середа, 30 травня, 2018, 16:31 блоги Політика
Аркадій Бабченко тоді сказав: «Війна змінює людину раптово. Приїжджаєш, а в тебе в очах - війна». ДОПОВНЕНО
Тетяна Вергелес
головний редактор Інформаційного агентства
«Західна інформаційна корпорація» (IA ZIK)

День закінчився щасливо: Аркадій Бабченко - живий. Все, що було, - спецоперація. На Фейсбуці я написала: "Ну що ж - хай тепер читає посмертні промови)))».

Ось, що, наприклад, я написала з горя:

Як же оговтатися від новини про вбивство Аркадія Бабченка? Важко дуже, хоча, здавалося б, що тільки не проходить крізь голову й душу журналіста. Але тут…

Нас, журналістів, – тьми. Але я завжди виокремлювала Аркадія Бабченка. Ну не так щоб завжди, а після Львівського медіа-форуму 2015-го року, форуму, який відбувся у розпал російсько-української війни… Зранку кинулася до старих, списаних блокнотів і знайшла потрібний, той, де я нотувала найцікавіше, найважливіше для себе. Аркадій виступав перед нами, і те, що говорив, було безпафосним, чесним, дуже людяним. Ані менторства, ані осуду щодо тих журналістів, які думають не так.

Тоді на медіа-форумі все крутилося навколо війни, волонтерського руху. Йшлося про те, як війна змінила журналістів, скоректувала їхні погляди на професію. Вручали нагороду, здається премію ім. Олександра Кривенка, Левкові Стеку, і він у свої промові червоною ниткою проводив думку про необхідність крайньої незаангажованості воєнного журналіста, про те, що журналіст не може бути волонтером, а волонтер – журналістом. Говорив категорично, як і має говорити дуже молода людина. Звісно, я пишу по пам’яті. А дещо ось із блокнота: «Чи можна чекати від журналіста, який постачає приціли, обєктивної інформації?» Все вірно. Нібито. Але добре пам’ятаю, що визначила для себе таку позиція як «стерильність». І аж пересмикнуло: «Як журналіст, жива, нормальна людина, може залишатися стерильним взагалі, а на війні, як ведеться проти твоєї країни й поготів?».

І пам’ятаю, як видихнула, коли заговорив Аркадій Бабченко. Він говорив з якимось болем, говорив так, як є. Побачила в ньому не журналістського робота, а людину. Хтось кинув: «Алкоголь впливає на те, що люди гинуть», на що Аркадій відповів: «А где ты на войне видел хорошего человека? Война меняет шкалу ценностей… Войну ты чувстуешь своим мочевым пузырем… Снятие запретов – самое страшное… Круг своих, только своих, только твой взвод… Когда возвращаешься оттуда сюда – это на треть свои, это не свои. Чувствуешь ненависть к мирным людям: я там, а вы тут!... Мы живем не разумом, человек – химия. Война – это постоянно под страхом, а гормоны – за радость. Война гипертрофирует чувство, и тогда главное – ненависть. Это очень страшно, когда знаешь, что уже улыбаться не сможешь… Умение любить возвращается последним. Самое плохое – смерть. Ну поймали, отхайдохали, но ведь живой … А смерть… Все потом переложиться на мирную жизнь. Все это надо лечить. Надо писать истории этих людей, которых коснулась война, а не отступления-наступления… Война меняет человека внезапно. Когда ты приезжаешь, а у тебя война в глазах… Журналист не имеет право брать оружие. Он как священник. Сопереживать – да, подносить боеприпасы – нет. Отстраненность – это хорошо… но разделить судьбу, дорогу с батальоном … Нельзя врать, нельзя сваливаться в пропаганду. Да, журналистика – это предательство. Объективность – идеал, а на практике – недостижимо. Не писать так, чтобы подставить людей. Думай о чем ты пишешь!».

Сьогодні на фоні новини про вбивство Аркадія Бабченка, нічого не можу вдіяти із ненавистю до ворога, без різниці – відкритого чи гібридного. Не можу бути стерильною. Може, завтра вдасться.
 

Читайте також: «Аркадій Бабченко у Львові: Після війни вміння любити повертається останнім» 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-23 00:33 :33