понеділок, 23 квітня, 2018, 17:15 Суспільство
Олександр Афонін: Український книжковий ринок – це ринок пізнього середньовіччя Європи
Фото: УНІАН
Фото: УНІАН

Всесвітній день книга та авторського права спонукав до бодай поверхневого узагальнення стану книговидавничого ринку в Україні. Ситуація з виданням української книги за роки незалежності України була різною, не вельми втішною. Останніми роками спостерігається, принаймні у Львові, певне пожвавлення – з’являється багато перекладної літератури. Проте, на думку президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна український книжковий ринок не розвивається, а перебуває у стабільній стагнації. Свідченням цього є те, що за всі роки незалежності України, починаючи з 1994 року, продукування книг в Україні становить в межах однієї книги на людину в рік. В цьому році взагалі спостерігається шалене падіння книговидання, навіть порівняно з попереднім роком, який був не найкращим. Так, станом на 16 квітня було видано лише 57 % книг порівняно з минулим роком, тобто за квартал і 16 днів в Книжкову палату України надійшла інформація про те, що в Україні видано 4 млн 300 тисяч книжкових примірників. Якщо ця тенденція збережеться, то буде побито своєрідний антирекорд 1999 року, коли в Україні було видано 21 млн примірників книжок, тобто 0,4 книги на душу населення.

Про це Олександр Афонін сказав у коментарі IA ZIK.

За його словами, сьогодні українська література представлена в основному дитячою і художньою книгою. За останні три роки з’явилася, щоправда, зі збитками для розвитку авторського класу в Україні перекладна література, зокрема, література нон-фікшн. Попри те, порожніми залишаються ніші спеціалізованої, наукової літератури, – вітчизняної і перекладної. «Говорити про розвиток (чи як люблять говорити наші державні службовці – ренесанс українського книговидання) на жаль, не доводиться», – сказав Олександр Афонін.

Чому так відбувається? «Це пов’язано з багатьма чинниками, але головний – це те, що за майже 27 років існування незалежності в країні так і не з’явилася державна національна програма, яку мають всі європейські країни – підтримки книгочитання. Всі речі, які відбуваються, є фрагментарними, вони не пов’язані з системною роботою з ринком, з розвитком книгомережі, інфраструктури. Нинішній український книжковий ринок, якщо його можна так назвати – це ринок пізнього середньовіччя Європи. Сьогодні не існує ринкових відносин, натомість мають місце своєрідні подачки, які руйнують ринок – централізовані закупівлі для бібліотек, програма «Українська книга». Це проблема відсутності державної політики в системі книговидання. Книга стає затребуваною тоді, коли держава має мету, визначає тренди, стратегічні напрямки, за якими вона має намір розвиватися, і який кадровий ресурс їй буде потрібний», – зазначив О. Афонін.

За його словами, всі країни, про які говорять як про країни, які швидко розвиваються, починали свій бурхливий розвиток з купівлі і видання великої кількості літератури, яка дає суспільству нові знання: що будувати, як будувати, до чого докладати зусиль. Сьогодні українське суспільство не чує месиджів від держави про те, що вона буде робити, що в найближчі 3-5 років їй потрібні будуть певні кадри. Коли людина не бачить перспективи, то невже вона буде витрачати 3-4 роки, щоб ретельно вивчити якусь науку, технологію. Нема соціальної мотивації, того, що було раніше – що знання, вміння, професіоналізм будуть мати статусний характер, забезпечать благополуччя людині, яка має такі знання. Поки немає такої політики, месиджів: «Нація, вчись, бо це твоє майбутнє», – у нас буде і надалі така ситуація.

Олександр Афонін висловив свою думку і про роль новоствореного Інституту книги: «Інститут книги, який був створений, виявився пасербицею у рідному домі. Він не має особливого статусу. Все, що він намагається робити, будь-який крок мусить узгоджувати і пропускати через Міністерство культури.

Міністерство культури не дуже намагається ним опікуватись. Були кадрові питання і вони залишаються. Інститут книги мав почати працювати з 1 січня минулого року, а почав працювати з жовтня минулого року. Програми за стратегічними напрямками роботи Інституту книги, які має фінансувати держава, не фінансуються. Запитань більше, ніж відповідей. Закон надає Інституту книги широченне поле діяльності, але, на жаль, це поле діяльності обмежується відсутністю розуміння на вищих поверхах влади, зокрема, Кабінету міністрів, Мінфіну, Мінекономрозвитку того, що розвиток потребує фінансування. Тому сьогодні книговидавнича галузь є найменш капіталізованою серед усіх інших, хоча в усьому світі вона вважається найбільш соціально важливою, бо від неї залежить майбутнє будь-якої країни».

Підготувала Галина Палажій,
IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-10-20 03:33 :08