Новини » Економіка 21 травня, 2018, 10:27
Відтік мізків за кордон: що може зробити Україна, поки не пізно
Фото: update.com.ua
Фото: update.com.ua

За роки незалежності кількість науковців в Україні зменшилась вп’ятеро. Наукову сферу залишали і продовжують залишати найбільш активні творчі вчені, в тому числі молоді науковці. Якщо цей процес не зупиниться, Україні може загрожувати відмирання цілих галузей знань.

Причини цих негативних тенденцій аналізуються у звіті «Проблеми молодих вчених України та рекомендації щодо їхнього вирішення», який підготувала команда голови Ради молодих вчених НАН України Олександра Скорохода в рамках проекту «Посилення впливу громадськості на євроінтеграційні процеси України», який реалізує ГО «Агенція Європейських Інновацій» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».

Результати цього дослідження доволі красномовні і варті уваги.

Проблеми науковців і міграційні настрої

Отож, про що говорять цифри?

За даними офіційної статистики, на початку 1990-х в Україні було 1344 організації, які виконували наукові дослідження й розробки, а науковців налічувалося 313 079 осіб. Станом на 2015 рік ці цифри зменшились до 978 і 63 864 відповідно. Зараз за кількістю науковців на 1 тисячу населення ми маємо один з найнижчих показників у Європі.

Так, наприклад, тільки з 2010 по 2014 рік кількість аспірантів у Національній академії наук України, найбільшій науковій організації України, скоротилася з 2716 до 2045 осіб.

Очевидно, не йдеться про те, що всі ці люди виїхали кордон, багато хто міг просто змінити сферу діяльності. Однак це теж, без сумніву, сигналізує про негативні тенденції в українській науці.

Щоб виявити, з якими проблемами стикаються молоді науковці і які настрої панують в їхньому середовищі, у 2015-2017 було проведено опитування в установах Національної академії наук України (НАНУ), Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка (КНУ) та Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» ім. Сікорського (КПІ).

Хоча це дослідження, звісно, не є репрезентативним для цілої країни, однак, принаймні, дозволяє зрозуміти, з якими викликами стикаються молоді наукові кадри.

За результатами опитування в НАНУ у 2016 році, 42,2% молодих науковців заявили про міграційні наміри. В 2017 році таких було 51,2%, із них 15,7% хотіли залишити Україну назавжди, а 35,1% бажали б попрацювати та повернутись.

<nbsp;>

Опитування показало значний зв’язок фінансових потреб респондентів з міграційними настроями.

<nbsp;>

Причини, які спонукають молодих учених з НАНУ думати про можливу еміграцію, можна розділити на три категорії:

  1. низька заробітна плата та поганий фінансово-економічний стан науки (близько 90%);
  2. несприятливі умови праці (60%);
  3. труднощі професійної реалізації (близько 20–30%).

Сімейні причини назвали лише 15%.

<nbsp;>

Одним із ключових факторів є фінансова незабезпеченість. Особисті фінансові потреби на місяць в опитаних становили в середньому 6004,4 грн у 2015 році, 7048,0 грн у 2016 році та 9134,15 грн у 2017 році, що майже вдвічі перевищувало реальний заробіток за основним місцем роботи аспіранта чи молодшого наукового співробітника.

Окремою проблемою є житло. За результатами опитування в НАНУ, тільки приблизно одна п’ята частина молодих вчених має власне помешкання (21% у 2015 році, 23,2% у 2016 році).

Однак дослідження показало, що виштовхують молодих учених з науки не лише низька зарплата або соціальна незахищеність, а й незадовільні умови праці та неспроможність через це розвиватись і повноцінно займатися науковою діяльністю.

У КНУ тільки 24,66% молодих вчених вважають, що вони мають все необхідне на своєму робочому місці (21% в природничих та технічних науках; 27,73% в соціальних і гуманітарних). Відсоток задоволених матеріально-технічним забезпеченням у вибірці КПІ становив лише 20,6%, а серед молодих вчених НАНУ – 12,1%. Найчастіше науковці і природничих, і технічних напрямків вказують на нестачу устаткування та спеціальної наукової літератури.

Ще одна проблема, яка стоїть на заваді розвитку молодих науковців в Україні, – це обмеження мобільності.

47,5% опитаних в НАНУ не виїжджали у відрядження за кордон взагалі; у КПІ – 67,9%, у КНУ – 56,16%.

Також респонденти скаржились на відсутність «соціальних ліфтів» і можливостей для кар’єрного зростання. Йдеться, зокрема, про те, що сама процедура отримання наукових ступенів залишається забюрократизованою, а замість якісних вимог досі діють кількісні.

Міграція VS академічна мобільність

За даними Eurostat, у 2016 році українці отримали найбільшу кількість дозволів на проживання в ЄС (589 тисяч, 17,6% усіх дозволів), що на 17,8% більше, ніж у 2015 році. 87% із них надала українцям Польща, 4,1% – Чехія, що становить 87,5% та 30,3% усіх дозволів відповідної країни. 82,7% усіх дозволів українці отримали з метою працевлаштування, 4,4% – з метою навчання, 5,5% – за сімейними обставинами. Міністерства сім’ї, праці та соціальної політики Польщі повідомило, що в першому півріччі 2017 року кількість заяв українських громадян, зареєстрованих службами зайнятості Польщі, становила 905 тисяч (95.5% загальної кількості всіх дозволів на працевлаштування, виданих Польщею).

Водночас, масштаби трудової міграції можуть бути набагато більші, ніж це фіксується офіційною статистикою. І хоча частка науковців у загальних потоках міграції з України є відносно незначною, однак для галузі вона, безумовно, є відчутною.

Звіт аналітичного центу СEDOS за 2014 рік показує, що еміграція науковців відбувалась не лише в середині 90-их, коли в Україні була найбільш нестійка економічна ситуація. Навіть за офіційними даними, відтік кандидатів наук з країни зменшився лише після 2004 р. Найбільш інтенсивно виїжджали представники фізико-математичних, технічних, біологічних та медичних наук.

<nbsp;>

 

Важливо подивитись на міграційні потоки – куди саме виїжджали українські науковці. Найпопулярнішими країнами призначення були США, Росія, Ізраїль та Німеччина. І якщо еміграція в усі країни почала спадати з кінця 90-их, то вона і досі залишається стабільно високою у випадку США, що не в останню чергу пов’язано з численними стипендіальними програми для молодих учених.

Однак варто зазначити, що на сьогодні не існує точної статистики щодо виїзду за кордон для постійного проживання і праці саме наукових кадрів. Цей показник складно визначити в тому числі через те, що багато української молоді навчається або стажується за кордоном за різними програмами і не відомо, хто з них зрештою повернеться в Україну, а хто – ні.

Для об’єктивності аналізу потрібно чітко розрізняти академічну мобільність та міграцію. Досвід навчання чи роботи за кордоном на різних етапах наукової підготовки та дослідницької кар’єри – дуже цінний внесок у професійний розвиток, каже кандидат політичних наук Христина Фогел, яка також досліджувала цю тему.

«У науковій сфері дуже важлива саме ця атмосфера і контакт із закордонними колегами, можливість, як мовиться, «бути в темі». Тому що вони досліджують схожі з нами питання, але в них є кращі умови для цього», – пояснює вона.

Христина Фогел в Україні навчалася на факультеті міжнародних відносин та юридичному факультеті в ЛНУ ім. Франка, а також в аспірантурі за програмою «Еразмус Мундус» в університеті Антверпена в Бельгії на факультеті політології та соціології, тому з власного досвіду може розповісти, які настрої поширені серед українських науковців:

«Аспіранти більше схиляються до того, щоб поїхати за кордон на рік-два, подивитися, отримати якийсь закордонний досвід. Особливо це стосується збору матеріалів для дисертацій, наукових досліджень. Чи є бажання залишатися там? Серед моїх знайомих аспірантів переважно всі, як і я, захотіли повернутися назад в Україну і втілювати набутий досвід тут. Це все дуже індивідуально. Звичайно, є відсоток людей, які хочуть залишитися за кордоном, тому що бачать там більше можливостей та перспектив. Особливо це стосується технічних спеціальностей – фізика, хімія, математика, адже на Заході є обладнання, якого в наших інститутах немає. Щодо гуманітарних наук, то, напевно, більшість хоче повертатися, адже після такого міжнародного стажування можливості знайти роботу в Україні набагато вищі».

Фінансове питання

Фінансування аспірантів в Україні не дозволяє їм займатися тільки науковою діяльністю, молоді науковці зазвичай змушені шукати додаткові шляхи для заробітку, і добре, якщо ця робота хоч якось пов’язана з темою їхньої наукової діяльності. Однак європейські аспіранти певною мірою в схожій ситуації – для фінансування своїх досліджень їм потрібно знаходити відповідні програми чи гранти. Христина Фогел наводить приклад Бельгії, де, за її словами, аспірантам перший рік навчання оплачує університет, але протягом цього року вони повинні написати проект і податися на грант або на стипендію від компанії або ж від місцевого чи державного уряду.

В Україні вже також існують наукові гранти, однак їхня кількість та обсяги їх фінансування не дозволяють говорити про достатню підтримку науки. Автори аналітичного звіту про проблеми молодих учених вказують на чисельні бюрократичні перепони та навіть законодавчі дискримінації. Так, у вимогах конкурсу Державного фонду фундаментальних досліджень (ДФФД) для молодих учених зазначено, що до участі в ньому допускаються молоді вчені віком (на час подання запиту): доктори наук – до 35 років, докторанти – до 33 років, кандидати наук – до 30 років (не включно). Хоча в Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність» визначено: «молодий вчений – вчений віком до 35 років, який має вищу освіту не нижче другого (магістерського) рівня або вчений віком до 40 років, який має науковий ступінь доктора наук або навчається в докторантурі.

Загалом, прозорість грантової системи України респонденти з НАН України у 2017 р. оцінили низько (3,48 з 10).

І це не єдина причина, що заважає молодим ученим отримувати додаткове грантове фінансування. Серед відповідей, які обирали опитані науковці, були «відсутність інформації про гранти», «відсутність консультантів/помічників», «економічні причини», а також «мовний бар’єр», тобто недостатнє володіння англійською чи іншою іноземною мовою.

Також серед проблем, що негативно позначаються на загальному стані наукової сфери, є низький рівень взаємодії науки та бізнесу. Україна відійшла від радянської схеми, коли єдиним замовником наукової продукції була держава. Зараз же наука опинилася у ситуації, коли держава не в змозі у повному обсязі забезпечити її потреби, а взаємодія із бізнесом – на зародковому рівні.

Так, за даними Держстату, частка підприємств, які займались інноваційною діяльністю, становила лише 18,4%, у т.ч. здійснювали технологічні інновації – 11,8% (5,7% – продуктові та 10,3% – процесові інновації), нетехнологічні – 13,4% (8,7% – організаційні та 10,2% – маркетингові); 34,4% підприємств із технологічними інноваціями співпрацювали з іншими підприємствами та організаціями, у т.ч. 5,9% співпрацювали з університетами, 8,4% – з науково-дослідними інститутами.

Якщо ні в держави, ні в приватного бізнесу немає запиту на результати інтелектуальної праці і немає розуміння, що ця праця потребує належної оплати, найбільш освічені кадри продовжуватимуть залишати Україну.

Ці негативні тенденції вкрай важливо зупинити, поки вони не спричинили незворотні наслідки, переконаний координатор Національного контактного пункту «Інформаційні та комунікаційні технології» програми «Горизонт 2020» при НУ «Львівська Політехніка», президент ГО «Агенція європейських інновацій» Іван Кульчицький.

«Ось, наприклад, у нас виїдуть всі хлопці (або дівчата), тоді з ким будуть одружуватись ті, що залишились? Яке буде продовження роду? Можливо, порівняння здасться некоректним, але насправді розвиток науки має свою логіку. Це як навчання у майстра (гуру), тобто передача знань і досвіду від досвідченого вченого до молодого.

Підготовка вчених не є процесом масової освіти, скажімо, фахівців з якоїсь справи, а достатньо індивідуальний процес. І якщо не буде послідовників у старшого покоління науковців, то у нас стає реальною загроза зникнення дослідників в окремих галузях знань, де Україна має ще сильні позиції. Ще одна небезпека – це відсутність кадрів для заміщення викладачів, які йдуть на пенсію, тобто наука навіть не зможе забезпечити просте відтворення», – пояснює Кульчицький.

«Інша справа, – додає він, – коли ми говоримо про відтік фахівців певної сфери. От, наприклад, зараз за кордоном великий попит на наших медсестер і лікарів, туди їдуть кваліфіковані фахівці. А яка нас чекає якість медицини в майбутньому? Те саме і для виробничих сфер, для яких просто не буде вистачати фахівців, які би в вже могли здійснювати реальну інноваційну діяльність на виробництві чи в іншому виді економічної діяльності».

Як можна вирішити проблему?

Загалом проблеми молодих науковців можна поділити на два блоки. Перший – пов’язаний із загальним станом науки, другий – з можливостями особистого розвитку, просування по кар’єрі і т.д. Фахівці, які досліджували цю тему, запропонували для уряду і парламенту низку рекомендацій – від збільшення бюджетного фінансування науки, створення Національного фонду досліджень, податкових пільг для інноваційних підприємств і до цільової підтримки та створення умов саме для молодих кадрів.

Що маємо на цей час? Із 2016 до 2018 року інвестиції держави в науку зросли на 57,4% – з 5 млрд 289,4 млн до 8 млрд 326,6 млн відповідно, повідомила міністр освіти і науки України Лілія Гриневич 18 травня під час святкування Дня науки.

«Я хотіла б подякувати нашим науковцям за працю, яку ви робите попри обставини, в яких сьогодні перебуває наша країна. Ми робимо поступ вперед. Зокрема, інвестиції держави в науку зросли на 57,4%. Цього все ще недостатньо, наше завдання дійти до рівня фінансування науки, що закладено в Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність», – 1,7% ВВП», – заявила глава МОН.

Варто зазначити, що на підтримку суто університетської науки йде лише близько 10% всього наукового бюджету країни.

Джерело: Міносвіти України
Джерело: Міносвіти України
Джерело: Міносвіти України
Джерело: Міносвіти України

 

Однак навіть у межах наявних коштів МОН звітує про низку досягнень за 2017 рік. Так, було проведено Конкурс для молодих учених, в межах профінансовано 123 проекти. Окрім того, вперше 100 наукових установ і вишів отримали безкоштовний доступ до баз даних Scopus i Web of science.

Цього, безумовно, недостатньо, визнають і в уряді, адже проблема потребує комплексного вирішення, що не зводиться лише до збільшення фінансування. Наразі ситуація, що склалась із молодими вченими, є критичною. Але хочеться вірити, що, так чи інакше, м’яч все ще на стороні Української держави. Якщо молоді науковці відчуватимуть тут підтримку і можливості для реалізації, «відтік мізків» (brain drain) має шанси перетворитися на «циркуляцію мізків» (brain circulation), коли талановита молодь повертатиметься із отриманими за кордоном знаннями і досвідом, щоб змінювати свою країну зсередини. Головне, щоб було ще куди повертатися.

Тетяна Штифурко,
ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2019-07-23 14:53 :37