понеділок, 21 травня, 2018, 18:18 блоги Суспільство
Стежать за мною з неба двоє очей – сонячне й місячне
Анничка Королишин
письменниця, пластова виховниця

Онде мале дівчисько задерло голову високо, в саму серединку неба зазирнути пнеться. Крутиться світ, спершу повільно, немов гойдає, далі швидше, стрімкіш. Хмарива, небо й сонце влаштовують шалені перегони. Закладає вуха, очі повняться сльозами. Ноги підгинаються і земля слухняно й лагідно приймає в обійми маленьке тіло, ховає в траві, втихомирює.

Сонячне око пильнує з-поза біленької намітки, чи не занадто вразило дитину. А дівча підклало під щоку долоньки і тихо вслухається у небесні ритми, аж доки знеможеться та задрімає, зморене мільйонноголосим хором живого світу...

Онде юна дівчина вийшла під нічне небо, хоче сховати від усіх перші паростки болю, що пустив корені в її очах.

Над головою зависло срібне коло, помережане тінями, живе й неживе водночас. Світло сіється крізь простір. Навкруги така тиша, що тягне заговорити голосно до самої себе, лише б не залишатися наодинці з цим холодним байдужим місячним оком.

Поза тим, небо так і лине назустріч, надсилає все нові й нові пригорщі срібних зір-намистин, аж здається, що хтось несусвітньо великий і добрий пригорнув голову лагідною долонею.

Дівчина отямлюється з міцно зажмуреними очима, мокрими від сліз щоками й шиєю. Схлипує звільнено. Підхоплюється з ковбка, на який присіла було мимохідь, йде в хату...

Онде я. І те, що було. І те, чого не буде ніколи.

Стежать за мною з неба двоє очей – сонячне й місячне.

Пильнують.

Аж доки не порину в сон, вже назавжди.

Редакція не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють у блогах на сторінках ZIK.UA.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-16 12:01 :27