понеділок, 16 квітня, 2018, 10:19 Світ
Сирія – країна, доля якої в руках інших
Фото: theatlantic.com/Reuters/Khalil Ashawi
Фото: theatlantic.com/Reuters/Khalil Ashawi

Семирічна війна у Сирії привернула увагу інших країн, які намагалися вплинути на неї у будь-який можливий спосіб, починаючи від бомбардування, скерування туди найманців, постачання зброї та надсилання грошей. З часом війна стала усе більш складною та смертоносною, і майбутнє Сирії у даний час значною мірою визначається за її межами. Хто зараз воює у Сирії, та чому?

Сполучені Штати Америки

Сполучені Штати знаходяться у Сирії головним чином через Ісламську державу (ІД). Нещодавно у Вашингтоні координатор американської військової кампанії проти терористичного угруповання ІД Бретт Макгурк заявив: «Ми перебуваємо у Сирії, щоб боротися з ІД. Це наша місія, яка досі триває та яку ми збираємося завершити». А міністр оборони США Джеймс Меттіс заявив Конгресу, що Сполучені Штати там не для того, щоб брати участь у широкомасштабній громадянській війні.

Проте США також переслідують й інші інтереси, включаючи стримування Ірану, а також покарання за використання хімічної зброї. «Сполучені Штати... переслідували різні інтереси у різний час, – каже Крістофер Філіпс, автор книги «Битва за Сирію: міжнародне суперництво на Новому Близькому Сході. – І це є однією з причин, чому політика США була переважно невдалою».

До того як ІД активізувалася у 2014 році, Сполучені Штати загалом прагнули усунути конфлікт, оскільки зусилля у сфері міжнародної дипломатії не змогли його розв’язати. Адміністрація Обами закликала Асада відмовитися від влади, проте не наважилася зброєю чи коштами підтримати повстанців, які протистоять йому, побоюючись, що вони потраплять в руки ісламістів та радикальних джихадистів. У 2012 році Обама також встановив «червону лінію» щодо використання хімічної зброї, заявивши, що її використання змусить США змінити стратегію. Проте, коли Асад використав газ зарин проти цивільних осіб у 2013 році, Обама обрав, замість використання сили, укладення з Росією угоду щодо знищення запасів хімічної зброї Асада. Рік потому Сполучені Штати вперше почали бомбардувати Сирію, поціливши не по об’єктах Асада, а по цілях, пов’язаних з ІД. Відтоді вони продовжують бомбардування їх.

Президент Трамп нещодавно заявив, що США «дуже скоро» покинуть Сирію, попри те, його військові радники планують відправити туди додаткові війська. На той час, коли він це говорив, присутність США у Сирії зросла до близько 2000 військовослужбовців; за інформацією ЗМІ, Трамп хоче їх вивести протягом шести місяців.

Минулого тижня з’явилася інформація щодо чергової хімічної атаки. Трамп відповів на неї бомбардуваннями режиму, аналогічно до того, як він зробив це минулого року. Це означає, що Сполучені Штати у черговий раз вийшли за межі контртероризму.

SANA/Mikhail Klimentyev/Reuters/The Atlantic
SANA/Mikhail Klimentyev/Reuters/The Atlantic

Європа

Європейські країни, такі як Франція та Британія, також перебувають у Сирії через ІД. Політика цих країн в основному залежить від політики Сполучених Штатів, у тому числі, у п’ятницю, 13 квітня, вони вперше підтримали рішення відреагувати на використання Асадом хімічної зброї, хоча різниця полягає у тому, що Європа також протистоїть кризі біженців, яку породжує Сирійський конфлікт. Ця криза змінила політичну динаміку на континенті та посприяла піднесенню ультраправих популістських партій, які виступають проти імміграції.

Росія

Росія перебуває у Сирії, щоб захистити режим Асада від повстанців, яких сприймає як терористів, та поширити свій вплив на Близькому Сході. Її військове втручання у вересні 2015 року допомогло Асаду не лише уникнути потужних втрат, але й відновити контроль над значною територією Сирії.

Відносини Росії з сирійським режимом сягають часів Холодної війни. У Сирії розташована єдина у Середземному морі російська військово-морська база (у Тартусі). Проте, окрім цього, Росія також глибоко занепокоєна зростанням ісламістських груп, що виникли у інших арабських країнах, де авторитарні лідери були замінені хаосом. Напевно, найважливішім з її точки зору є те, що сирійський конфлікт демонструє світу те, що Росія й досі на коні.

«Для президента Росії Володимира Путіна дуже важливо використовувати Сирію як платформу для проектування російської влади та створення ілюзії того, що так само, як Радянський Союз був головним гравцем на Близькому Сході, так само і пострадянська Росія відіграє там основну роль», – каже Філіпс.

І справді, якщо у Сирії і є основна сила, то це Росія. Москва має тісні відносини з практично всіма основними учасниками конфлікту, окрім Сполучених Штатів: Іраном, Сирією, Туреччиною та Ізраїлем. Вона відіграє роль своєрідного посередника у непростих стосунках між Іраном та Ізраїлем, повідомив старший аналітик International Crisis Group Офер Зальцберг. «Я вважаю, що чим більше буде інцидентів, коли Ізраїль у Сирії відповідатиме військовими діями на дії Ірану...тим більш активну позицію займатиме Росія», – сказав він. Незважаючи на це, неясно, чи Росія має вплив на те, щоб переконати Асада припинити використання хімічної зброї.

Іран

Іран перебуває у Сирії для захисту режиму Асада, а також для того, щоб з сусідньої країни, погрожувати своєму заклятому ворогові – Ізраїлю. З часів Ісламської революції в Ірані 1979 року Сирія була іранським союзником та єдиною арабською державою, яка підтримувала Іран під час жорстокої війни з Іраком Саддама Хусейна у 1980-х. Проте, окрім вірності, Сирія відіграє для Ірану також стратегічне значення, оскільки діє як буфер проти будь-яких військових дій з боку Ізраїлю, а також є форпостом, через який він може постачати зброю Хізбалла, щоб чинити тиск на Ізраїль та стримувати її військові дії у регіоні.

Проте Ірану, як і іншим сусідам Сирії, як союзникам, так і супротивникам, вже через кілька років доведеться мати справу з наслідками конфлікту, після того, як Захід і Москва зосередять свою увага на інших кризах.

Саудівська Аравія

Саудівська Аравія перебуває у Сирії для протистояння Ірану. Вона фінансувала сирійську опозицію загалом через те, що Іран, її головний регіональний конкурент, став боротися проти неї. У повстанні сунітів проти секти Асада – алавітів, Саудівська Аравія побачила можливість для перетворення Сирії з проіранської держави на не проіранську. Туреччина та Катар також побачили у повстанні можливість перетворити Сирію на більш дружну державу та стали фінансувати групи, пов’язані з Братами мусульманами. Мухаммед бін Абдулрахман аль-Тані, міністр закордонних справ Катару, заявив журналістам, що Асад – «військовий злочинець», який «заслуговує на те, щоб понести кримінальну відповідальність».

Ізраїль

Ізраїль у Сирії бореться з Іраном. Багато років його кордон з Сирією був одним з найспокійніших, попри погані стосунки з Асадом та його батьком Хафезом аль-Асадом. Ізраїль спостерігає за зростаючим впливом Ірану з тривогою. Він побоюється, що Тегеран встановить постійні військові бази у Сирії і що Іран, разом з Хізбалла перебуватиме біля кордону з Ізраїлем й створюватиме потенціал для наступальних дій, який може бути використаний у майбутньому конфлікті з єврейською державою.

Зальцберг розповів мені, що ще кілька місяців тому Ізраїль все ще сподівався на те, що адміністрація Трампа, або Саудівська Аравія зможуть позбутися присутності Ірану у Сирії. Ізраїль міг би прийняти те, що Асад залишатиметься при владі, сказав він, за умови, якщо Ірак не втручатиметься у конфлікт. Що повинен зробити Ізраїль, щоб відреагувати на цю загрозу, є питанням внутрішніх дебатів, сказав Зальцберг. Діапазон можливостей коливається від обмеження ударів до повномасштабної війни. Проте він сказав: «Це буде війна, у якій братиме участь не лише Сирія, сирійська армія та її сили, а також Іран, Хізбалла та інші».

Туреччина

Туреччина перебуває у Сирії через курдів. На початку конфлікту Анкара рішуче виступила проти Асада, який раніше був її близьким союзником. Туреччина підтримувала групи, що боролися проти нього, включаючи ісламістів. Проте непередбачуваним наслідком сирійського конфлікту, як і війни в Іраку, став підйом курдів. Вони швидко стали однією з найефективніших бойових сил у Сирії, допомагаючи США в успішній боротьбі проти ІД. Деякі з сирійських курдів пов’язані з Робітничою партією Курдистану, групою, що діє всередині Туреччини і яку Анкара вважає терористичною організацією. Коли курди створили успішний анклав у Сирії, Туреччина швидко відправила свої війська та захопила місто Афрін, що на заході від річки Євфрат й контролюється Росією. Вона також погрожувала місту Манбідж, де присутні війська США разом з курдськими бійцями. Наразі, Туреччина, здається, балансує між своєю опозицією Асаду та антипатією до курдів.

Ось коротко про міжнародні сили, які борються у Сирії. Звичайно, це не повний аналіз, адже у ньому не враховані різні фракції у межах режиму та опозиції. Проте це зовнішні сили, які визначатимуть наступний етап. І незалежно від того, яким він буде, сирійський народ зазнає найбільших втрат.

«Навіть якщо війна завершиться, Сирія ще довго залишатиметься нестабільною», – виснував Філіпс.

Крішнадев Каламур,
The Atlantic

Переклад з англійської Оксани Вергелес, для ІА ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-12-12 18:17 :22