вівторок, 19 червня, 2018, 16:51 Суспільство
І сказав Іван Драч: Бог все поставить на місце, а ти йому все ж поможи
Іван Драч. Фото: varianty.net
Іван Драч. Фото: varianty.net

Сьогодні, 19 червня, відійшов у вічність Іван Федорович Драч – український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Перший голова Народного руху України (1989), Герой України (2006), лауреат Національної премії ім.. Т. Шевченка. Іван Драч видав 20 поетичних збірок, на його на сценарії було створено низку культових фільмів – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камінний хрест».

Про Івана Драча колись кінорежисер Юрій Іллєнко у своїх спогадах написав: «Драч мав великий вплив на Параджанова під час знімання «Тіней забутих предків» і багато в чому сформував концепцію фільму – я цьому свідок. Драч був автором сценарію культової «Криниці для спраглих». Нарешті, Драч є автор сценарію найпотужнішого кіношедевра ХХ століття – Осикового «Кам’яного хреста». Це фільм на віки. Ні. Ще одне речення: саме Іван доклав титанічних і довготривалих зусиль, аби якісно роз’яничарити мене. Речення вийшло тупоголовим, банально патосним, але точним по суті. Роз’яничарював чверть століття».

Іван Драч жив у Києві та Кончі-Озерній, любив собак, заповів поховати його у рідному селі Теліженці, поряд з могилою сина Максима.

Народився Іван Драч 17 жовтня 1936  в с. Теліжинці Тетіївського району на Київщині. Закінчив у Тетієві середню школу й одразу почав викладати російську мову та літературу в семирічці сусіднього села Дзвенячого. Потім працював інструктором райкому комсомолу, служив в армії.

Перший вірш поета з’являється у періодиці ще в 1951 р. У 1958р. вступає на філологічний факультет Київського університету ім.. Шевченка (виключений через творчі та політичні погляди). Відновився лише на заочній формі. Залишивши навчання, І. Драч працює в «Літературній Україні», куди йому допоміг улаштуватися Павло Загребельний. 1962 р. виходить збірка «Соняшник» – перша збірка поета. У 1964р. здобуває фах кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві, працює в сценарній майстерні Київської кіностудії ім. Довженка.

1965 рік – видання другої збірки «Протуберанці серця».

У середині 80-х років XX ст. І. Драча було обрано до правління Київської організації Спілки письменників України, потім головою правління.

Значного резонансу набули драматичні поеми Драча «Дума про Вчителя», «Соловейко-Сольвейг» та «Зоря і смерть Пабло Неруди», що з’явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою («Драматичні поеми», 1982 р.).

І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті «Криниця для спраглих» та «Іду до тебе» (1970 р.), можна додати до них і поему для кіно «Київський оберіг» та кіноповість «Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини» (обидва твори – у збірці «Київський оберіг». 1983 р.). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.

У 1976 р. отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона». У 1983 р. – Державну премію СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою «Зеленые врата».

У 1989р. став першим головою Народного руху України, тричі обирався депутатом Верховної ради.

Очолював громадську організацію Конгрес української інтелігенції.

У 2006р. удостоєний звання Героя України.

Цитати Івана Драча

  • Бог все поставить на місце, а ти йому все ж поможи.
  • Вірші не потрібні нікому, саме тому вони – найголовніше.
  • Нема народу – то пощо життя?
  • Ми віримо в магію небес, але не віримо в манну небесну.
  • Хто сумнівом битий, той не може вести.
  • Хто спить на землі – не боїться упасти.
  • Лиш Деміург владно змісить Ніщо, а вимісить Щось.
  • Тим скоріше, митцю, ти повернеш додому,
  • Чим вище у небо, у небо злетиш.
  • Формалізм завжди був дальтонік.
  • Вітер – це час, де нуртує біда.
  • Совість іржавіє – помста тужавіє.
  • Орлині очі – для дня,
  • Совині очі – для ночі.
  • Кожен українець – це «троїсті музики»: одне – думає, друге – каже, третє – робить.
  • Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
  • Скільки українців, за давньою традицією, шукали таланту у розбудові чужих держав?!
  • Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги!
  • Щастя – це те, що було,
    Щастя – це те, що буде,
    Щастя – це те, що минає.
  • Україно, дозволь мені серед твого безголов’я головою тривожною прорости!..
  • Травень – вічний єретик.
  • Хто славу кидає на вітер,
  • Хто на мармур кидає слова!
  • Лише Любов одна не знає міри / Й тримає нас руками обома!
  • Національна безтактність дуже часто виростає на добре угноєному ґрунті великодержавного російського шовінізму.
  • Тіні наших незабутих, незабутніх українських предків мають знайти спокій, навіки оселившись у пам’яті народу.
  • Дивовижний народ українці! Найбільші його вороги сконали своєю смертю.
  • Славні мої діти, ми гермафродити, а наш вождь-бухгалтер все ж носить бюстгальтер, любить міфи й міфчики і міняє ліфчики. – Про В. Ющенка. Зі збірки «Противні строфи».

Іван Драч у 2010 році в інтерв’для «Українська правда. Життя» про те, що є важливим для нації і держави, сказав таке: «Важить мова та духовна наповненість – культура, відчуття своєї приналежності до України. Ще Леся Українка писала: «Послухаєш, як вони по-українськи говорять – то ліпше б вони говорили по-китайськи».

Під час цього ж інтерв’ю, відповідаючи на запитання про життєву ціль, він сказав: «Сенс життя – це саме життя. Щодня я оточений радостями та печалями. І радості, і печалі – це величезні крила. В мене великий розмах крил – і в трагізмі, і в радощах».

А про те, чи не забагато в Україні страждань, Іван Драч зазначив: «Страждань вистачає. Я проти голосінь. Є такий надзвичайний музичний інструмент як трембіта. Вона асоціюється насамперед із похоронами. Але ж вона не тільки для похоронів! Вона для народження, хрещення і так далі.

Одну іпостась ми знаємо – голосимо. Голосіння в моді. А момент веселий і світлий зовсім не використовуємо. Тут для мене чудовим прикладом завжди був Параджанов – він у всьому міг знайти щось смішне, парадоксальне, викличне, епатажне

Параджанов був гомосексуалістом. Пам’ятаю, він постійно наді мною знущався: «Когда ты мне отдашься? Вот видишь, стоит Толя-миллиционер? Вот он мне уже отдался. А ты когда?». І тішився, що я не знаходжу собі місця од незручності.

Навіть коли його кидали в тюремні тортури, він все одно знаходив щось, ставав центром уваги. Люди його шанували, бо він мав надію. Він ніколи не любив голосіння.

Ми занадто любимо плакучу вербу – це наш герб…».

Підготувала Галина Палажій,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-23 07:56 :10