понеділок, 28 травня, 2018, 11:16 Суспільство
Найімовірніше, Петра Франка розстріляли у Києві у 1941 році – Тихолоз
ZIK
ZIK

Після приходу до Львова «перших совєтів» син Івана Франка Петро став інструментом у руках радянської влади. Хоч його і зробили депутатом УРСР, уже після поїздки до окупованого радянською владою Харкова Петро Іванович розумів, яким небезпечним є новий режим.

Про це під час ефіру проекту «Історичної правди з Вахтангом Кіпіані» на телеканалі ZIK розповів директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз.

За словами директора Міжнародного фонду Івана Франка Ігоря Куруса, наймолодший із синів Івана Франка Петро був патріотично налаштованим, служив у лавах Українських січових стрільців та навіть очолював першу ескадрилью військових льотчиків УСС.

«Ця людина – дуже обдарована. Він був хіміком та вивчав переробку молока. Радянська Росія навіть «позичила» його у Польської республіки. Петра Франка запросили у відрядження до Харкова, щоб він там навчав цієї переробки, аби продукт можна було зберігати», – розповів Курус.

Напередодні ж Другої світової війни поляки відкликали Петра назад до Львова. Коли ж у 1939 році на Західну Україну увійшли «перші совєти», він навіть став депутатом УРСР.

Однак, вже через кілька років комуністи таки знищують сина письменника. Курус наголосив: у шифротелеграмі НКДБ СРСР за 9 червня 1941 року йдеться про розстріл Петра.

«Там розповідалось, що у Києві затримали Кирила Студинського, Петра Франка та ще одного актора. Том, оскільки немає змоги вивезти їх із міста, просилось дозволу їх розстріляти», – розповів експерт.

Чи було виконано заплановане невідомо, однак після цього Петро Франко справді зник. Але ніхто досі не знає, де він похований. Саме тому існують такі різноманітні версії про подальшу долю Петра Івановича. Так, за однією із них, коли вони зі Студинським тікали, їхній потяг потрапив під обстріл.

У свою чергу директор Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка Богдан Тихолоз додав: Петро Франко, як і його брат Тарас, був інструментом у руках радянського режиму. До того ж, не з доброї волі.

«Справді, він, як і багато галичан, свого часу мали певні ілюзії, що саме у радянській Україні є шанс на національне відродження. Особливо така думка була перед поїздкою до Харкова. Та потім, після повернення звідти, ці ілюзії остаточно розвіялись», – зауважив Тихолоз.

Адже вже тоді Петро зрозумів, із ким має справу і чим це може загрожувати.

«Його зробили одним із фігурантів так званого Золотого вересня, він був у президії народних зборів, а потім – представником Галичини, що приїхав до Верховної Ради Радянської України і зачитував там «привітання від братів з-за Збруча». Та, коли чуємо цей запис кінохроніки, його голос дрижить. Ми відчуваємо, що насправді він почувався далеко не комфортно», – наголосив Тихолоз.

Мовляв, свого часу, син письменника Василя Стефаника Семен, який товаришував із Петром, навіть звертав увагу: «Якби я не був Стефаником, а ти Франком – нас би теж уже давно знищили». Однак, тим не менше, за словами Тихолоза, розшифрована телеграма із проханням розстріл справді існує.

«Вона була адресована Наркому державної безпеки Радянського Союзу Меркулову із копіями для цілої низки посадових осіб. Документ надійшов на початку липня 1941 року, тобто вже після старту радянсько-німецької фази Другої світової війни», – розповів дослідник.

Якраз тоді почали примусово вивозити діячів, які могли стати інструментом у руках фашистського режиму для подальшої дискредитації радянської влади.

«Вони дбали про себе, убезпечуючи себе від можливих загроз. Справді, професора Кирила Студинського разом із Петром повезли на схід. Навіть є відомості, що вони доїхали до Золочева. Навіть існують і свідчення, що після згаданого бомбардування їх таки доправили до Києва. Очевидно, вони таки потрапили до столиці Радянської України, оскільки у спогадах Наталії Полонської-Василенко згадується, що вона бачила Студинського у Києві», – зазначив Тихолоз.

Окрім того, існували й інші свідчення, що їх справді бачили у Києві. Та, у той же час справа про знищення цих осіб була пов’язана із уже кримінальною історією, спрямованою проти київського оперного співака Михайла Донця.

«Оскільки там фігурували усі троє – Студинський, Петро Франко і Донець, є висока імовірність, що їх таки довезли до Києва, а потім не знали, що з ними робити. Тоді ж масштаб розстрілів був просто шаленим. Тому, найімовірніше, що їх таки було знищено», – зазначив Богдан Тихолоз.

Читайте також: Навчаючись у монастирі, Андрей Шептицький спалював листи від матері, – дослідниця

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-06-21 03:40 :17