Іван Притула майже півжиття віддав професійному боксу, однак три роки тому, у свої 27, він наважився на зміну, яка багато кого здивувала. Почав малювати картини і тепер каже – це його життя. Він показав кореспондентам ІА ZIK свою майстерню і розповів, як в одній особі можуть поєднуватися такі різні, на перший погляд, речі. Це унікальна можливість побачити магію мистецтва, яка працює, коли навіть спартанські умови і повна відсутність побутових зручностей – не перешкода творити красу.
Іван виграв конкурс від Спілки художників, і Львівська міська рада надала йому майстерню. Це напівпідвальне і занедбане нежитлове приміщення. Колись давно тут теж була художня майстерня, але довгий час вона стояла покинута – кажуть, той художник виїхав у США.
– Коли я сюди зайшов, тут були гори мотлоху. Я два місяці все виносив, чистив, фарбував стіни. Роботи ще дуже багато, тут сирість, немає електрики наразі. Треба буде ще поставити нормальні вікна. І хочу обписати всі стіни віршами Ліни Костенко. Я їх обожнюю. Часто коли виставляю у Facebook свої картини, підписую пости уривками її поезій. Це дуже надихає.
Перед кожною виставкою – хвилювання, як перед важливим боєм
– Колись у дитинстві трохи малював, але якось не сприймав це серйозно. Близько 12 років прозаймався боксом, хотів стати професійним боксером. Я ним став, але почали турбувати травми. В мене була поламана рука, три місяці проходив у гіпсі, але хотів повертатися у спорт. Підписав контракт, поїхав битись у Росію з діючим чемпіоном світу. Дуже важкий був бій, і я програв. Отримав відкритий перелом щелепи, прихав до Львова розбитий, розчарований. Переніс тут операції, був тривалий процес відновлення. Саме після того я дуже довго думав, що робити далі.
За роки в боксі Іван Притула здобув чимало нагород і відзнак.
– Мистецтво, напевно, десь жило в мене вглибині, але я його сам, можливо, боявся, приховував, соромився. Але все рівно час іде і все виходить на поверхню. Я стільки про це думав, що однієї ночі мені наснився сон: картинна галерея, багато червоних картин, журналісти, багато людей. Я тоді проснувся у холодному поту і зрозумів, що це мої картини. На другий день пішов купив полотно, фарби і намалював коней. Це була моя перша робота на полотні – сам був шокований. Мені сподобалось, хоч було непросто, бо не міг визначитись, чого я хочу і чи повертатись мені в бокс. Довгий час не мав приміщення, де міг би малювати. Потім визначився зі спортом, рік тому провів прощальний поєдинок – Андрій Котельник тоді організовував турнір. Після цього почав більше малювати, зробив восени першу виставку, потім другу.
Іван пішов з професійного боксу, але спортом продовжує займатися, щоб підтримувати форму. Також він працює в охороні однієї з фірм, називає це «підробітком на полотно» і мріє про те, що колись зможе повністю присвятити себе живопису.
Молодий художник згадує, якою хвилюючою для нього була підготовка першої виставки, адже тоді багато хто зі знайомих і друзів просто не повірили, що він малює.
– Звичайно, що прийшли боксери, тренери – як без них. Спочатку не повірили, хтось навіть не прийшов. А хто прийшов, то був дуже здивований. Дехто казав: «Іван, тобі що – відбили в боксі голову?». Кажу: «Ну, якщо відбили, то в хорошу сторону». Звичайно, я хвилювався перед першою виставкою, як і перед кожною наступною. Суперників не боятися на рингу – це одне, а зробити виставку – це зовсім інше, але тут теж треба набратися сміливості.
Іван почав малювати своїм улюбленим червоним кольором, який йому дуже подобається з дитинства. І зараз ця гаряча й експресивна барва домінує у багатьох його роботах, показуючи особливий стиль художника і водночас, мабуть, його боксерський темперамент.
Картина «Джулія» дуже цінна для нього особисто. Її не раз хотіли купити, але наразі Іван не хоче з нею розлучатися. Тому навіть зробив її копію.
– Це щось пов’язане з минулим. А зараз я розумію, що то просто муза, яку я відтворюю на полотні. Її в житті не може бути. Десь колись, можливо, була.
– Картина «Мелодія музи». Пам’ятаю, сидів на роботі, робив собі на папері ескізи олівцем. Потім вирішив додати трохи експресії.
Трохи іспанських мотивів.
Зимовий Львів в Івана теж у червоних тонах.
Одна з картин, присвячена темі АТО.
– Це був важкий період для мене, весна 2016 року. Я захотів відтворити на полотні історію, як маленька дівчинка прощається з татом, який іде на війну… Планував ще багато картин на цю тему, але таке насправді малювати не просто.
Іван показує нам роботи, які намалював на міжнародному пленері у Болгарії.
– О четвертій ранку ходив з мольбертом на берег моря і чекав, коли зійде сонце. Там був неймовірний краєвид, нереально передати словами.
Зараз працює над новою картиною, для якої йому позує модель. І тут, схоже, теж не обійдеться без улюбленого кольору художника.
Розмовляла Тетяна Штифурко,
ІА ZIK