п'ятниця, 3 серпня, 2018, 11:05 блоги Суспільство
Чому немовляті так важливо мати хороших дідусів і бабусь
Надія Сапіга
журналіст IA ZIK

Минуло уже майже п’ять місяців, відколи моє життя кардинально змінилося. Тепер я мама. Нарешті ми з чоловіком відійшли від перших місяців шоку, почали радіти і перестали переживати через кожен писк малюка. Але це б не було так швидко, якби у нашої донечки не було хороших дідусів і бабусь.

Останній місяць вагітності я провела у «казематі». Так називаю відділення патології в одному із львівських пологових, адже потрапила туди під час карантину. Вагітні, які лежали на підтримці чи чекали моменту зустрічі зі своєю крихіткою, не мали можливості вийти на вулицю, їх не могли провідати ні рідні, ні друзі. Нас закрили, як у тюрмі. Правда, в’язням дозволені прогулянки, а нам не можна було виходити. Лікарі казали, що таким чином захищають нас від небезпеки кору. Розумію, що так треба було, але для мене це було справжнім пеклом, адже звикла бути постійно у вирі подій, кудись поспішати, а тут – спокій: сніданок, обід, вечеря і обхід лікарів – це єдині події під час дня.

Саме у той момент здавалось, що я падаю у глибоку яму, з якої не вибратись.

Після народження крихітки не стало легше, адже не було часу відійти від лікарні, побути наодинці, щоб усе, що сталося протягом останнього місяця, «розкласти на поличках». Як каже моя подруга, напевне, жодна жінка не готова до першої дитини. Я точно не була готова. Поки чоловік перебував у відпустці, трохи було легше. Ми постійно були втрьох. Потім він пішов на роботу, а ми з донею залишились самі. Вийти на вулицю самому не виходило. Доводилось сидіти цілий день у квартирі удвох. Дні тягнулися нестерпно довго, а ночі були у постійній тривозі.

На щастя, моя мама прийшла на допомогу. Вона не слухала наших «не треба приїжджати, ми самі дамо собі раду». Одного дня вона просто приїхала. Мама огорнула не лише онучку безмежною опікою й любов’ю, а й нас. Розповіла, як потрібно доглядати за малям, що у першу чергу доні необхідна любов, примусила нас на перший час забути про різні загартовування, і нарешті дала можливість трохи відпочити.

Через два місяці ми з малюком поїхали до моїх батьків. Я відчула себе знову маленькою завдяки турботі та ласці, яку випромінювали мама з татом. Нарешті у них я змогла розслабитись, навіть трохи щось допомагала, поки мій тато доглядав за внучкою. Саме вдома мені морально стало легше. З мого серця впав тягар, і я усвідомила, що стала мамою. Нарешті я вилізла з тої ями, у яку впала, коли потрапила у лікарню.

Знаю, усвідомлення материнства приходить до кожного по-різному і у різний період. Дехто з жінок відразу розуміють, що тепер матері. Але я не належу до таких. Я з тих, кому у такі моменти потрібні батьки, щоб знову відчути себе маленькою і захищеною. Не сумніваюсь, що чоловік б мені допоміг усе пережити, але хтозна, наскільки б затягнувся цей процес. А так відчуття легкості і безмежного щастя від того, що у нас є малюк, прийшло в один момент, ніби хтось натиснув на кнопку у моїй голові.

Я надзвичайно вдячна своїм батькам за все-все, що вони дали, за їхнє терпіння і величезну любов до нас. Тому любіть своїх батьків і знайте, що завдяки їм з’являється та неземна сила, яка допоможе вилізти з найглибшої ями, у яку вас кинули обставини.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-23 19:45 :51