понеділок, 16 липня, 2018, 9:51 блоги Суспільство
«Реакції та алюзії»: повертатись до себе
Ярина Коваль
журналіст, культуролог
Фото автора
Фото автора

«Як син – я поважаю працю тата і пишаюся нею», – сказав на відкритті виставки живопису та графіки «Реакції та алюзії» Володимира Стасенка у Львівському палаці мистецтв його уже дорослий син Захар.

Праця тата – це завідування кафедрою графічного дизайну та мистецтва книги Української академії друкарства, це робота науковця, педагога і головне – художника (що її увінчує низка нагород та відзнак, серед яких звання заслуженого діяча мистецтв України). Це тих близько 50 графічних творів, а також створених олією та аквареллю, які увійшли до експозиції «Реакцій та алюзій», а ще більше тих, що опинилися поза нею. Адже йдеться про вибрані твори за 20 років творчих експериментів. Це робота навіть не стільки олівця, пензля чи ручки, а насамперед думки, опертої на глибокі знання та притаманну цій особистості креативність.

Це вже з нагоди відкриття цю роботу намагатимуться окреслювати на урочистості з різних сторін і різні відомі та менш відомі люди – починаючи від Романа Яціва (проректора з наукової роботи ЛНАМ), який і дав цій експозиції назву, та завершуючи архітектором Миколою Обідняком. Але мабуть, це не так і важливо. Бо всі окреслення врешті-решт зводитимуться у підсумку до того, на чому наголошує і сам Володимир Стасенко: «у своїх роботах я досліджую людські характери, почуття, переживання: Любов, Самотність, Зрада, Радість і Сум, Надія…»

«З клітки», полотно, олія, 2008
«З клітки», полотно, олія, 2008

Властиво, до чого це я? А саме до того, що подія змусила ще раз закцентуватися в думках на тому, над чим плюс-мінус властиво думати всім. А навіть якщо хто і не думає, то без цих всіх речей все одно не існує. «Перемагати себе й повертатися до потрібного в собі», – колись зауважив Конфуцій.

Що те – потрібне – в кожному із нас? Напевно, попри те, що у кожного – інше, базова константа – це все ж любов. А любов – це не тільки ти і я чи він і вона. А це все, що оточує. Чомусь згадався Майдан. І допис котрогось із френдів, як тільки згорів Будинок профспілок, ситуацію з якого я взяла у все своє подальше життя. Мережевий приятель чи приятелька (уже не згадаю) писали: мовляв, був щойно на Майдані й до мене на згарищі звернувся весь закіптюжений чоловік із вазонком в руках: «Чи ви з Києва? Візьміть рослинку, бо шкода, адже пропаде».

«Перевізник», полотно, олія
«Перевізник», полотно, олія

То таки правда, що гора каменів перестає бути горою каменів, якщо до неї наближається людина, котра містить в собі образ собору. Можна сказати й по-іншому: все змінюється, коли до цього всього наближається людина, в якої в серці справжня Любов. А що у серці у вас? Як часто ви туди зазираєте? Подорожуючи Святою Землею, почула оповідку про Творця, якому люди ну дуже вже набридали своїми проханнями. Шукаючи перепочинку від надокучливого люду, Творець сховався у людському серці. І не прогадав, бо у власну душу людина зазирає найрідше. А що таке Бог? Насамперед – це Любов.

І знову Володимир Стасенко. Про все, що оточує, тобто про те, що дає «відчуття повноти ЖИТТЯ», про потребу прийняти плинність буття та його скороминучість. А ще про вміння відпускати. «Адже любов, – як вважає цей митець, – справжньою стає лиш тоді, коли навчишся нею не володіти»…

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-13 19:27 :34