субота, 23 червня, 2018, 11:11 Суспільство
Марко Р. Стех: Труш не вкладався в ідеал імпресіоніста, він виробив свій стиль
Іван Труш
Іван Труш

Так звані реалісти у малярстві і літературі ХІХ віку вірили, що вони відображають у творах світ таким, яким він є насправді. Письменники описували подробиці біографій, побутових обставин і життєвих доль своїх героїв, які мали утілювати певний суспільний тип.

Малярі фотографічно малювали краєвиди і жанрові сцени, компонуючи їх на основі раціональних осмислень даної теми. Одні і другі вірили, що метою мистецтва саме і є те, щоби створити узагальнену картину життя, в якій фіктивна ситуація чи особа втілювали б якийсь аспект універсальних правд і законів.

Проти того розуміння мистецтва у 1870-х рр. виступили імпресіоністи, а згодом і творці з різних гілок модернізму. Вони ствердили нібито самозрозумілий факт, що реальне життя ніколи не вкладається у надумані схеми романних сюжетів, де усе має логічний порядок, розв’язку і пояснення. Що справжня людина ніколи не співпадає з типізованим героєм. Не мислить причесаними фразами і не відчуває світу за типовими рецептами. Отож, романи і картини реалістів зовсім не є відображенням світу, яким він є насправді, а лиш надуманою схемою та інтелектуальною ілюзією.

 

Шукаючи глибших правд дійсності, імпресіоністи заявляли, що життя не є таким, яким ми звикли його уявляти. Дійсність і психіка людини містять глибини, яких не бачить наша раціональна думка і око зосереджене на поверхових явищах. І письменники імпресіоністи: Кнут Гамсун, Антон Чехов, Михайло Коцюбинський замість будувати складні конструкції фіктивних сюжетів, не менш уважно компонували безсюжетні твори, без гучних подій, чітких розв’язок і простих відповідей на життєві питання. І писали стилем, який у своїй фрагментарній нелогічності наближався до дійсної манери нашого мислення і відчування.

А в малярстві, з якого імпресіонізм і почався, французи – Моне, Ренуар, Пізаро, Мане, – заперечили ідею, ніби фотографічне зображення – це зображення об’єктивне. Вони мовили, що кожна людина бачить кожен краєвид та кожну барву дещо по-іншому. Мало того, одна і та ж людина по-різному бачить цей сам краєвид залежно від кута зору, освітлення і пори дня, а насамперед залежно від її настрою. Отож для них правдою малярства було не точне відображення і не краєвид як такий, а передання барвами і лініями внутрішніх почуттів людини, творення картиною зорового образу моментального стану людської душі.

<nbsp;>

Спершу засуджений консервативним глядачем, імпресіонізм скоро заволодів галереями усієї Європи. В українське мистецтво прийшов за посередництвом Польщі. Адже першим визначним малярем-імпресіоністом, пов’язаним з Україною, був Ян Станіславський, один із численних діячів польської культури, які народилися і виросли на українських землях. Родом з Київщини, цей професор Краківської академії мистецтв був палко закоханий в українські краєвиди, яким присвятив найкращі свої полотна і любов до яких передав своїм студентам, серед яких були теж провідні представники українського імпресіонізму.

Першим із них був галичанин Іван Труш, який, засвоївши естетику імпресіонізму, спершу малював екзотичні краєвиди Італії і Палестини, та згодом відкрив для себе красу природи рідної Галичини та інших регіонів України. Утім, як людина інтелектуальних зацікавлень, теоретик і критик мистецтва, Труш не зовсім вкладався в ідеал маляра-імпресіоніста, що має лише відчувати і передавати почуття. Він скоро виробив свій своєрідний стиль. Як писав критик Микола Голубець, «Труш «не відписує» пейзажів з природи, – він компонує їх, оповиває власним настроєм і надихає думкою. Краєвиди і квіти Труша – це радше глибоко продумані поеми, а не перелітні імпресії». Як відданий діяч українського руху, Труш, зрештою, присвятив велику частину своїх творів портретистиці видатних українців та зображенням сцен із народного життя гуцулів.

Точнішим зразком українського маляра-імпресіоніста, який спонтанно відчуває і передає фарбами враження і відчуття, був інший студент Станіславського, Микола Бурачек, який згодом, 1917 р., став одним із засновників Української академії мистецтв. Уродженець Поділля, якому він присвятив багато своїх ранніх картин, Бурачек був одним із мистців з Російської імперії, які не хотіли навчатися в Петербурзькій Академії, яка була бастіоном консервативного реалізму, а шукав освіти на Заході: в Кракові, а згодом у Парижі, де він навчався у славетного Анрі Матіса.

Микола Бурачек
Микола Бурачек

Бурачека називали сонячним майстром, адже у зображеннях українських краєвидів він насамперед передавав радісні імпресії світлих аспектів природи. Казали про нього, що він неперевершено умів перетворювати мертві фарби на живі кольори. Аж до страшних 30-х рр., коли совєтські політруки примусили його покаятись за імпресіонізм і малювати нудно-реалістичні пейзажі колгоспів. Але навіть тоді Бурачек не піддався. У той час він уважно досліджує малярську творчість Тараса Шевченка. Саме йому ми завдячуємо першу фахову оцінку Шевченка-мистця і каталогізацію його мистецьких творів. Він також захоплюється літературою Михайла Коцюбинського і малює картини, навіяні мотивами його творів. Як хоча б заворожлива «Квітуча яблуня», що віртуозно передає емоційний настрій останньої сцени новели Коцюбинського «Цвіт яблуні».

<nbsp;>

Але, звісно, не всі українські малярі-імпресіоністи були учнями Станіславського. Як ось маляр старшого покоління Петро Левченко, який самостійно навчався в Парижі, чи відомі Василь і Федір Кричевські. Але вони заслуговують на окрему розповідь, при іншій нагоді…

Марко Роберт Стех,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-22 09:51 :44