31