середа, 20 червня, 2018, 16:07 блоги Суспільство
Усміхніться касирці у супермаркеті, навіть якщо болить щелепа
Зоя Казанжи
журналістка, письменниця, радник із комунікацій в агенції E'COMM

Я би не хотіла працювати у сфері обслуговування. Знаєте, чому? Тому що ми, клієнти, страшні.

Всі свої негаразди, проблеми, комплекси, біди, переживання люди часто вихлюпують саме на касирів в супермаркетах, операціоністів в касах, кондукторів в транспорті тощо.

Роздратованість, хамство, незадоволеність, похмурість – наше все. Так, часто з обох боків.

Мені буває теж дуже тяжко контролювати себе. Ні, не хамлю, але періодично з великими труднощами вимикаю незадоволене обличчя.

Десять років тому моя донька поїхала вчитися до Торонто. Пройшов десь рік, і я її запитала, що для неї було найскладнішим в чужій країні? Очікувала чого завгодно, але точно не тієї відповіді, яку миттєво почула.

– Знаєш, найтяжчим було посміхатися людям. У мене реально боліла щелепа. А потім пройшло. І тепер я навіть не уявляю, як можна не усміхатися?!

Я стараюсь бути приязною на вулицях, в магазинах. Так, саме стараюсь. Тому що на рівні базової навички у мене це не спрацьовує.

На касі в супермаркеті, куди я заходжу регулярно, є касирка. Вона – неймовірна, нетипова, – інша. Спокійна, зосереджена, привітна, з хорошою, правильною мовою. У неї завжди гарний настрій і посмішка. І в комунікаціях вона богиня. Іноді мені хочеться туди зайти, щоб просто її побачити.

Знаєте, ну нічого ж особливого в отому спілкуванні касир-клієнт. Привіталися, уточнили кількість пакетів, розрахувалися, попрощалися. А я виходжу – і люблю весь світ. І посміхаюсь.

В банку, де обслуговуюсь, є операціоністка. У нас з нею стосунки на хімічному рівні. Ми жартуємо про якісь буденні речі – і мені смішно і комфортно.

Я люблю заходити в маленький магазинчик «Здорова їжа». Перше наше знайомство відбулося з моєї фрази: « Як?! У вас немає терміналу?! Але ж це зручно!».

– Та у нас практично всі розраховуються готівкою, і ми боїмося, що встановимо термінал – і намарно.

– Я наприклад, ваша потенційна клієнтка, але я не люблю готівку. Жаль…

Прийшла знову через тиждень. Мені від порога власник каже:

– Термінал є! Все, як ви замовляли! – і посміхається.

Чи треба говорити, що я туди ходжу часто?

Я люблю оцю персональну включеність у ставленні до мене, як до клієнтки. Я знаю, що принцип – поводь себе з оточуючими так, як хочеш, щоб вони поводились з тобою, – спрацьовує неодмінно. Якщо не з першого разу, то з десятого точно.

Любити людей – то досить складно. Але воно того варте. Бо ми, люди, можемо бути прекрасними. Правда ж?

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-21 05:54 :15