понеділок, 9 липня, 2018, 11:00 Суспільство
Трагічна історія життя нардного митрополита УАПЦ Василя Липківського
ZIK
ZIK

Ще в радянські часи РПЦ так боялася церковної автономії Києва, що усіма силами намагалась знищити першого митрополита УАПЦ Василя Липківського. Тодішній владі недостатньо було просто усунути його від керівництва церквою, прирікаючи на голодне і самотнє існування, а й повністю ліквідувати. Адже до кінця життя реформатора вона боялась його харизми.

Про це йдеться у фільмі «УАПЦ. Василь Липківський» проекту «Історична правда з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK.

22 травня 1919 року на подвір’ї Микільського собору, на Печерську, зібрались тисячі людей. Дехто навіть плакав від радості, адже вперше в історії Служба Божа пролунала українською мовою. Це стало справжньою революцією у релігійному світі – проведення богослужінь національною мовою у Ватикані прийняли лише у 60-их.

«Уся католицька Європа тоді молилася латинською мовою – у Польщі, Іспанії, Італії чи Аргентині. Православна спільнота знала дві мови: грецьку і церковнослов’янську», – розповідає завідувач науково-методичного відділу Львівського музею історії релігії Микола Хмільовський.

Ще за два роки до цього, коли у Києві сформували Центральну Раду, при Софійському соборі створили і Всеукраїнську православну церковну раду – організацію, що мала на меті відокремити українську церкву від російської. Релігійне об’єднання очолив саме 53-річний священик Василь Липківський.

Його характер формувався в особливих умовах. Ще наприкінці ХІХ століття на Правобережжі російська влада намагалась насадити священиків-росіян, аби витіснити українську місцеву традицію та зрусифікувати населення саме через церкву. У таких умовах у Василя Липківського і гартувався як український священик.

Богослужіння у Микільському соборі спричинило численні розмови про відокремлення Української Православної церкви від російської.

«Почався процес розвитку українського руху, більш свідомого, національного. Причому він охоплював не так світську сферу, як намагався розвиватися і в сфері конфесійній», – наголошує доктор історичних наук Віталій Масненко.

Відтак, вже у жовтні 1921 року до Софійського собору з’їжджаються понад чотириста делегатів зі всієї України. Серед священиків, урядовців, юристів, письменників було чимало і простого люду. Всі вони згуртувалися заради створення Української автокефальної православної церкви.

Насамперед, українській незалежній церкві необхідно було обрати свого митрополита. Однак, не бажаючи автономії Києва, у Російській православній церкві навідріз відмовились висвячувати українців на єпископів. Та священнослужителі таки знайшли вихід – митрополитом незалежної української церкви обирають Василя Липківського і висвячують його за олександрійським звичаєм.

Той одразу береться до роботи. Він вирушає у турне країною, щоб в особистій розмові з прихожанами протистояти радянській пропаганді.

«Ставши на чолі УАПЦ, він здійснив понад 500 місійних подорожей. Дуже часто пішки, на селянських возах з пересадками. І це було для українського селянства неймовірно – він був «їхнім» митрополитом», – каже голова всеукраїнського братства УАПЦ святого апостола Андрія Первозванного Тарас Дмитрик.

Разом із митрополитом подорожувала і його свита – спеціальний хор для богослужінь. У дорогу брали все необхідне та найважливіше – тексти церковних пісень українською мовою. Ці зошити ховали неабияк ретельно під соломою.

Та уже невдовзі у Москві розцінюють Українську автокефальну православну церкву як загрозу для комуністичного ладу. Там ненавиділи й ортодоксальну РПЦ. Відтак, по всьому Радянському Союзі більшовики розгортають антирелігійну кампанію. Атеїстичні плакати, які закликали до церковних погромів, в Україні майоріли чи не на кожному кроці.

«Під приводом допомоги голодуючим конфісковували церковне добро, все забиралося і продавалося закордон. Що не можна було використати –  знищувалося, палилося. Скажімо, піонери і комсомольці були змушені принести з дому по іконі, щоб біля церкви відбулося їх публічне спалення», – наголошує Тарас Дмитрик.

А уже із 1924-го припинити свої поїздки до парафіян був змушений і Василь Липківський. За кожним кроком народного митрополита пильно стежили. Адже влада вважала, що достатньо було б усунути лідера і поставити на чолі УАПЦ людину, яка б «йшла на контакт».

Відтак, митрополиту Липківському забороняють виїжджати за межі Києва та утримують під домашнім арештом. Згодом його звинувачують в антирадянській діяльності та навіть запроторюють на три місяці за грати. Щоб усунути митрополита, радянські спецслужби організували цілу операцію. У жовтні 1927-го скликали другий Всеукраїнський православний церковний собор. Він проходив під ретельним контролем чекістів, які висунули ультиматум: обрати іншого митрополита, інакше собор розженуть, а Липківського чекатиме заслання.

Відтак, митрополита усувають від церковного життя. Після цього про нього одразу ж усі забувають. Позбавлений будь-якого доходу, він живе у постійних злиднях.

«Тиск репресивних служб відчувався. Боялися не його, а спілкуватись із ним. І це для митрополита було боляче – він жив із цими людьми, роками спілкувався. І тут від нього відцуралися», – зауважує Микола Хмільовський.

А вже за кілька років – 22 жовтня 1937-го – у хатину Липківського на Солом’янці, поблизу Києва вриваються «енкаведисти». Першого митрополита УАПЦ вкотре арештовують.

«У той час вже були репресії. Тож митрополиту Липківському залишалась одна дорога – засідання трійки, вирок і розстріл», – каже Тарас Дмитрик.

Цього разу обвинувачення і справді не залишає митрополиту шансів. 20 листопада отця Василя Липківського засуджують до розстрілу. І досі місце поховання першого митрополита УАПЦ залишається невідомим.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-20 23:03 :53