четвер, 7 червня, 2018, 10:47 блоги Економіка
Про податківця Білусю Більченко і курорт «Літній ананас»
Тетяна Вергелес
головний редактор Інформаційного агентства
«Західна інформаційна корпорація» (IA ZIK)
Конкурс «Бюджет країни – очима дитини-2018». Фото: ZIK
Конкурс «Бюджет країни – очима дитини-2018». Фото: ZIK

Чесно кажучи, в житті б не подумала, що мені буде цікаво читати твори дітей, подані на конкурс «Бюджет країни – очима дитини-2018». Ну бо тема, самі розумієте, специфічна. Погодилася увійти у журі цього заходу, організованого управлінням ДФС у Львівській області, бо незручно було відмовляти, бо хтось же мусить…

Так от, була дуже, дуже приємно здивована оригінальністю, живістю думки, летом творчої фантазії дітей. Тільки дитяча безпосередність здатна на талановиту видумку у такій, здавалося б, сухій і дуже серйозній темі.

Особливо вирізняються твори дітей, які навчаються у Зразковій літературно-творчій студії «Любисток» (м. Дрогобич). Диву даєшся, скільки ідей, і не просто ідей, а творчо втілених у казки оригінальних сюжетів! З тих казкових історій вийшла б добра, легка, весела (попри серйозність теми) книга. На мою думку, варто було б окремо відзначити нагородою керівника студії «Любисток» – Калерію Луценко.

Запам’яталася казочка Василини Мисливець, 11 років. Простий і, водночас, привабливий заголовок – «Добре бути чесним». Село Кенгурівка, кенгуру Булат і його дружина Барбентина… Салон краси «Дикий сад». Це ж треба таке вигадати! Єноти-податківці Трусь і Кусь, що були у лісі «відомими модниками»… Так і бачиш ці образи перед очима! Майстерно написана історія. Добра, повчальна, але без моралізаторства кінцівка)

Привертає увагу й твір Зоряни Грицик, 10 років. Інтригуючий початок «Незадовго до виборів до Лісового парламенту у лісі з’явився Шакал…». Справжня детективна, а отже захоплююча історія! Особливо мене причарувала подруга дуже чесного Хомячка – Білочка, «яка працювала журналісткою» – бо ж моя колега Вдалий сюжетний хід – «машиною підробляє», а потім тонко підмічено спекуляцію на волонтерстві: «Та яка податкова, як я волонтер?». Плавний логічний висновок, чому дороги не ремонтують...

А от закінчення – бюрократичне. Варто б було щось інше придумати

Відзначила кількома знаками оклику твір Каміли Пумпи, 11 років. Тут свій сюжет, своя оригінальність: творча, креативна податківець Білуся Більченко. Тільки назву твору поміняти – і призове місце для Каміли знайшлося б.

Твори написано так, що можна знімати кінофільми за кожним сюжетом.

Есе, етюд, картина у художньому слові – робота Владислава Корнаги, 4 клас. «Озеро бюджет» називається. Чудово! Лаконічно, образно, мудро.

Заслуговує на увагу твір Надії Василишин, 5 клас – «Вихід знайдено», про те, як Король віддав своїх дітей на навчання за кордон, і що з цього вийшло. Це такий-собі довгий, з перипетіями роман, на основі якого можна серіал знімати

Руслана Сидір, 5 клас, за Старосамбірського району написала просто, коротко, але від душі – це відчувається, що дитина писала самостійно.

Мені сподобалася, Катерина Соболевська, 5 клас у своїй «Розмові з татом» згадала про те, що у зв’язку з війною значно зросли надходження до бюджету Української армії». Щиро написано. Молодець.

Запам’яталася й робота Юлії Біль, 5 клас, 11 років: «Власна кишеня – це ще не все». Дія розгортається на курорті з назвою «Літній ананас», а це вже – інтрига. «Для звірів одне тільки слово «курорт» було дивиною. Пішли. Сподобалося. Лежиш, відпочиваєш, на сонечку грієшся». Сюжет – закручений – мультик можна знімати.

З поданих творів видно, що конкурс дає дітям можливість замислитися над складними для них питаннями: що таке бюджет? Що таке податки? Що таке бюджет України і де його «шукати»? Великий позитив і користь конкурсу – через легку, казкову, пригодницьку творчість в дітях формуються риси громадянина України, чесний, європейський підхід до свого громадянського обов’язку.

Пропоную вам казочку від однієї переможниць конкурсу Каміли Пумпи. Думаю, вона мене пробачить, що змінила заголовок до її казкової історії.
 

Пригоди податківця Білусі Більченко

Не один звір заздрить Білусі Більченко: працює в офісі, ходить така охайненька, модна. Одним словом – податківець. Що Вона там робить, не дуже і зрозуміло, але всі знають, що Білуся розумна, працелюбна, тому усі її поважають.

Та щось сьогодні Білуся має зіпсутий настрій. Така похнюплена, що ніби і хвостик не такий пухнастий, як усе.

Прийшла в офіс і зразу за комп’ютер! Та, мабуть, нічого там немає втішного, щоб Білуся не всміхнулася. А тут телефон задзвонив. Шеф!

– Зайдіть до мене, Білусю!

А Білуся і без шефа знає, що податки погано сплачуються. Знати знає, а що робити?

У Білусі, правда, є пропозиція: виступати з концертом перед мешканцями лісу. Вона і пісню склала:

– Звірі, сплачуйте податки
від податків будуть статки
Будуть школа і лікарня,
І дороги будить файні!
Спільні гроші у коморі –
Тож не знають звірі горя…

А от далі не виходить! І до того ж треба, щоб не одна вона співала! І закінчити пісню танцем! Брати Їжаковичі обіцяли акробатику показати, Зайчука треба попросити показати спортивний номер. Або якусь іншу програму дати. Тільки треба подумати, звідки гроші виділити, щоб артистам заплатити. І Бобер Борисович слухав уважно, а коли Білуся заспівала, то навіть окуляри надягнув. Потім головою покрутив, і склали вони з Білусею програму:

  1. Акробати на трапеції і на землі;
  2. Фокусники;
  3. Співаки – вокалісти;
  4. Танцюристи;
  5. Пісня усіх учасників «Плати податки – живи красиво».

І ось концерт! На деревах розвішано повітряні кульки. Між двома берізками плакат:

– Сплати податки і спи спокійно:
Гроші на тебе працюють надійно!»

Звірі тішуться, плескають артистам. А Бурмило Ведмедяка штовхнув у бік Вовчака Вовкулу:

– Я і без податків сплю спокійно! Ги-ги!

І Вовчак вискалився, поплескав себе по кішені:

– Гроші у мене лежать надійно, го-го!

На них зашикали:

– Не заважайте!

Ведмедяка знизав плечима, Вовчак хмикнув, але замовкли.

Концерт усім сподобався, особливо виступ Куниці на трапеції.

Та другого дня на Білусю очікувало розчарування: ніхто не поспішав нести податки. Один Їжачуня Комочко прийшов. Та що Їжачуня? Який там бізнес? Перевозить на собі гриби, яблучка – ото і всього. Але Білуся так Їжачуні втішилася за його свідомість, що навіть поцілувала у носик! І не покололася, бо Їжачуня був дуже обережний.

– Початок є, – сказав Бобер Борисович. – почекаємо, що далі:

А що далі? А нічого далі. І день, і два, і тиждень… у Білусі нова ідея:

– А давайте будемо видавати диплом найкращим платникам податків!

Шеф почухав за вухом: а як визначити найкращих? Найкращий – це той, що сплачує вчасно? Той же Їжачуня чи Ховрахівський. Чи Мишачко? Але ж з них податки з росинку! Чи найкращий той, що платить багато? Скажімо, Лосюк. Ну, так, Лосюк з уіх боків підходить: платить багато і вчасно, але йому зараз диплом ні до чого, бо Лосюк відпочиває за кордоном.

– Добре, – нарешті сказав шеф. – зроби зразок.

Білуся зробила.

Диплом!
За сплату податків
мешканцю лісу
Ім’я: Прізвище:
Дякую вам!
Підпис мера

І вирішила Білуся піти до Вовчака. Крутий бізнесмен, а податків не сплачує. Можливо, диплом його зацікавить.

– Диплом? – перепитав Вовчак і гикнув від здивування. – а що це?

– Ну, це папір такий, – пояснила Білуся.

– Папір? Так це валюта? Конвертована?

– Ні, не валюта! Але це теж дуже класно! – спробувала Білуся перейти на Вовчакову мову.

– Я подумаю, – кинув Вовчак і показав лапою Білусі на вихід.

І все ж замислився Вовчак: що то за папір такий? Він чув, що бувають цінні папери. Може,це такий!

Покликав друзів: Вовка Вовченка, Лиса Лисовича, Вепра Вепрячку – крутих хлопців, словом.

– Братва! Тут одна чувіха була з податкової. Пропонує папір за те, що платиш податки. Ви як?

Лисович облизався:

– Офіційний папір? Будуть сплачувати відсотки від прибутків? У якій валюті?

– Ні, Вона казала, що це не валюта.

Першим піднявся Вепрячка:

– Не варто час витрачати.

А тим часом у Білусі нова ідея! Біля податкової з’явився великий плакат. В очі зразу впадав червоний напис: «Ганьба!», яскраві букви були великими. А під тим написом фотографії тих, хто не сплачує податки! І під кожним фото підписано, хто це. Ніби хтось їх не знає у лісі!

Звірі підходили, тицькали лапками, сміялися: «Отак їм і треба!»

Кілька днів висів плакат, але ніхто не приходив, щоб заплатити податки. Натомість прийшов ранок, коли Білуся побачила, що фотографії зірвано і потоптано.

Засумувала Білуся: де взяти нову ідею?

А тут ще зайшла Куниця Аліса Куницівна і влаштувала цілий скандал.

– Порушено питання про податки! А я вільний звір, роблю те, що хочу, і не роблю того, чого не хочу! До суду подали! Ви позбавляєте мене громадянських прав!

Білуся довго слухала Куницю, втомилася, зітхнула:

– Будуть у Вас розумні пропозиції, приходьте, а зараз ідіть собі і не заважайте мені думати!

Аліса грюкнула дверима і пішла.

А другого дня знову завітала – вся у дорогому костюмі, капелюшок на голові. Мовчки поклала на стіл якийсь папір.

– Що це?

– А це документи, підписані мером. Хочу відкрити бутік «Диволапка»

– А я тут до чого? – Знизила плечиками Білуся.

– Ой, яка хитруля! «Я тут до чого?» – перекривила білочку. – мені потрібно взяти кредит. Мер каже: «Бюджет пустий. Ідіть до податкової, хай Вони Вам допоможуть. А ідея з бутіком мені подобається» Ось так!

– Мені теж подобається, – відповіла Білуся, зняла зі свого столу глечик і перевернула його. Глечик виявився пустим.

– З глечика можна вилити тільки те, що у ньому налито. А що можна вилити з пустого глечика?

– Ага! – всердилася Аліса. – хочете, щоб податки були? Буде бутік – будуть податки. Думай, тобі за це зарплату платять, – і пішла не прощаючись.

Вночі Білуся заспати не могла, все згадувала Алісу. «Буде бутік – будуть податки!» А де ж узяти гроші на бутік? Банк не дасть кредит, бо там пусто.

– А що, якщо… – сказала Білуся вголос і засміялася. У неї знову ідея! І Білуся її озвучила перед Бобром Борисовичем. Вона переконана, що куниці треба допомогти!

– Хай буде цей бутік! Куниця стане багатою. У нас будуть податки. Інші звірі і собі почнуть розкручуватися. А ми перший місяць – ні, перші три місяці – не будемо з неї брати податки, а візьмемо тоді, коли у неї будуть великі прибутки.

– Бачу, ти перепрацювалася. Коли б у мене були гроші, я б оплатив тобі курорт у Дубаї або і іншому місці, але цього не можу зробити, тому даю три дні відпустки.

– Я не втомилася. Нам треба знайти гроші для банку, куди прийде Аліса. Білуся говорила і говорила. Нарешті Бобер Борисович урвав її промову:

– Як би хтось мені таке запропонував, я б його негайно звільнив, але ти дуже старанна в роботі, я тебе поважаю, Білусю! Але грошей немає.

На тому і розійшлися – обурений Бобер Борисович і зажурена Білуся.

Наступного дня білочці навіть до офісу не хотілося йти. А коли прийшла, покликав її до себе Бобер Борисович

Начальник усміхався

– Мабуть, у тому, що ти пропонуєш, щось є. Як там, кажеш, буде називатися бутік?

– «Диволапка». Модні рукавички, шкарпетки, балетки і таке інше.

– Ну – ну. Хай твоя куниця йде до банку оформляти кредит. Один місяць буде звільнена від податків.

– Ви ж казали, грошей немає.

– Немає. Я взяв кредит у закордонному банку, який очолює мій друг. Сама розумієш, що треба буде віддавати гроші. Якщо підведе мене твоя Аліса…

– Ні, не підведе! Відчуваю, що не підведе! Бобре Борисовичу, Ви такий, такий… мені слів бракує! Можна, я Вас поцілую?

– Ну – ну, це зайве, зовсім зайве.

Бутік «Диволапка» різ, як на дріжджах. Ось вже і товар завезено, і вивіска є!

У Аліси майже щодня акції. Покупці задоволені. Бобер Борисович хвилюється: прогорить!

Ні, не прогорає. Акцій поменшало, але товар дуже якісний, модний, покупців повно. Вже Аліса і перший податок заплатила.

Дехто зі звірів почав заздрити:

– Цікаво, де та Аліса взяла гроші? Це ж треба було великі кошти вкласти!

Аліса не робила з того секрету:

– Пішла до податкової, там мені допомогли.

– Просто так?

– Ні, не просто так. Я податки сплачую.

І вже Їжачок узяв кредит і купив собі автобус. А потім Лисичка відкрила салон краси. І податки платять. Центр лісового містечка у квітах, вночі освітлений світлячками, яким постійно платять зарплату.

А от у тому районі, де живуть круті бізнесмени, чомусь стежки страшні, про освітлення вже усі забули. Навіть і не чути, хіба височать багаті маєтки приватників. А клуб давно без ремонту стоїть, на велику колодку закритий.

А тут один із вовків відкрив новий магазин «Вишенька» – з продуктами. Всердилися на нього колеги і собі до мера:

– Гроші потрібні для додаткового розвитку приватного бізнесу!

– У мене, – каже мер, – є дані, що Ви не платите податки, тому використовуйте ті гроші, що маєте.

– Наш бізнес підривають нові бізнесмени.

– Самі розбирайтеся. Грошей немає.

І вирішили вовки розширити свій бізнес. Зібралися на нараду. Треба побудувати басейн – будуть нові гроші від відвідувачів. Усі погодилися, лишилося тільки зібрати кошти.

– Хто перші гроші внесе? Може, ти, Вовче Вовковичу? Ти ж у нас багатий.

– Чого це я? я що, крайній?

– А ти, Вовче Вовквило?

– Чого я? я і без басейну обійдуся.

– Ну, а ти, Вовкуне Вовчишен?

– Ні, нехай мерія платить!

– Але мерія дасть гроші, якщо ми податки заплатимо.

– Тоді без них обійдемося. І не треба басейну! Побудуємо стадіон. Ось! Вхід платний – гроші до нас річкою.

– А податкова?

– А що – податкова? Податкова, податкова! Невдовзі будемо за повітря платити! Дихаєш? Плати.

Братва зареготала.

Вирішили: кожен дасть гроші, але щоб усі порівну! І ніяких податків! Прибуток теж ділити порівну. І ніякі проблеми лісові братву не цікавлять. Усе витрачається тільки для себе.

А тим часом біля податкової зробили велику вітрину: кольорові фотографії нових бізнесменів і тих досвідчених, що вчасно сплачують податки. І ще напис червоним: «Завдяки саме їм відремонтовано школу, прокладено нову стежину до Поляни важливих порад, розбито квітник біля лікарні. Хвала і подяка шановним мешканцям лісу!»

Навіть Бобер Греблянський кинув будувати греблю і прийшов глянути на вітрину! А потім пішов до податкової з грошима:

– У мене буде інша декларація про прибутки. Хочу дати гроші на дитячий майданчик!

А за кілька днів біля вітрини виникла ще одна – невеличка. Її зробила куниця Аліса!

«Шана нашим податківцям», – писалося великими буквами. І дві фотографії: Бобра Борисовича і Білусі.

І знову звірі приходили дивитися і схвально хитали головами.

Коштів до податкової надходило багато, тому бобер Борисович запросив ще одного працівника. Це був молодий здібний Єнот, який мав допомагати Білусі вести справи. Другого дня Єнот привів свою дружину:

– Вона у мене така охайниця, така чистюля. Наведе порядок.

Єнотка миттєво почала мити вікна, а до кінця дня вимила усе, що бачила, і поставила на столи скляночки з лісовим квітами. Любо глянути.

Білуся тим часом – вона не могла жити без нових ідей! – біля вітрини з фотографіями повісила скриньку для пропозицій, куди слід використати податки і замовила Зайцю Зайчонському великий плакат – гасло: «Платимо податки, бо хочемо спільних статків!»

У лісі вчасно стали платити податки, закупили до аптеки багато лікарських трав, зробили ремонт у дитячому садку.

Мерія підтримувала звірів, які хотіли започаткувати власний бізнес. З лісового бюджету виділяли першу грошову допомогу.

Ліс на очах змінювався. А все завдяки маленькому податківцю Білусі, яка весь час шукала шляхів, як поповнити лісовий бюджет, та розумнику Бобру Борисовичу, який підтримував її пропозиції.

Занедбаним залишалася лише та ділянка лісу, де у багатих помешканнях проживала братва. Вже і Ведмідь Бурмило збудував банк, а Вепр і вовки трималися свого. Їм, мовляв, від громади нічого не треба, а на своєму обісті сам собі господар! Їх бізнес вже переведено до іншого лісу – грошики течуть у кишені!

Та ось несподівано з’явилася скарга у газеті. Від кого? Від Вовка. Він зламав нового велосипеда, коли їхав додому: стежки позаростали, освітлення немає! Куди дивиться мер? Мер дав відповідь: хто не дбає про ліс, сам і потерпає від свого недбальства, громада не буде дбати про тих, хто не піклується про громаду.

Ніхто задурно не буде помагати тим, хто підтримує чужу економіку!

Згодом прийшли і вовки та вепр до висновку, що вигідно жити так, як живуть інші, і внесли великий внесок до лісового бюджету та за власні кошти побудували аква-парк, який згодом приніс їм великі прибутки.

А Білуся? Білуся побувала на курорті.

Путівку їй оплатила податкова. А зараз продовжує працювати і придумувати нові ідеї: дуже вже вона любить свою роботу і любить рідний ліс.

Каміла Пумпа,
11 років, Дрогобич, Львівська область

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-20 13:34 :30