вівторок, 12 червня, 2018, 10:55 Політика
Дезінформація, або Вакуум ніколи не є порожнім
Фото: EPA-EFE/YURI KOCHETKOV
Фото: EPA-EFE/YURI KOCHETKOV

У 2014 році офіційні представники Сполучених Штатів зіткнулися з новою формою дезінформації Кремля в Україні.

Це сталося тоді, коли «маленькі зелені чоловічки» вторглися на південь країни, а в Інтернеті стали спекулювати усім, чим тільки можна. Пропагандисти, які замаскувалися професорами, активістами та журналістами, посіяли неправдиву інформацію щодо того, що насправді відбувалося. Спеціалісти зі збору розвідданих постачали пропагандистів інформацією з підслуханих розмов та зламаних електронних листів компрометуючого змісту, а Кремль оприлюднював це у засобів масової інформації.

Американські чиновники розгорнули агресивну кампанію, спрямовану на побудову глобального розуміння того, що насправді відбувається в Україні, компанію, яка об’єднала і західних союзників у засудженні дій Росії. У підсумку Захід підтримав режим санкцій, який і досі залишається в силі. Проте з плином часу, вплив Держдепартаменту значно зменшився. Два роки по тому, дезінформаційна кампанія з використанням дуже схожих тактик була застосована під час президентських виборів 2016 року.

Спостерігаючи за розгортанням цієї кампанії, я пригадав пропаганду навколо Ізраїльської операції у Секторі Гази у 2009 році, іноземне втручання у голосування за Брекзіт у 2016 році та, звичайно ж, 2014 рік в Україні. Сполученим Штатам не вдалося вберегтися від цього.

Тим часом, уряди Північно-Східної Європи намагалися протистояти дезінформації. Раніше цього року я зустрівся з офіційними представниками восьми країн, що межують з Балтією, для обговорення проблеми дезінформації. Північно-східні європейці, у силу свого розташування, досвіду та далекоглядності, зуміли зрозуміти, як створити стійкість до дезінформації: організувати кампанії з підвищення обізнаності щодо проблеми; навчати протистояти пропаганді; та координувати зусилля урядових установ, громадянського суспільства та засобів масової інформації. Теоретично, ця тактика використовується в Америці зараз.

Історично країни Північно-Східної Європи зіткнулися зі значною частиною дезінформації. Кожен державний чиновник, з яким я зустрівся, підкреслив важливість обізнаності – розуміння посадовців, журналістів та широкої громадськості того, що вони повинні захищатися від іноземної пропаганди. «У Польщі ми всі вважали, що 300 років поділів та 50 років комунізму зробили нас стійкими до пропаганди – не лише російської, але й будь-якої дезінформації, що покликана вплинути на поведінку більшої частини суспільства, – пояснив Ян Хофмокль, представник Міністерства закордонних справ Польщі. – Проте, ми повинні визнати наступне: нас захопили зненацька, й мав минути певний час, щоб ми змогли визнати, що проблема дійсно існує».

Дослідження дезінформації не є новинкою, проте наше емпіричне розуміння того, як впоратися з нею, залишається обмеженим. Бріоні Свае-Томпсон з Північно-Східного університету США досліджує когнітивну психологію ефективності дезінформації. «Дуже важливо, щоб суспільство якнайшвидше інформували про те, звідки походить інформація, – пояснила вона. – Усе тому, що при вирішенні питання про те, чи є інформація правдивою чи ні, люди надають велику вагу джерелу інформації».

Андріс Меллакаулс, голова Латвійського Information Space Integration Division, назвав «постійну» кампанію, спрямовану на популяризацію медіа-грамотності, найвищим досягненням уряду. «Демократія функціонуватиме належним чином лише тоді, коли громадяни зможуть приймати обґрунтовані рішення, – сказав Меллакаулс. – Вони повинні знати джерела інформації, на яких вони базують свої рішення».

Еліна Ланге-Іонатамішвілі, представник Strategic Communication Center of Excellence НАТО у Латвії, погодилася з тим, що освіта відіграє важливе значення, проте зазначила, що цей довгостроковий підхід має поєднуватися з зусиллями, спрямованими на виховання поточних виборців. «Уряди несуть велику відповідальність у визначенні правильних політичних пріоритетів та розподілі ресурсів для того, щоб громадяни могли захистити себе від іноземних кампаній з дезінформації, – сказала Ланге-Іонатамішвілі. – Проте наприкінці дня кожен громадянин залишається один на один з інформаційним потоком XXI ст.»

Враховуючи акцент, що робиться на кіберзахист та алгоритми соціальних засобів масової інформації, у багатьох розмовах про дезінформацію чиновники Північно-Східної Європи рідко наголошують на технічних рішеннях проблеми. Хоча чиновники багатьох країн відзначають актуальність технології, більшість з них зосереджують увагу на «психологічній стійкості» своїх громадян та обговорюють технологічні розробки з певним острахом. «У майбутньому нам доведеться мати справу з Фабрикою тролей 2.0: людські тролі будуть замінені на просунутих ботів та декількох оперативників, а також «штучний інтелект», алгоритми на зразок створення рідної мови, маніпуляції з мовою та більш складні махінації», – заявив Гейр Хоген Карлсен, директор Стратегічного спілкування та психологічних операцій у Національному коледжі оборони Норвегії.

В Естонії деякі експерти не рекомендують зосереджувати увагу на технологіях. Навесні 2017 року Ліса Паст, головний науковий співробітник відділу кіберзахисту Estonian Information System Authority, взяла участь у нараді з дистанційного голосування в Естонії. Збори зосереджували увагу головним чином на технології захисту електорального процесу від кібератак. Паст відчула, що її колеги ігнорують нетехнологічні моменти. Напад на саму систему підрахунку голосів був можливим, пояснила вона своїм колегам, проте більш дорогим. «Наш супротивник орієнтований на легші цілі такі, як наприклад, політичні кампанії», – сказала вона. Напади більш ймовірно будуть орієнтовані на кандидатів та партії, у яких бракує технічної експертизи уряду, а також на новинний та інформаційний простір, що породжує сумніви та невизначеність серед електорату без необхідності злому захищеної системи.

Фінляндія, наприклад, спрямувала свої зусилля на освіту військових офіцерів, цивільних осіб та журналістів з питань дезінформації. Уряд зосередився на емпіричних даних, що вказували на вразливість людей до дезінформації. Це дозволило чиновникам розробити більш продумані методи реагування на проблему.

Балтійський досвід також вказує на те, чого аж ніяк не слід робити. «Захід не повинен піддаватися спокусі та займатися контрпропагандою», – сказав Латвійський Меллакаулс. Польський Хофмокль погодився з ним. «Ми повинні боятися того, що опинимося в апокаліптичному світі, де пропаганда буде боротися з більшою пропагандою», – додав він.

На жаль, не всі країни можуть скористатися з методів, які використовуються країнами Північно-Східної Європи у війні з дезінформацією. «Найбільша перевага данців, – сказав Джеспер Моллер Сьоренсен політичний директор Міністерства закордонних справ Данії. – Це висока довіра до уряду та інституцій у цілому.... Це ускладнює процес поширення недовіри та поляризації дебатів», – додав він.

Проте тактика Північно-Східної Європи щодо покращення обізнаності щодо дезінформації, поширення наукових досліджень та проведення кампаній у засобах масової інформації, може ефективно працювати і в інших країнах.

Можливо, найбільш важливий урок, який слід засвоїти є усвідомлення того, що стоїть на карті. Адже у довгостроковій перспективі це стосуватиметься основних повоєнних цінностей, таких як багатосторонність, права особистості та верховенство права. «Якщо ми серйозно ставимось до захисту західних цінностей, то настав найкращий час продемонструвати це», – заявив міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс. Дезінформація є «дуже ефективною зброєю демотивації людей є поширення сумнівів у керівництві... вакуум ніколи не є порожнім, а завжди заповнений популізмом, націоналізмом або радикалізмом... ми лише починаємо усвідомлювати те, що це реальність, з якою ми маємо справу».

Джед Віллард,
The Atlantic

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-24 20:03 :47