вівторок, 12 червня, 2018, 14:51 Суспільство
Лише б потім не тішилася Москва: дискусія про перспективи і наслідки автокефалії
Круглий стіл щодо надання автокефалії Українській православній церкві. Фото: Микола Тис/ZIK
Круглий стіл щодо надання автокефалії Українській православній церкві. Фото: Микола Тис/ZIK

Українська церква сьогодні на вістрі протистояння двох цивілізацій. Про це йшла мова під час круглого столу у Львові, де представники духовенства разом з науковцями обговорювали перспективи створення Помісної автокефальної православної церкви в Україні. Який буде майбутній устрій цієї церкви наразі невідомо, але те, що автокефалія буде надана – сумнівів фактично немає. Як і немає сумнівів, що це дуже не сподобається Московському патріархату, який досі розглядає Україну як територію свого виключного впливу.

22 квітня стало відомо, що Вселенський патріархат розпочинає процедури, необхідні для надання автокефалії Українській православній церкві. Президент Петро Порошенко сподівається на позитивне рішення синоду про надання томосу до 1030-ї річниці Хрещення Русі, тобто до 28 липня.

Які історичні передумови надання автокефалії Українській церкві, що буде після отримання томосу і які є проблемні питання у відносинах з Російською православною церквою? ІА ZIK пропонує найцікавіші витяги з виступів головних спікерів круглого столу.
 

Митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк) про підстави автокефалії та про перспективи УПЦ (МП):

Митрополит Львівський і Сокальський  УПЦ КП Димитрій (Рудюк). Фото: Микола Тис/ZIK
Митрополит Львівський і Сокальський УПЦ КП Димитрій (Рудюк). Фото: Микола Тис/ZIK

– У вселенському православ’ї досі до кінця не сформований канон про набуття автокефалії. Чітких прописаних правил, як це має відбуватися, не існує. Це питання почали розглядати в 1960-ті роки на острові Родос, відбувались всеправославні наради, але рішення не було прийнято. Цього не сталося і на соборі 2016 року, тому що два головні фігуранти – це Вселенська патріархія і Московська патріархія – не могли до кінця зійтися на тому, яким же цей процес має бути. Дійшло до того, що це питання було просто виставлено за рамки обговорень. Тим більше, що Російська православна церква відмовилась від участі у цьому соборі і повела за собою ще кілька помісних церков.

І на сьогодні так виглядає, що якщо Вселенська патріархія хоче вирішити питання надання томосу для Української православної церкви, то вона повинна зробити це сама як церква-мати. І на це вона має всі підстави – історичні, канонічні, богословські.

Ще князь Володимир Великий мріяв, щоб Київська митрополія була окремою, незалежною від царгородської патріархії. Інакше він би шукав іншу модель в прийнятті християнства, він знайшов тільки грецьку модель.

У Київській Русі-Україні була повна симфонія поміж церквою і державою у домогнольський період. І ми маємо втілені, принаймні, дві ідеї з того, про що мріяв Володимир Великий. Це 1051 рік, коли Ярослав Мудрий ставить без згоди Константинополя свого митрополита русина Іларіона. І це 1147 рік, коли Ізяслав Мстиславович також ставить на Київську кафедру Клима Смолятича, також русина і також без згоди Константинополя. В усіх цих подіях прослідковується одна теза про те, що великі київські князі і церква хотіли мати незалежність від Константинополя.

Те саме починається у литовсько-польську добу. 1415 рік – великий князь литовський Вітовт теж піднімає питання про те, щоб поставити окремого митрополита для Київської метрополії, який би не мав жодного стосунку ні до Москви, ні до Царгороду.

Князь Костянтин Острозький у передунійний період також намагався створити незалежну церкву. Але так вийшло, що цей патріархат утворився значно північніше під назвою Московський патріархат. Київська митрополія була анексована 1686 року, але мрії про незалежність церкви не щезали. Фінський собор 1791 року про це заявив.

І, звичайно, ми маємо ціле ХХ століття, де фактично було три відродження автокефалії. Їх дуже часто історики називають автокефальними змаганнями. Це 1921, 1942 і 1989 роки.

Процес визнання Української помісної церкви триває фактично з початку незалежності України. Я з кінця 1990-х років брав участь у цих переговорах і можу сказати, що для Вселенської патріархії дуже залежало на тому, щоб влада Української держави була одностайна в цьому питанні.,І напевно, ще ніколи наша влада не заявляла про початок цього процесу так гучно, як сьогодні.

До речі, 13 листопада 1924 рік – томос Вселенського патріарха про автокефалію польської церкви. Там чорним по білому написано, що Вселенська патріархія не визнає приєднання Київської митрополії до Московського патріархату. Цієї позиції вселенська патріархія у церковному плані дотримується до цього часу. Навіть попередник патріарха Варфоломея патріарх Димитрій заявляв, що він визнає Московську патріархію у межах 1593 року. Це означає, що київська митрополія туди не входить жодним чином...

Проблемні питання у взаєминах з російською церквою є. Нам не зрозуміла їхня позиція чому вони так стурбовані.

Що буде далі після отримання томосу? Буде визначення православних в Україні, хто з якою церквою є. Очевидно, ми передбачаємо, що назва «Українська православна церква Московського патріархату» щезне як така з юридичних норм Тому що та церква, яка буде продовжувати бути в єдності з Московською патріархією, мала би називатися Російський екзархатом. Можливо, вони захочуть називатися Київською метрополією російської церкви. Але я думаю, що назва Українська православна церква буде затверджена за тією спільнотою, яка отримає томос.

І звичайно, що буде повернення до євхаристійного єднання з помісними церквами. Очевидно, це буде місією цієї визнаної Константинополем церкви. Будемо мати делегації до інших помісних церков, щоб обговорити питання визнання ними цієї церкви. Нам у цьому допоможе Вселенська патріархія. Ми відчуваємо, що вона зараз працює безпосередньо з грецькими церквами. Думаю, ми на дипломатичному церковному рівні дуже швидко і дуже спокійно цей процес подолаємо.
 

Митрополит Київський та всієї України – предстоятель УАПЦ Макарій (Малетич) про головний виклик після отримання автокефалії:

Митрополит Київський та всієї України – предстоятель УАПЦ  Макарій (Малетич). Фото: Микола Тис/ZIK
Митрополит Київський та всієї України – предстоятель УАПЦ Макарій (Малетич). Фото: Микола Тис/ZIK

– Я щасливий, що буду учасником цієї історичної події. Переконаний, що якби там Москва не старалася, але це станеться. Не тільки духовенство, а й усі свідомі українці прагнуть цього. Ніхто не думав, що радянський союз розпадеться, але він розпався.

Не думаю, хто буде очолювати Помісну автокефальну церкву. Чи сильніший, чи слабший – це мене не цікавить. А думаю про те, щоб після цього не тішилася Москва – Кирило, Путін – щоб вони потім не казали: от, отримали томос, а тепер не можуть поділити крісла. Ось про що я думаю і молюся.

Я щасливий, що УАПЦ дожила до цього моменту і, напевно, займе гідну нішу у помісній церкві. Радий, що не вдалося нікому нас розбити.

Якщо отримаємо томос, дай нам Боже мудрості і покори один перед одним об’єднатися. А яка буде процедура – ніхто ще не знає.
 

На круглий стіл був також запрошений архієпископ Львівський і Галицький УПЦ (МП) Філарет (Кучеров). Однак замість нього Московський патріархат представляв секретар єпархії протоієрей Олександр (Іванченко). Показово, що представник цієї церкви фактично ставить знак рівності між наданням автокефалії Українській православній церкві і визнанням терористичних організацій «ЛНР/ДНР»:

Секретар Львівської єпархії УПЦ (МП) Олександр (Іванченко). Фото: Микола Тис/ZIK
Секретар Львівської єпархії УПЦ (МП) Олександр (Іванченко). Фото: Микола Тис/ZIK

– Царі й імператори втручалися у справи церкви, коли були на чолі церкви і церква була державною структурою. І в ті часи не було прописано якихось законодавчих питань про порушення релігійних прав...

Можна собі уявити, що президенти держави звернулися до, наприклад, Римського престолу про від’єднання УГКЦ від Римської церкви. Насліди були б для всіх дуже плачевними. Можна уявити, якби громадськість Галичини звернулася до ООН про визнання держави колишнього Галицького князівства…

Однією з умов автокефалії має бути досконалий закон про свободу слова і релігійних організацій, який передбачає статус юридичної особи для церкви.

Основним принципом неприпустимості автокефалії, за якою моделлю вона пропонується сьогодні, є розкол та подвійна ієрархія, яка недопустима, ані в церкві, ані в державі. Церква не може визнати свячень, які втратили апостольську спадковість.

І на жаль на сьогодні в державі немає однодумності з приводу автокефалії, а це може призвести до ворожнечі і агресії.

Надання статусу автокефальної церкви, ігноруючи волю канонічної церкви, на території якої є розкол, – це церковно-правовий нонсенс, який можна порівняти з визнанням паралельної державної структури в «ЛНР» і «ДНР».

Автокефалія відкриває новий шлях до агресії, адже не згідних з цим процесом людей влада за підтримки радикально налаштованих політиків і структур будуть принижувати, заганяти в стійло, відбираючи храми і майно».

Варто зазначити, що такі висловлювання представника МП в учасників заходу не отримали підтримки, як, втім, і агресивної реакції.
 

Директор Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка Василь Кметь, який був модератором заходу, лише дипломатично зауважив, що тільки в один історичний період церква була державною структурою – після створення Священного синоду в Російській імперії, коли цар очолив церкву. Це зауваження присутні зустріли оплесками.

Директор Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка Василь Кметь. Фото: Микола Тис/ZIK
Директор Наукової бібліотеки ЛНУ ім. І. Франка Василь Кметь. Фото: Микола Тис/ZIK

Доктор церковно-історичних наук, професор кафедри церковної історії Київської православної богословської академії УПЦ КП Ірина Преловська про те, що буде після отримання томосу:

Доктор церковно-історичних наук, професор кафедри церковної історії Київської православної богословської академії УПЦ КП Ірина Преловська. Фото: Микола Тис/ZIK
Доктор церковно-історичних наук, професор кафедри церковної історії Київської православної богословської академії УПЦ КП Ірина Преловська. Фото: Микола Тис/ZIK

– Очевидно, що томос – це тільки відчинені двері для спілкування з іншими церквами, налагодження молитовного зв’язку і тих зв’язків міжцерковних, які повинні бути природними, звичайними і безперешкодними. І тому мені здається, томос – це тільки можливість, потенція того, що має відбутися, а не якась державна гарантія чи, наприклад, думка Константинопольського патріархату, яка буде виражена в тому, щоб примусити когось до чогось. Це тільки заклик до доброї волі, щоб християнське сумління дозволило Україні вибудувати відповідні державно-церковні відносини.

Підготувала Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-10-17 17:02 :26