понеділок, 16 липня, 2018, 12:28 Суспільство
Липинський змінив ім‘я, щоб відмежуватися від польського коріння, – «Історична правда»
ZIK
ZIK

Політик першої половини ХХ століття В‘ячеслав Липинський міг би стати заможним шляхтичем, однак вирішив розвивати Україну. Саме він наголошував керівництву Центральної Ради на необхідності створення армії та впроваджені земельної реформи, але йому не довіряли через польське походження.

Про це йдеться у фільмі «В‘ячеслав Липинський» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

«Польська шляхта мусить боротись за відродження України»

У 1909 році студент Ягеллонського університету Вацлав Липинський видає невелику брошуру «Шляхта на Україні». Ця книжка спричинила численні дискусії не лише серед польських викладачів, але й студентів. Адже у ній Липинський наступив на болючі мозолі затятим шовіністам. Він пише про шляхту, яка не лише повинна підтримувати українців, а й боротися за відродження української нації.

«Липинський вважав, що польська шляхта протягом багатьох століть користала з плодів праці українського селянства, будувала свої маєтки і замки за рахунок України. Тому й зобов’язана повернути оцей багатостолітній борг», – наголошує історик, директор Львівської обласної наукової бібліотеки Іван Сварник.

Найцікавіше, що це написав чистокровний поляк. До того ж, Липинський, наче із глузду з‘їхав. Він не лише публічно відстоює інтереси «холопів», а ще й вважає себе українцем та навіть просить називати його не Вацлавом, а В‘ячеславом, спілкується винятково українською. Звісно, після цього репутація студента була безнадійно зіпсована.

«Поляки називали його перекинщиком, зрадником. Зрештою, так вони казали і про митрополита Шептицького, який став греко-католиком і українцем з переконання. Це був політичний вибір», – підкреслює Сварник.

Як Вацлав остаточно став В‘ячеславом

Відтак, брошуру Липинського вилучають з книгарень і бібліотек. Проти нього пишуть гнівні статті у пресі та навіть оголошують шпигуном. Мовляв, він працює на інтереси інших країн. Та на критику студент уваги не звертає і продовжує відстоювати українське питання. Ба більше! Нащадок польських шляхтичів вступає до «Просвіти» та стає активним членом української громади у Кракові. Зрештою, науковець повністю віддалився від свого польського коріння, і в якийсь момент шляхтич Вацлав Липинський взагалі перестає існувати. Що коїться з молодиком – не розуміє ніхто.

Тим часом українець В‘ячеслав проводить просвітницьку роботу серед селянства. За власні кошти він скуповує «Кобзар» Тараса Шевченка та роздає людям. Крім того, організовує ще й літературні вечори, де проводить просвітницьку роботу.

«Він сам казав: мене вважали вар’ятом через те, що я вважав, що Україна має бути незалежною державою», – зазначає завідуючий Затурцівського меморіального музею В. Липинського Віталій Кушнір.

У Кракові Липинський з кожним днем почувався все менш комфортно. Поляк за походженням, але українець за духом для тамтешнього середовища був геть чужим. Тож невдовзі В’ячеслав вирішує перебратися в Україну, щоб займатись аграрним бізнесом – вирощувати збіжжя на ринок. Дивакуватий пан, який розвиває сільське господарство, одразу викликав повагу в селянства. 

«Коли землевласник Адам Рокицький платив копійку за обробіток однієї сотки буряка, В’ячеслав давав дві, ще й дівчат пригощав солодощами», – зауважує Віталій Кушнір.

Промахи Центральної Ради

На перешкоді його фермерським планам стає Перша світова війна. Не зважаючи на хворі легені, Липинського відправляють на фронт у складі російського царського війська. Однак, там хвороба лише посилюється, відтак він переходить у резерв. Революцію 1917 року зустрічає у Полтаві. Прихід Центральної Ради він сприймає, як неабиякі нові можливості для України, тож береться за українізацію однієї із військових частин та планує відправити її до Києва.

«Та в Центральній раді відхилили його пропозицію. В’ячеслав Липинський розцінив це як недовіру до себе – поляка та римо-католика», – підкреслює Віталій Кушнір.

«Україна зі всіх сторін була оточена ворогами – більшовиками, поляками чи румунами. У такій ситуації стверджувати, що державі не потрібна армія – це був, фактично, злочин», – додає доктор політичних наук Валентин Малиновський.

Загалом ідеологія Центральної Ради ніяк не перетинається з поглядами, які усе своє життя відстоював Липинський. Якщо він говорить, що основою країни мають бути поміщики і хлібороби, то соціалісти роблять ставку на інше.

«Центральна Рада не дала селянам землю, не дала можливість розпоряджатися землею, купувати її. І це стало фатальною помилкою – почалися селянські бунти», – наголошує Сварник.

Нові можливості для Липинського

Тож, коли на Україну розпочала наступ Червона Армія, Липинському довелось тікати з Полтави, залишивши свій маєток. Відтак, його безцінну бібліотеку було знищено.

«Знаємо, що в вогні загинув чотиритомний рукопис «Історії України», який В’ячеслав Липинський готував до видання. Загинуло і багато літератури, яку науковці називають чи не найбільшим архівом української політичної думки», – зазначає Віталій Кушнір.

Та коли влітку 1918-го столицю звільняють німецькі війська і до влади приходить гетьман Павло Скоропадський, уже достатньо відомий політик В’ячеслав Липинський стає послом України в Австрії.

«Він сприяв поверненню в Україну військовополонених, підтримував і роботу, спрямовану на співпрацю держави із європейським бізнесом. Тобто його діяльність була дуже і дуже корисною», – переконаний доктор історичних наук Ігор Гирич.

Життя в еміграції

Тож, Липинсьский залишається послом і за Директорії. Однак, коли влада дає вказівку розстріляти будівничого українського війська, полковника Петра Болбочана, який громив більшовиків, політик відмовляється співпрацювати з таким урядом.

Відтоді, на еміграції, В’ячеслав Липинський бореться не лише зі злиднями, а й з туберкульозом легенів, який постійно прогресує. Він живе в невеличкому передгірському містечку Рейхенау у Нижній Австрії. Там і пише свою найвідомішу працю «Листи до братів-хліборобів». Здебільшого, виживає за гроші, які присилають з України брати. Зрештою, завдяки допомозі родини і митрополита Андрея Шептицького, купує невеличкий будинок у гірській глибинці.

«В одному з листів пише, що брати-поляки купили йому, українцеві, будиночок, у якому мусить доживати віку», – наголошує Віталій Кушнір.

Та хвороба невпинно загострюється – у червні 1931-го В’ячеслав Липинський помирає. Після смерті, як він і заповідав, йому пробивають серце, а тіло доправляють у рідне село Затурці на Волинь. Однак, де саме поховані останки поляка, який став ідейним українцем, нині достеменно невідомо.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-08-21 06:43 :57