п'ятниця, 27 липня, 2018, 15:03 блоги Суспільство
Ювілейні рефлексії
Галина Пагутяк
українська письменниця, лауреат Шевченківської премії з літератури

Ювілей – це як репетиція похорону, тільки об’єкт ювілейних претензій ще може огризатись. Ну-ну, скаже хтось з молодих письменників, не довго вже цій старій шкапі залишилось ряст топтати, в архів її, і запечатайте, щоб не втекла в свої поля та ліси. А інші подумають, як це приємно тицяти носом повну сил і здоров’я жінку у її паспорт і бажати їй многая літа, бо що ще можна побажати особі такого віку? Притуплена емпатія чи неделікатність – як все це витримати?

Тому я перед тим прибрала дату народження з ФБ, встала зранку, залишила спільноту на Усика, погодувала котів, своїх та безпритульних, і подалася в сентиментальну мандрівку Галичиною. А потім сіла собі з канапкою на горі над цвинтарем і віддалась медитації…

Гм, довгі роки життя… Я народилась 9 ава, в найгірший день у році, який припав тоді на 26 липня – День зруйнування храму. За Старим Заповітом. І навіть архангел Гавриїл не міг пом’якшити падіння моєї душі з небес. За Новим Заповітом. Бо я ще й народилась у день Сатурна, що приносить усілякі нещастя. Та ще й руда, а руді приносять нещастя. Повний набір. Доля припечатала мене хрестом і нічого тут не вдієш. То я його несу під ваші аплодисменти, мої хороші.

Двічі в житті я почувала себе вельми незручно через те, що добрі люди хотіли мені зробити приємне. Вперше, коли, не попередивши, посадили мене на сцені, обклали кошиками квітів, і дві дами-ведучі в чорному назвали мене Наталею. Мені залишалось хіба що прийняти горизонтальну позу, але я тільки душилась від сміху. Вдруге, коли в школі зафігачили пісню «Вона» і почали розповідати мою біографію мені ж. З помилками. Герман Гессе колись написав іронічний текст, який закінчувався словами: «А зараз я сиджу у в’язниці за розбещення неповнолітньої і малюю на стіні корабель, щоб втекти». А що ж мені написати? Що я випила два літри віскі, які подарував мені один знайомий? Стільки я сама не вип’ю, а похмілля викликає у мене депресію.

Ввечері я повернулась голодна і втомлена, і побачила, що мій видавець Василь Габор зробив щілину і через неї почали зносити квіти на мою могилку. На дзвінки з незнайомими номерами я не відповідала, бо: а) то міг бути хтось з високих чиновників, б) мій колишній однокурсник-кадебіст, у якого ювілеї і похорони викликають загострення.

ФБ не розуміє іронії, тому багато хто, хто мене не знає, образиться. Але ж мої книжки не вельми купують і число читачів залишається незмінним як число Пі. Тому я не розділятиму щирість і нещирість, протру запітніле від холоду буття вікно свідомості і визирну в нього. І помахаю рукою.

Краще б мене забрали інопланетяни, бо бісові портали фантазії зачинені на ремонт.


Реклама

Смерть близької людини - це дуже тяжка втрата. Ритуальне бюро ВІК м. Київ допоможе вам з організацією похорон, та зробить все так, як ви скажете. Зі збереженням усіх традицій. Нам ви можете довіряти.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-20 15:17 :27