п'ятниця, 8 червня, 2018, 10:43 Суспільство
Марко Роберт Стех: Політика, економіка, соціальні стосунки – це аспекти культури
Фото: ZIK
Фото: ZIK

У львівській книгарні Є відбулася презентація містичного роману Марка Роберта Стеха «Голос». У передмові до книги Костянтин Москалець зазначив: «Роман, написаний інтелектуалом для інтелектуалів, містить надзвичайно проникливі пейзажі, питомо стехівський колорит, заворожливу гру поетичним словом і символом.... Якщо в ірландців є Джойс із його перенасиченим культурними й літературними ремінісценціями «Улісом», то українці мають Стеха з його неповторним «Голосом».

Марко Роберт Стех – доктор славістки, літературознавець, письменник, працює в Канадському інституті українських студій. Він є автором багатьох літературознавчих праць (зокрема, про Миколу Куліша, Ігоря Костецького, Емму Андієвську), оповідань, п’єс. У 2011 році Марко Стех став автором та ведучим циклу культурних передач «Очима культури», присвячених представленню маловідомих українських культурних діячів та інтелектуалів. На сьогодні створено вже близько 200 телепередач.

Народився у Польщі, згодом переїхав до Канади, Марко Роберт Стех все ж пише українською, у своїх творах та телепередачах руйнує західні стереотипи, в яких на мистецькій карті нема України та її культури, а в самій Україні – автор сприяє утвердженню національної гідності та розширенню самосвідомості українців. Його праця для України – неоціненна, це – місія, які він виконує з любов’ю.

Під час презентації розмова точилася довкола роману Марка Роберта Стеха «Голос», а також торкалася різних аспектів творчості автора та його поглядів.

Відповідаючи на запитання про те, звідки ця любов до України, її мови, пан Марко відповів, що чим глибше пізнавав українську культуру, тим більше вона його захоплювала. На його думку, в глибинах української культури є речі, яких нема деінде – українська культура має свій дуже чіткий голос. Є деякі унікальні українські творці, яких не може зрозуміти людина, яка не належить до цієї культури. «Хоча я народився поза кордонами України, мої пращури були українцями. Завжди відчував себе трішки ізгоєм. Контакт з українською мовою для мене був дорожчий, тому що я ніколи не вивчав її в школі. Займався самоосвітою, щоб вивчити українську мову», – розповів пан Марко.

Роман зявився із тиші

Він зазначив, що йому пощастило з читачами роману – першим була Емма Андрієвська, другим – Микола Рябчук, який був редактором видання, а третім – Кость Москалець, який написав передмову.

Марко Роберт Стех наголошує, що не є професійним письменником і не залежить від того, щоб ця книжка продалася, щоб її любили читачі. «Український композитор Валентин Сильвестров каже про те, що для нього найголовніша річ у творчості – дочекатися моменту. Це означає, що він не творить, а чекає (дуже напружено) моменту, коли можна записувати ноти, як тільки вони виходитимуть з тиші. Для мене цей роман з’явився із тиші, – темного і невідомого, перед яким стоїть наша свідомість, ще не знаючи, що це має бути. Тексти приходили клаптиками, цей процес тривав дуже довго. Я писав текст майже 15 років – кожного дня бодай годину. Первісний текст був удвічі більший. У мене такий принцип писання, який почерпнув від Василя Барки, – писати якомога більше, а тоді все, що можливо, викинути. Надіюся, що люди, які прочитають цей роман, відчують його глибше дно», – сказав пан Марко.

Автор сприймає читача як співтворця, сподівається, що книга матиме окрему долю, яка творитиметься в кожному випадку індивідуально.

«Для мене літературний твір повинен бути якомога менше особистим, тобто якомога менше має бути в ньому особистих комплексів, роздумів, повчань. Я би дуже хотів, щоб це було щось більш об’єктивне. Твір треба відкрити таким, яким він вже є, і чекає, принести його читачеві у найбільш чистому вигляді, наскільки це можливо», – зазначив пан Марко.

Він розповів, що роман побудований на трьох рівнях, із трьома окремими, але поєднаними між собою фабулами. В одній з них йдеться про звичайного 33-річного чоловіка (Олега), якого вночі будить телефонний дзвінок. Це телефонує подруга його дитинства, яку він завжди кохав, але вона одружилася з іншим. Олег мав дуже сильну спорідненість з цим чоловіком подруги. І от вона телефонує і каже, що її чоловік зник, поїхавши у відрядження, і просить Олега поїхати з нею шукати чоловіка. Олег не хоче цього робити, але врешті погоджується. У пошуках знаходить валізку, в якій – незавершені записки роману. Він починає їх читати, спочатку нічого не розуміє. Аж поки одного разу не усвідомлює, що цей роман – не що інше, а його власне життя, те, що він вже пережив і ще має пережити. І він не може перестати це читати.

Лише проза, але в ній багато поезії

У романі «Голос» передмова Костя Москальця називається «Лабіринт під сузір’ям смерті», а розділи мають такі назви: Різдво, Страсті і Воскресіння. Розділ Страсті містить підрозділи: Весна, Літо, Осінь, Зима.

В передмові до роману Кость Москалець пише, що цей роман зовсім не схожий на інші зразки цього жанру. Натомість Марко Роберт Стех зазначає, що для нього цей роман страшенно традиційний, – в ньому є деякі елементи дуже архаїчних прозових форм. «Традиція для мене дуже важлива тоді, коли вона жива, з допомогою якої можна створити нову річ, спираючись на дуже старі основи», – сказав автор.

Він розповів і про те, чому пише саме українською мовою, а не, скажімо, польською чи англійською, які добре знає. «Я почав писати польською мовою (яку знав дуже добре), коли мені було 16 -17 років. Українську мову знав пасивно – міг говорити її польським варіантом, а писати зовсім не вмів. Мені потрібно було 10 років інтенсивної самоосвіти, щоб могти писати українською мовою. Коли писав польською, то вона мені просто не звучала. Якби продовжував нею писати, то був би імітатором одного чи десятьох польських письменників. А мій роман українською мовою не є імітацією когось з українських письменників. Коли почав серйозно читати українську літературу, то побачив, що деякі автори справді промовляють тим, що Бруно Шульц називає «коротке замикання змісту між словами», коли йде так звана «електрична іскра». Дуже сильно вразила така розхристана мова Миколи Хвильового з його вкрапленнями французьких слів, може тому, що мені природно було відчувати ці чужомовні елементи», – зазначив Марко Роберт Стех.

Він сказав, що пише лише прозу, але в ній багато поезії. «Для мене цікава інша проза. Нещодавно завершив передачу про Богдана Ігоря-Антонича. Там пробую розказати, що розумію під словом поезія, і чим вона відрізняється від прози. Для мене так звана чиста проза, тобто текст, який писаний за законами логічного мислення і синтаксису, автоматично залишається на певному рівні і не може піднятися вище певної межі. За визначенням він не може стати об’єктивним текстом, а завжди застрягає в світі автора, натомість поезія може піднятися над світом автора. Я не поет, але в прозі дуже часто свідомо пишу поетичні тексти. У новому своєму творі «Невмирущі» ризикнув і виписав поетичну форму, проте вона дуже архаїчна – це форма староанглійської алітераційної поезії. Мені було дуже цікаво це зробити. А коли ще й Емма Андрієвська сказала, що у мене гарно вийшло, то мені вже більше нічого не треба було», – поділився пан Марко.

Діаспорна і материкова література – це залишки колоніального менталітету

Щодо вживання назв діаспорна і материкова література, пан Марко сказав таке: «В житті дуже рідко писав полемічні статті, висловлював сильні емоції у своїх текстах. Люблю робити речі, які мені подобаються – про це роблю свої передачі, пишу. Мені нецікаво когось змальовувати невігласом. Тому майже ніколи не беру участь у жодних полеміках. Два роки тому вийшла книжка моїх есеїв, яка називалася – «Есеїстика у пошуку джерел». Там є текст, в якому йдеться про те, що через свою затурканість, колоніальну спадщину в Україні існує викривлене ставлення до діаспорної літератури. Від провідних українських літературознавців можна було почути фразу, що, мовляв «Нью-йоркська група – це не явище української літератури, а діаспорної літератури». Я запитав цю людину: «Тарас Шевченко – теж діаспорна література, адже він більшу частину життя жив поза межами України?». Виходить, українець в колишній імперії – це нормально, а в Нью-Йорку – він чужий. Для мене самі назви – діаспорна і материкова література – це залишки колоніального менталітету, які би вживав лише у полемічному контексті. Ніколи б не сказав про якогось автора, що він діаспорний чи материковий».

Себе взагалі неможливо знайти, себе можна лише шукати

Відповідаючи на запитання, чи в цьому творі він знайшов себе, Марко Роберт Стех сказав, що себе взагалі неможливо знайти, – себе можна лише шукати. Він вважає, що цей процес ніколи не закінчується. Це як у Сковороди – ловитва птаха, якого ніколи не можна зловити. Але його треба ловити, бо це має набагато більше сенсу, ніж те, що називають нормальним життям – доробитися до хати, машини тощо.

«Цей роман був для мене частиною процесу шукання. І коли його завершив, то зрозумів, що мусив це зробити. І цього мені достатньо, навіть, якщо його прочитати мав лише я сам. Це не мистецтво для мистецтва – те, що я його читаю, – це вже є для когось. Для мене було важливо, що я мав таких перших трьох читачів, що пізніше міг йти на пенсію і почати писати спогади», – зазначив Марко Роберт Стех.

За його словами, у циклі телепередач «Очима культури» він ставить за мету у стислих часових рамках викласти щось таке, що було би зрозуміле для людини, яка майже нічого не знає на дану тему, і водночас для людини, яка все знає на цю тему, подати щось нове. Це зробити непросто. Телепередачі спрямовані на людей, які мають ілюзію, що вони можуть жити без культури, мовляв, мають роботу сім’ю, а культура – це коли вже буде час. Але Марко Роберт Стех переконаний, – кожна людина живе у культурі. Політика, економіка, соціальні стосунки – це аспекти культури, а не навпаки. Питання лише чи людина свідомо живе в культурі і вибирає свій шлях, чи за неї вибирають і ведуть її, як вівцю.

А ще Марко Роберт Стех зауважив, – як людина, яка спостерігає за процесами в Україні за її межами, – що за останні роки після Революції Гідності в Україні відбулися значні зрушення у суспільній свідомості, тобто Україна позбувається колоніального спадку.

Галина Палажій,
IA ZIK

Більше про Марка Роберта Стеха читайте тут.

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-08-17 21:30 :34