субота, 7 липня, 2018, 9:32 блоги Суспільство
Дерева мого дитинства навчили мене більше, ніж школа
Богдан Тихолоз
літературознавець, франкознавець

Думку собі думаю – трохи дивну! – про те, що дерева мого дитинства навчили мене значно більше, ніж школа. І вже точно важливішого.

Чого саме?

Міцно триматися за землю корінням, а гіллям тягнутися до неба.

Відчувати листям дощ і вітер, і паморозь, і теплу сонячну прозолоть. Мов шкірою.

Рости. Цвісти. Плодитися. Щедро, буйно, вільно, пристрасно. Бо так добре, бо так має бути...

Без жалю скидати відмерле, щоб знову відродитися. І знову. І знову...

Відчувати живі соки у своїх жилах – і власну скінченність. Скінченність теж. Її дуже важливо відчувати – власне для того, щоб ті соки нуртували жвавіше.

А ще – вдивлятися, вслухатися, вдихати усі їхні дивовижні запахи – і відчувати життя на дотик.

Як кору, як листя, як глицю, як живицю.

Усього цього мене вчили дерева. Без пози, без фрази й без пафосу.

Оце тільки зараз збагнув. Аж сам настрашився.

Спершу подумав – й одразу засумнівався, чи то бува не гіпербола. Подумав-подумав – і таки надумав, що ні, таки не перебільшую.

Принаймні, від часу, коли закінчив школу, жодного разу не відчув потреби до неї навідатися. Що поробиш, така була школа.

А от навідати дерева свого дитинства потребу маю. От вчора ходив до деяких у гості. Не всіх застав удома, на жаль...

Яблуні, груші, вишні, черешні, сливки, абрикоси, верби, клени, дуби, сосни...

Як багато від них залишилося в мені справжнього.

Навіть коли деяких із них самих уже не залишилося.

А я їх пам’ятаю – стовбури, листя, крони, дупла, потаємні сховки між корінням...

Краще, ніж деяких учителів.

Дивно, правда? Утім...

Дерева ніколи мені не брехали, на відміну від деяких учителів.

І ніколи не намагалися здаватися кращими, ніж є насправді.

І я дуже вдячний їм за цю науку.

* * *

...Головної верби мого дитинства уже нема.

А головний дуб стоїть – кремезний, величний.

І сосни, на яких удень дрімали сови.

І головна грушка є – стара-престара, немов прабабуся.

І я чомусь думаю, що всі вони назавжди зі мною.

Навіть ті, яких нема.

І ті, які будуть, коли мене не буде.

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-11-19 08:51 :42