четвер, 19 квітня, 2018, 13:11 Суспільство
На війні я втратив дар мови, але мистецтво і кохання врятували мене, – Руслан Кашаюк
ZIK
ZIK

Руслан Кашаюк протягом двох років був послушником у монастирі. Там він допомагав ченцям по господарству і багато молився. Однак покинув храм, повернувся у рідний Луцьк, а у 2014-му пішов снайпером на передову. У Луганській області він отримав серйозну контузію, через яку на певний час втратив можливість говорити. До нормального життя його повернули образотворче мистецтво та дружина. Майже сотня портретів, які створив Руслан, виставлені в одному з торгових центрів Луцька.

Про це йдеться в програмі «Добрий ZIK» на телеканалі ZIK. 

«У монастирі був мій справжній дім, бо саме там відчував благодать. Та після двох років заскучав за Луцьком і сім’єю. Я повернувся у той час, коли на сході почалася війна. У мене було відчуття, що мушу йти захищати свій дім, родину і церкву», - пояснює герой проекту.

Попри благання матері залишитися, Руслан Кашаюк поїхав на передову. Ніч 22 серпня 2014 року він не забуде ніколи. Чоловік саме закінчував чергування на позиції, аж раптом пролунав вибух.

«Вибухова хвиля розірвала все що було. Протягом чотирьох хвилин було видно, як вдень. Нас розкинуло у різні сторони. Як наслідок, Руслан отримав травми голови.  Мене ж вдарило лівим коліном, животом, грудьми і головою», – пригадує побратим Руслана Леонід Курдильчук.

«Мене добряче відкинуло. Головою об бетон вдарився і ще 120-кілограмова брила лежала на мені», – додає Руслан Кашаюк.

Тоді чоловіка сильно контузило. Він знепритомнів, а прийшовши до тями, не розумів, що з ним коїться. Його госпіталізували і повезли у Луцьк. Та згодом Руслан вдруге поїхав на передову.

«Я відчував, що маю там ще щось зробити», – коментує герой проекту.

Руслан поїхав на фронт тоді, коли там стало трохи спокійніше. Якось під час чергування йому закортіло піти у каплицю. Він зайшов у неї побачив, як гаряча вода починає все затоплювати. Тоді вдалося врятувати ікони.

«Коли я вдруге пішов на війну, мої головні болі посилилися – враження, ніби феєрверки стріляли. З’явилися слабкість, запаморочення. Через це одного дня я втратив можливість говорити, а згодом почав багато забувати», – розповідає Руслан Кашаюк.

Чоловіка вкотре забрали у лікарню. Втім біль не припинявся, ліки давали лиш тимчасовий ефект. Та полегшення Руслан знайшов у мистецтві. Потрапивши на арт-терапію, він почав викладати з бісеру ікони, а згодом і малювати.

«Я з шести років спортом займався, а малювати не любив. Однак зараз мені це дуже подобається. Я забуваю про якісь глупі думки і відпочиваю», – розповідає Руслан Кашаюк.

Завдяки такій душевній терапії мова до Руслана почала потроху повертатись. А повними реченнями чоловік заговорив, коли побачив майбутню дружину.

«Він півроку не говорив, але я його завжди розуміла», – каже дружина Вікторія Кашаюк.

Турботою, ласкою,  терпінням і великою любов’ю жінка визволила  Руслана з депресії. І ось уже понад три роки вони разом, а торік і повінчалися.

«Він людина дуже інтелігентна. Наші відносини будуються на основах доброти, співчуття. За ці три роки ми зблизилися і добре відчуваємо один одного», – додає дружина Вікторія Кашаюк.

Руслан  уже  три роки живе у спокійному мирному Луцьку. Але війна досі з ним: у спогадах, думках і картинах.  Після повернення з передової чоловік почав малювати своїх побратимів – живих і тих, котрих уже нема. Його картини можна знайти  в одному із виставкових центрів Луцька.

За мужність і відвагу, жагу до життя проект «Добрий ZIK» подарував чоловікові відпочинок на двох із дружиною.

* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-09-25 04:59 :59