Такою фразою не розрахуєшся навіть у маршрутці
Богдан Волошин
письменник, журналіст
Фото Богдана Волошина
Фото Богдана Волошина

Загубився. Чи шубовснув у темний вир придорожньої кринички. Чи необачно заснув. Не відаю. Чи я є, чи вже нема. Я грудка землі, камінчик шутру в сандалях, облізлий ніс, припечений на голому сонці.

Я не знаю слів своєї мови, вони чужі і пошерхлі, як цукерки в обгортках на язиці. І я говорю своєю, але її мало хто розуміє – навіть я. Бо вона не має слів, не знає частин мови. Вона нічого не має, крім емоцій і смішних звуків, які розуміють лише бузьки і люпин на узгір’ї.

Я хочу забути її, бо все сказане нею не надається до записування, а значить з неї мені нема жадного хосену. Ще не вигадали для цієї мови літер.

Я пробував, але спромігся написати лиш одне слово – чикпікшусьтусьпацюрусьширпиркуртусьзаказусь. Що значить – босіногинеходятьпоасфальту, особливонавшпинькиінавпочіпкитеж, боцезаважаєсонцюбачитип’ятиіглибокоображаєзолотоокесвітило.

Такою фразою не розрахуєшся навіть в маршрутці.

Явсещезалишаюсьдивноюлюдиною, якасамаговоритьзсобоюнерозуміючижодногослова. І, попри те, інколи розуміє мову інших.

 

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-06-24 12:13 :29