п'ятниця, 13 квітня, 2018, 10:25 Політика
Дослідники «StopFake»: Ми працюємо з брехнею, яка вбиває
Аліна Мосендз та Олена Чуранова. Фото: Андрій Сніжко
Аліна Мосендз та Олена Чуранова. Фото: Андрій Сніжко

Ще під час Революції Гідності українці почали гуртуватися в загони самооборони і добровольчі формування, щоб зі зброєю в руках захищати себе й Україну, долати російську агресію. Але вони геть нічого не змогли протиставити Кремлю, який застосував широкомасштабний інформаційний наступ пропагандою та дезінформацією. Журналістська ініціатива «StopFake» постала однією з перших на цьому фронті. Про її здобутки та секрети проекту – у циклі інтерв’ю «Народжені на Майдані» з дослідниками і журналістами Аліною Мосендз та Оленою Чурановою.

– Розкажіть, будь ласка, з чого почався проект «Стоп-фейк»? Чи варто його повязувати з Вашою безпосередньою участю в подіях Майдану?

Аліна Мосендз: Безпосередньо на Майдані я була як журналіст, тому старалася тримати нейтралітет. Коли почалися події Криму, було оголошення референдуму, я якраз поїхала в Аргентину і за цим спостерігала з дистанції. Мені насправді дуже боліло все, що відбувалося в Україні.

Власне тоді, на початку березня 2014 року, організувався «StopFake». Це була ініціатива журналістів. Більшість, але не всі – походили з Могилянської школи журналістки (яка здійснює всю координацію проекту). Ця ініціатива була спрямована на спростування російської пропаганди. В основній версії проекту була тільки російська і англійська мови. А зараз ми працюємо з більшістю європейських мов. Загалом до нашої діяльності залучено близько 30 співробітників.

Спочатку це була така дуже волонтерська ініціатива, яку я спостерігала через «Фейсбук», коли була за межами країни. І розуміла, що треба робити щось корисне, як «Стоп-фейк», тільки іспанською мовою. Мої слова та Богу в вуха…

Щойно приїхала, подзвонив директор Могилянської школи журналістики і сказав, що у нього є пропозиція… Так ми стартували з іспаномовною сторінкою в 2015 році. Якщо говорити про свій сегмент, це не є тільки переклад, це ще завдання спростовувати брехню у зрозумілому тобі мовному інформаційному просторі. Переважно йдеться про Іспанію, яка є частиною Євросоюзу, тож від неї залежать певні рішення ЄС щодо України. Отже, для Росії є сенс її активно переконувати, наприклад, в недієвості санкцій проти Росії, що Крим повинен бути російським, що в нас нібито відбувається «громадянський конфлікт», і т.д. На тому фронті фейків вистачає.

Олена Чуранова: Я теж випускник Києво-Могилянської школи журналістики. Вже понад 10 років працюю журналістом. Під час Майдану завагітніла. Тому рішення моєї сім’ї було таким, що – я приходила, звісно, підтримувала своїх друзів, які там були, але коли почались активні дії, була відсутня на Майдані через об’єктивні причини. До проекту так само долучилася на запрошення нашого директора. Взагалі працюю на російській сторінці «StopFake». Моя робота полягає в тому, щоб моніторити основні російські ЗМІ, відшуковувати фейки та спростовувати їх.

Хотіла б додати, що «StopFake» спрямований, власне, на опрацювання фейків про Україну в різних медіа світу. Це принципово, бо охопити всі фейки, які створює російська пропаганда – просто неможливо. Тому що Росія працює в різних країнах і там всюди своя специфіка.

Одне ж з наших головних завдань це збирати факти цієї інформаційної війни Росії проти України, щоб коли відбудеться судовий процес в Гаазі чи іншому міжнародному суді, у нас були докази цієї війни та агресії.

Сьогодні «StopFake» функціонує у форматі Інтернет-сайту, постійних відеовипусків та радіопрограм. Вже понад рік як у Краматорську почали випускати російськомовну газету «Твое право знать». Її активно поширюють на блокпостах армії, а сама газета призначена для українців Сходу, для покращення їх медіаграмотності та донесення інформації туди, де блокують наш сайт.

До речі, сайт «StopFake» за весь період існування вже відвідало близько 10 млн осіб з усього світу.

«StopFake» – це унікальний проект? Чи щось подібне є в світі?

А.М.: Він унікальний з точки зору відповіді українських журналістів на сьогоденні інформаційні виклики з боку Росії. Нічого подібного до цього не було, саме щодо перевірки неправдивих новин у ЗМІ. Хоча нині в світі діє низка аналогічних проектів, спрямованих на перевірку фактів та спростування брехні (переважно із уст політиків та владних структур): «Snopes», «Bellingcat», «Factcheck», «Maldito Bulo», «Polifact», «VoxUkraine». До речі, діяльність деяких з них активізувалася і була пов’язана з Україною після подій збиття біля Донецьку пасажирського малайзійського літака МН-17. Хоча вони здебільшого зорієнтовані на виявлення фейків в своїх регіонах.

О.Ч.: Поза тим, варто згадати, що наприкінці 2017 року український «StopFake» був визнаний найкращим проектом в своїй царині в світі. Ми здобули щорічну премію американського Національного демократичного інституту разом із «Оксфордським інститутом Інтернету» та проектом «Rappler».

– Чи входять у сферу ваших професійних інтересів фейки, які Україна створює сама про себе? Наприклад, коли політичні партії в всередині країни вкидають якусь інформацію.

О.Ч.: Це абсолютний інший напрямок. Для цього в Україні є інші проекти: «Vox Ukraine», «Factcheck». Ці експерти перевіряють наших політиків на правдивість сказаного. Наприклад, «Новое время», робили проект спільно із «VoxUkraine», щоб виявити найбільш брехливого політика. Ми ж фільтруємо зовнішні загрози з боку Росії. Тому що ті фейки, пропагандистські наративи, які створювались в 2014 році зіграли величезну роль в політичних подіях, які привели у підсумку до значних територіальних та людських втрат в Україні.

Якими є джерела вашого фінансування?

О.Ч.: Політика проекту – нас не фінансує жодний політичний орган, держава Україна, нас фінансують різні організації з-за кордону. Часом це фінансове донорство з боку приватних осіб: завдяки засобам Інтернету це може сьогодні зробити кожен, пожертвувавши певні кошти.

А.М.: В нас немає ні реклами, ні прибутку.

– Як в сучасному світі фейку, постправди, брехні пересічному українцю вірити і довіряти чомусь і комусь взагалі?

О.Ч.: Повернути довіру – дуже важко насправді. Повинен бути комплексний підхід: журналісти повинні розуміти, наскільки відповідальною є їх робота.

А.М.: Наші люди дуже часто самовпевнені. У нас такий менталітет, що всі мають якусь свою думку до політики, хоча насправді ця думка дещо нав’язана. Всі хочуть, щоби йому «на тарілочці» подали правдиву інформацію і просто можна було її з’їсти, навіть не фільтруючи раціональні факти. Оскільки в нас зараз доступ до інформації дуже широкий, вибирати можна звідки захочеш. Було би бажання. Тому постає питання власної медіаграмотності як серед дітей, починаючи з освіти найменших, так і серед дорослого населення.

Минулого року ми робили дослідження. Майже 60% людей вважають, що вони самі можуть визначити – новина правдива чи фейкова. Наступне питання – яким чином Ви це визначаєте? 30% з них кажуть – інтуїтивно! Ще 58% вважають, що не потребують жодних додаткових знань і навичок для того, щоб орієнтуватися в інформаційному просторі.

Тому, в даному разі, мені здається, що, окрім «бла-бла-бла» – «чесна журналістика», «довіра до ЗМІ» – кожному окремому споживачеві інформації потрібно розвивати критичне мислення. Це комплексна робота як журналістів, так і споживачів.

За останній час, і це добре, відвідуваність на нашому сайті показує, що люди стали більше цікавитися матеріалами з розділу «інструменти», тобто вони готові займатися самоосвітою, готові навчитися розуміти, як визначити, що фото – підробка; як виявити у «Фейсбуці», з ким маєте справу – реальною особою чи ботом або тролем. Тож наш проект також пропонує різні інструменти, які допомагають тим чи іншим чином самому орієнтуватися у інформаційному просторі.

– Чи можна говорити, що події 2014 року багато чому навчили наших громадян, в т.ч. забезпечили їм певне щеплення від вірусів брехні та пропаганди?

О.Ч.: На жаль, ні. Звісно, українське суспільство стає потрошку більш медіаграмотним, але їм все ще бракує критичного мислення та бажання перевіряти інформацію. Ваше питання якраз нагадало мені події цієї зими, коли українців охопила паніка та істерія довкола епідемії кору і щеплень. Якщо нашим людям тричі прокричати: «Епідемія! Епідемія! Епідемія!», – вони обов’язково в неї повірять, але перевіряти не будуть. Вони навіть повірили в застарілий і давно спростований в Європі фейк про те, що «щеплення викликають аутизм у дітей». Лише тому, що про це в соціальній мережі написав якийсь лікар-гомеопат.

– Британці кажуть, що в них є служба мовлення БіБіСі, і це бездоганний стандарт журналістики, яким вони довіряють, на який рівняється світ. Чи є у нас такі ресурси? І чого варто остерігатися особливо?

А.М.: І у Бі-Бі-Сі трапляються свої проколи (Посміхається). Сьогодні все треба перевіряти. Сучасний споживач інформації може натрапити на фейки будь-де: від персональних сторінок соцмереж до авторитетних видань, які щось полінувалися перевірити. Можна переглянути декілька наших спростувань, аби зрозуміти, які ЗМІ найбільше видають фейків. Найчастіше в поле нашої роботи потрапляють новинні сайти, наприклад «Страна.юа», «Вести», «РИА Новости Украина», «КП в Украине».

– Фейки – це зло, чи вони можуть бути приємними і добрими? Брехня буває солодкою? Питаю не випадково. З десяток років тому українські медіа поширили фейк з Інтернету, ніби новорічну ялинку на Майдані неіснуюча Асоціація європейських ялинкарів визнала найкращою в Європі. Але ж як нам тоді було приємно від тої брехні…

О.Ч.: Брехня завжди залишається брехнею. Ми працюємо з брехнею, яка робить страшні речі, вона вбиває… І про це треба пам’ятати завжди, адже сучасні фейки стають ще більш хитрими та маніпулятивними, ніж 4 роки тому.

А.М.: На найближчий час можна очікувати продовження інформаційних атак на Україну. Думаю, для цього будуть розкручувати, як «вічнозелені» теми пропаганди РФ (про Чорнобиль, Україну, яка замер-зає від нестачі газу, кримських татар, які активно підтримують Путіна), так і нові побрехеньки. Нам бу-де більше складної роботи, але ми готові до цього.

Довідка

«Стоп-фейк» (Stopfake.org) – недержавний медійний проект з перевірки фактів та спростування брех-ні, з посилення медіаграмотності населення, який був запущений 2 березня 2014 року. Ініціаторами його створення стали переважно викладачі, випускники та студенти Києво-Могилянської школи журналістики. Сьогодні обєднує біля 30 фахівців в сфері медіа та інформаційної безпеки, які досліджують кремлівську пропаганда у всіх її аспектах і проявах; головне – у впливі на Україну. Проект функціонує 11-а мовами: російською, англійською, іспанською, румунською, болгарською, французькою, італійською, голландською, чеською, німецькою та польською. Його матеріали можна читати на сайті, дивитися на Ютуб-каналі і на місцевих телеканалах України, слухати в радіопрограмах, читати в газеті «Твоє право знати», а також – в соціальних мережах.

Біографія:

Аліна Мосендз – редактор іспаномовної версії та журналіст проекту «StopFake». Випускниця Києво-Могилянської школи журналістики. 12 років у професії, зокрема і як журналіст-міжнародник.

Олена Чуранова – журналістка проекту, медіа-експертка.  Випускниця Києво-Могилянської школи журналістики. Більше 10 років займається журналістикою. Працювала в українській службі «Голос Америки», на «Радіо Свобода» та в газеті «День».


Андрій Сніжко,
для IA ZIK

Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій.
* Якщо Ви знайшли помилку в тексті новини, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
реклама
більше новин
Top
2018-07-18 05:40 :21